деонтологічних нормативів у майбутнього юриста 5 страница

5. Загальні правила поведінки державного службовця, затверд­жені наказом Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

6. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з'їзді судів України 24 жовтня 2002 р. //"Вісник Верховного Суду України", N 5, вересень - жовтень, 2002 р.

Спеціальна та додаткова література

1. Аристотель. Большая зтика //. Соч. в 4 т. — Т.4. — М.:

Мьісль,1983. - С. 295-374.

2. Аристотель. Политика // Соч.. в 4 т. — Т.4. — М.:

Мьісль, 1983.-С. 375-644.

3. Аристотель. Никомахова зтика // Соч.: В 4 т. — М.: Мьісль, 1983. - Т. 4. - С. 378-379.

4. Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М.: Мьісль, 1990. С. 402-403.

5. Гегель Г.В.Ф. О научньїх способах исследования права, его мес-та в практической философии й его отношение к науке о позитивном праве // Г.В.Ф. Гегель. Политические произведения. — М., 1978. — 228 с.

6. Вебер М. Избранньїе произведения. - М.: Прогресе, 1990.

7. Философский знциклопедический словарь. - М., 1996. — 560 с.

8. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., Юридическая литература, 1976.

9. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное пособие. - К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. - 80 с.

10. Жалинский АЗ. Профессиональная деятельность юриста. Введе­ние в специальность: Учебное пособие. — М.: Изд-во ЕЕК, 1997.— 330 с.

11. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних закладів. — К.: "Атика", 1999. — С. 128-134.

12. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних закладів. — К.: "Атика", 1999. - С 114-124.

13. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія,- К.: ВІРА;

Дакор., 2000. - 506 с.

14. ТаманАлан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998.— 424 с.

15. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. — Львів, 1999. - 126 с.

16. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрзстоматія. — Киї&.:

Либідь, 1996.

17. Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. — К.: Либідь, 1996.-С. 149-156.

18. Михайлова Л.И. Социология культурьі / Учебное пособие. -Москва, 1999. - С 68-85; 157-227.

19. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. Вид./ Загальна редакція Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О.­Львів.: Світ, 1994. - 496 с.

20. Горський В.С. Історія української філософії. / Курс лекцій. -Київ: Наукова думка, 1996. — 286 с.

21. Жоль К.К. Философия й социология права: Учебное посо­бие.- К.: Юринком Интер, 2000. - 480 с.

22. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної дефор­мації співробітників органів внутрішніх справ/Автореферат.— К., 1997.

МОДУЛЬ 2. Національна культура юриста.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Поняття «етнос» і «нація». Загальнолюдська культура. Націо­нальна ідея. Складові елементи національної культури юриста. Прин­ципи національної культури юриста. Патріотизм як умова діяльності юриста. Функції національної культури юриста, [визначення національної' культури юриста. Національна культура — складова професійної куль­тури юриста.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Загальна декларація прав людини / Прийнята і проголошена резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н від 10 грудня 1948 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К., 1989. - С. 9-14.

2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права/ Прий­нятий і відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолю­цією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 грудня 1966 року. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів. — К., 1989. - С. 28-49.

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні пра­ва від 16 грудня1966 р. // Права людини (Основні міжнародно-пра­вові документи): Збірник документів. — К., 1989. — С. 15-27.

4. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. "Голос України", 10 січня 2001 р., N З (2503). - С. 6-8.

5. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охоро­на культурних цінностей). — К., 1997. — С. 295-298.

6. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ - 1996.-№ ЗО. - Ст. 141.

7. Закон України від 22 грудня 1993 р. № 3767-12 «Про міжна­родні договори України. // ВВРУ.- 1994.- № 10. - Ст.45.

8. Основи законодавства України про культуру. Закон України від 14.02.1992.// ВВРУ.- № 21. - Ст. 294.

9. Закон України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання грома­дян».// ВВРУ. - 1992.- № 34. - Ст.504.

Деонтологічні кодекси:

1. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністер­ство закордонних справ України, Рада Європи) // іауазсгірї: ОрепОос ('994_343').

2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н) // іауазсгірі: ОрепОос ('995_788').

3. Загальні правила поведінки державного сл/жбовця, затверд­жені наказом Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

4. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з'їзді суддів України 24 жовтня 2002 р. // "Вісник Верховноі-о Суду України", № 5, вересень—жовтень, 2002 р.

5. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, зат­верджений постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 № 50// іауазсгірі: ОрепОос ('у0050500-03')

Спеціальна та додаткова література

1. Аристотель. Большая зтика // Аристотель. Соч. в 4 т. — Т.4.- М.: Мьісль, 1983. -С. 295-374.

2. Аристотель. Политика // — Аристотель. Соч. в 4 т. — Т.4. — М.: Мьісль, 1983,- С. 375-644.

3. Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М.: Мьісль, 1990. - С. 402-403.

4. Вебер М. Избранньїе произведения. М.: Прогресе, 1990.

5. Ашин Г.К. Современньїе теории злитьі. - М.: Международньїе отношения, 1985. — 256 с.

6. Философский знциклопедический словарь. VI., 1996. - 560 с.

7. Коментар до Конституції України / Друге видання. - К., 1998.-412 с. '

8. Права людини в Україні. / Щорічник. - Український центр прав людини, 2002.

9. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., Юридическая литература, 1976.

10. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное пособие. - К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1938. - 80 с.

11. Сливка С.С. Рибницький М./., Підгірський Н. Т. та інш. Фор­мування правосвідомості юриста. — Львів, 1997. - 96 с.

12. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних закладів. — К.: "Атика", 1999. — С. ЗО — 42.

13. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: "Атика", 1999. - С. 124 - 132.

14. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К.:

ВІРА; Дакор., 2000. - 506 с.

15. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підруч­ник.- Харків: Вид-во НУВС, 2002. - 336 с.

16. ТаманАлан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998. — 424 с.

17. Несімко О.Д., Сливка С.С„ Штангрет М.Й.^Особа юриста. -Львів, 1999.- 126 с.

18. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — Київ.:

Либідь,1996.

19. Михайлова Л.И. Социология культурьі /Учебное пособие. Москва,1999.- С 68-85; 157-227.

20. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. Вид./ Загальна редакція Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О.­Львів. : Світ, 1994.- 496 с.

21. Горський В.С. Історія української філософії. / Курс лекцій. — Київ: Наукова думка, 1996.

22. Жоль К.К. Философия й социология права: Учебное посо­бие.- К.: Юринком Интер, 2000.- 480 с.

МОДУЛЬ 3. Політична культура юриста.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Поняття політики. Вимога позапартійності щодо окремих видів юри­дичної діяльності. Компоненти політичної культури юриста. Механізм формування політичної культури. Засвоєння і критичне осмислення юристом історичних та політичних явищ. Вироблення юристом політич­ного імунітету (чіткої позиції щодо політичних явищ та подій). Принци­пи політичної культури юриста. Функції політичної культури юриста. Визначення політичної культури юриста. Політична культура - складо­ва професійної культури юриста.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Статут Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 р./ / Действующее международное право. Т.1. — М. 1996. С. 7-33.

2. Статут Ради Європи від 5 травня 1945 р.// Действующее меж­дународное право. Т.1.— М. 1996. С. 707-717.

3. Загальна декларація прав людини / Прийнята і проголошена резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н від 10 грудня 1948 р. //Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К.,1989.- С.9-14.

4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права / Прий­нятий і відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолю­ цією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 грудня 1966 року. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Ос­новні міжнародно-правові документи): Збірник документів. — К., 1989 - С. 28-49.

5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні пра­ва від 16 грудня 1966 р.// Права людини (Основні міжнародно-пра­вові документи): Збірник документів. - К.,1989. - С. 15-27.

6. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. "Голос України", 10 січня 2001 р., № 3 (2503).- С. 6-8.

7. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охоро­на культурних цінностей). - К., 1997. — С. 295-298.

8. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):

Збірник документів. - К., 1989. - С. 97-112.

9. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ - 1996.-№ ЗО. - Ст. 141.

10. Закон України від 22 грудня 1993 р. № 37Є7-12 «Про міжна­родні договори України. // ВВРУ.- 1994.- № 1С. - Ст.45.

11. Основи законодавства України про культуру. Закон України від 14.02.1992. // ВВРУ.-№ 21. - Ст. 294.

Деонтологічні кодекси

1. Канони професійної етики/ Американська Правова Асоціа­ція.- 1908, 1998.

2. Загальний кодекс правил для адвокатів крсіїн Європейського Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністер­ство закордонних справ України, Рада Європи) // ]нуа5сгірт: ОрепОос ('994_343').

3. Міжнародний кодекс поведіники державних посадових осіб. / Міжнародний договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)// іауазсгірС ОрепОос ('995_ 788')

4. Загальні правила поведінки державного сл/жбовця, затверд­жені наказом Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

Спеціальна та додаткова література

1. Аристотель. Большая зтика // Аристотель. Соч. в 4 т. — Т.4.- М.: Мьісль,1983. - С. 295-374.

2. Аристотель. Политика //- Аристотель. Соч. в 4 т. - Т.4. -М.: Мьісль, 1983 - С. 375-644.

3. Платон. Политих / /Платон. Соч. в 3-х т. Т.З. — М.: Мьісль, 1972. - С. 10-82.

4. Гегель Г.В.Ф. Философия права. — М.: Мьісль, 1990. С. 402-403.

5. Гегель Г.В.Ф. О научньїх способах исследования права, его места в практической философии й его отношение к науке о позитивном праве // Г.В.Ф. Гегель. Политические произведения. — М., 1978. — 228с.

6. Вебер М. Избранньїе произведения. М.: Прогресе, 19 90.

7. Философский знциклопедический словарь. М., 1996. — 560 с.

8. Коментар до Конституції України / Друге видання. - К., 1998- 412 с.

9. Права людини в Україні. / Щорічник. - Український центр прав людини., 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003.

^О.Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., Юридическая литература, 1976.

11. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное пособие. - К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. - 80 с.

12. Сливка С.С., Рудницький М.І., Підгірський М.Т. та інш. Формування правосвідомості юриста. — Львів, 1997. — 96 с.

13. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП, 1998. - С. 38-39.

14. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних закладів. — К.: "Атика", 1999. — 320 с.

15. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: "Атика", 1999. - С. 132 - 142.

^б.Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія. — К., 1998.- 156 с.

17. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К.: ВІРА;

Дакор., 2000. - 506 с.

18. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підруч­ник.- Харків: Вид-во НУВС, 2002. - С. 211 - 228.

19. ТаманАлан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Пер. з англ. - К.: Абрис, 1998.— 424 с.

20. Нес/мко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. — Львів, 1999. - 126 с.

21. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. - Київ.:

Либідь,1996.

22. Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. — К.: Либідь, 1996.- С. 149 - 156.

23. Михайлова Л.И. Социология культури /Учебное пособие. Москва, 1999. - С 157-227.

24. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. Вид./ Загальна редакція Яртися А.В., Шендрика С..М., Черепанової С.О. -Львів. : Світ, 1994. - 496 с.

25. Горський В.С. Історія української філософії. / Курс лекцій. -Київ, Наукова думка, 1996.

26. Жоль К.К. Философия й социология права: Учебное посо­бие.- К.: Юринком Интер, 2000. - 480 с. ; 27. Ткаченко Т.С. Етико-правозі проблеми професійної деформації * співробітників органів внутрішніх справ / Автореферат. — К., 1997.

Курсові завдання до блоку 1 рівня З

ї 1. Складіть термінологічний словник (Словник повинен місти-' ти терміни з матеріалу модулів, а також із запропонованих джерел блоку 1 рівня 3).

2. Питання для самоконтролю (відповідь перевірте за до­датком до блоку 1 рівня 3).

2.1. В чому різниця між законами і духовним надбанням людства?

2.2. Чим відзначає духовну культуру такий принцип як глибинність?

2.3. Чи існує різниця між понятями «етнос» і «чація»?

2.4. Які філософи відобразили у своїх творах ідеали, прагнення українського народу, дух нації.

2.5. Назвіть основні риси політики.

2.6. Яка наука розкриває поняття політичної системи ?

2.7. В чому полягає розвиток політичної культ/ри юриста?

2.8. Що таке позапартійність, якої категорії осіб вона стосується і які нормативні акти передбачають позапартійність певних осіб?

3. Теми контрольної роботи

3.1. Духовна культура юриста.

3.2. Національна культура юриста.

3.3. Політична культура юриста.

4. Питання для підготовки до заліку

4.1. Духовність як основа діяльності юриста

4.2. Взаємозв'язок життєдіяльності і духовності людини.

4.3. Норми духовного права.

4.4. Структурні елементи духовної культури юриста.

4.5. Принципи і функції духовної культури юриста.

4.6. Духовна культура — складова професійної культури юриста.

4.7. Етнос, нація та загальнолюдська культура.

4.8.Принципи національної культури юриста.

4.9. Функції національної культури юриста.

4.10. Національна культура — складова професійної культури

юриста.

4.11. Поняття політики.

4.12. Вимога позапартійності щодо окремих видів юридичної діяль­ності.

4.13. Компоненти політичної культури юриста.

4.14. Вироблення юристом політичного імунітету.

4.15. Принципи політичної культури юриста.

4.16. Функції політичної культури юриста.

4.17. Політична культура — складова професійної культури юриста.

Матеріали для вивчення до модулів блоку 1 рівня З МОДУЛЬ 1. Духовна культура юриста

Історія свідчить, що людство не раз охоплювали глибокі кризи духовності. На жаль, реалії сьогодення також свідчать про духовне спустошення суспільства. Це можна пояснити тим, що впродовж ос­танніх десятиліть було скоєно безліч злочинів проти духовності. Ці злочини мають місце і сьогодні. Українське суспільство почало жити, на жаль, без опори на тверді духовні принципи, хоча в законодавстві України (наприклад, в Основах законодавства України про культуру)

вони проголошені.

У значної частини людей розвинулися такі риси, як корисливість,

агресивність, егоїзм, ворожнеча, поширилися пияцтво, наркоманія. На жаль, деякі риси бездуховності притаманні і юристам. І це можна також пояснити. Адже тривалий час українське суспільство, а в суспільстві жили, навчалися, працювали за тоталітарного режиму, перебували під впливом атеїстичного виховання, належали до партії і юристи. Виконуючи службові обов'язки, юристи були причетні до ви­мушеного масового порушення законності, утисків духовного життя громадян. Це знаходило вияв у застосуванні юридичних санкцій до інакомислячих осіб, до віруючих, до тих, хто дотримувався обрядів чи давніх українських традицій та звичаїв (наприклад — переслідування хрещення дітей або шлюбів у церкві тощо). Негативно впливало на розвиток духовності і залучення юристів до закриття церков чи культурних споруд, репресії патріотично настроєних національно-свідо­мих істориків, письменників, художників, юристів.

Незважаючи на те, що відбулися перші позитивні зміни, і сьогод­нішня ситуація спрямована на формування у юрисгів духовності, гу­маністичних поглядів, поки що в суспільстві, та й в середовищі юристів, відчуваються невігластво, дефіцит сумління, відсутність того духов­ного стрижня, який стримує особу від негідних вчинків. Все це при­зводить до загрозливого зростання бездуховності.

Однією з причин тут може бути поверхове ознайомлення або відсутність інтересу до історичної, філософської, політологічної, ре­лігійної, правової літератури, і в результаті — необізнаність з норма­ми духовного права.

Зауважимо, що існує різниця між законами світу і духовним надбанням людства. Друге є результатом першого, його осмислити легше. Для першого потрібне розуміння та спеціальні знання.

За умов, які склалися сьогодні в нашій країні, надзвичайно важ­ливо саме юристам оволодівати культурними здобутками людства і нації, підносити рівень юридичної деонтології.

1.1. Формування духовної культури юриста

Формування духовної культури повинно починатися з розуміння передусім законів Всесвіту як законів Краси, Природи, тобто з опану­вання духовного права, починаючи з релігійних норм. Для українсько­го народу невичерпним джерелом мудрості є Бібл я.

Норми духовного права людина не створює, а лише засвоює. Але, як і юридичні норми, духовні норми мають обов'язковий характер. Якщо юридичні закони людина порушує своїми діями, то духовні — думками, помислами. Причому за порушення юридичних законів на­стає правова відповідальність, а незнання та порушення норм духов­ного права призводять до негативних наслідків і страждань окремих людей чи цілих народів.

Норми духовного права існують у кожному виді культури. А ми ^ясували, що різні культури — духовна, моральна, психологічна, етична, естетична, правова, політична, національна та інші — є складовими професійної культури юриста. Всі вони формують у юриста певний світогляд, суспільну свідомість, духовні норми суспільних відносин тощо. Норми духовного права розширюють діапазон дій, сприяють створенню власних духовних цінностей юриста.

Слід зауважити, що у людини є два народження: фізичне і духов­не. Причому конкретної дати духовного народження не існує. Це може статися (а може й не статись) у будь-якому віці, навіть у похилому. Трапляються випадки, коли людина духовно так і не народжується, оскільки не відбулося осмислення законів духов­ного права.

Осмислення законів духовного світу формує у юриста найвищі духовні цінності, розвиває духовну свідомість, виявляє природу люди­ни, з'ясовує мету появи її на світ та сенс життя на Землі.

Отже, складовими професійної культури юриста є всі види культур.

В свою чергу, кожний вид культури має свої складові елементи. І виявити основні її допомагає деонтологічна правосвідомість. І тільки деонтологічна правосвідомість може виявити внутрішні елементи, той самий внутрішній імператив, коли юрист питає себе — чи потрібно йому це робити, а також зовнішні елементи - це елементи професій­ної етики юриста, його загальної культури і таке інше.

Духовну культуру умовно можна назвати "культурою духовного харчування". / саме якість духовної їжі найбільше характеризує духовну культуру. Іншими словами, юристу потрібно дбати про своє духовне харчування, про якість його, що сприяє підвищенню духовності світогляду юриста.

Щодо особи юриста, то духовна культура не тільки бажана для нього, а просто конче необхідна для здійснення професійних обов'язків.

Отже, духовну культуру юриста можна розглядати як ступінь засвоєння юристом норм духовного права, оволодіння сукупні­стю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практичну реалізацію цих цінностей у правових нормах.

Тобто ефективність діяльності юриста зумовлюють передусім ду­ховні чинники, постійне пізнання самого себе, розвиток духовних за­сад службової діяльності.

Взагалі сутність людини полягає в її духовності, а способом свого життя вона створює власну духовність. Тобто на поведінку людини визначальний вплив має її дух.

Духовна культура має органічний взаємозв'язок з інтелектуаль­ною, моральною і внутрішньою культурами.

Так, інтелект має бути насамперед духовним. А інтелектуальну культуру юриста має вирізняти духовне забарвлення. Внутрішня ж культура юриста — це перш за все його думки, і вона найбільш набли­жена до духовної, однак внутрішня культура характеризується зде­більшого культурою внутрішніх психічних процесів. Дія духовної цьо­го недостатньо, для неї необхідна ще й духовна їжа.

1.2. Принципи духовної культури юриста

Духовна культура, як і будь-яка інша, формується за допомогою певних принципів.

Як межа духовного і бездуховного для духовної культури діє принцип моральності. Глибинним джерелом духовного є христи­янська мораль. Але сама мораль у духовній культурі особи мало-значуща. А от духовна обмеженість особи може негативно впли­вати на формування моралі.

Закономірним принципом духовної культури юриста є синтез куль­турних здобутків людства. Це те, про що вже йшлося. Духовний світ юриста постає як складна, багатогалузева система, що ¹ вміщує знання історії нації, мови, літератури, мистецтва, пол-\ ітики, а також ідеології, моралі, релігії та інше.

Для духовної культури специфічне значення набуває принцип інтелектуальності. Інтелектуальна діяльність юриста, як уже було зазначено, має духовну основу. А інтелектуально-духовна спрямо­ваність буде виявлятися лише тоді, коли інтелект буде підсилю­ватися почуттєвим впливом, тобто освоєння духовності відбу­вається з позицій інтелекту. Таким чином можна сказати, що духовність та інтелект — це особиста власність юриста.

Дуже важливим принципом духовної культуои всього нашого українського народу, в тому числі і безперечним шляхом юриста до деонтологічного мислення і професійної культури, є принцип глибинності. Саме він може забезпечити високий духовний зміст законів, сприяти верховенству права у регулюванні суспільних відносин. А для цього необхідне заглиблення в історію української нації, тобто необхідно віднайти духовні гени свого народу.

Слід зупинитися ще на одному важливому принципі — принципі державності. Він полягає у процесі державотворення, духовного оз­доровлення народу Україні. Цьому можуть сприяти, знову ж таки, національний духовно-історичний досвід народу, самовідданість ок­ремих історичних постатей, знання про державну символіку тощо.

Існують і інші принципи духовної культури.

1.3. Функції духовної культури юриста

Духовна культура має безліч функцій. Виділимо основні: ос­мислення юристом законів духовного світу; управління внутрішнім життям юриста; духовне піднесення; розвиток власної духовної сутності; збагачення гуманістичним світоглядом; осмислення духовного змісту юридичних законів; виконання юристами духовної місії.

Кожна функція має неоціненне значення для духовної культури юриста. І суть першої з названих функцій полягає в тому, що юрист повинен спочатку особисто глибоко усвідомити реально існуючі зако­ни духовного світу, а потім роз'яснювати їх громадянам. Це і буде

духовно-правовим вихованням.

Функція духовного піднесення (зростання) юристів спрямована на те, що юрист повинен формувати спочатку власну духовну сутність, дбати про власне духовне здоров'я, гуманістичне світо­бачення, прояви добра і милосердя, і тим самим, як захисник долі людини, юрист стає спроможним долати зло.

Неоціниме значення має функція усвідомлення духовного змісту юридичних законів. В законах повинен бути закріплений духовний скарб народу. Про це говорив ще німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у відомій праці "Феноменологія духу". Він вважав, що в законах відображається національний дух певного народу, ступінь його історичного розвитку. Тож не можна прощати на­шим законодавцям, коли в законах з'являються норми, які воче­видь є неправильними, тобто неперевіреними історією.

Узагальнюючою для духовної культури можна назвати функ­цію виконання юристами духовної місії. Звичайно, цю місію повинні виконувати не тільки юристи, велику роль на цьому шляху Завж­ди відігравали й інші представники інтелігенції, певною мірою — служителі церкви. Але професія юриста (про що вже неоднора­зово йшлося) для такої місії має пряме призначення. Ця узагаль­нююча функція виступає засобом правової регуляції і регламентації соціальної поведінки людей, їхнього внутрішнього світу, а голов­не — гуманістичного розв'язання соціальних проблем в Україні.

Феномен духовної культури виявляється у тому, що вона є кон­солідуючим чинником суспільства, спрямованою на відродження ду­ховних якостей суспільства, піднесення нації. І в цьому піднесенні важливу роль повинні відігравати юристи.

Основні поняття

Духовна культура юриста.

Необхідно запам'ятати

Духовна культура юриста — це ступінь засвоєння юристом норм духовного права, оволодіння сукупністю духовних і-адбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практична реалізація цих цінностей у правових нормах.

МОДУЛЬ 2. Національна культура юриста

Важливе значення для юридичної деонтології і професійної куль­тури юриста також має національна (етнічна) культура. Цей вид куль­тури слід розглядати одразу після духовної. Адже саме духовний на­прямок є неодмінним шляхом формування національної культури. Національна культура — це душа певного народу. Вона відображає національні духовні цінності, національний характер, національний менталітет, ступінь історичного розвитку нації. Неціональне народ­жується із конкретно-історичних особливостей життя народу, тобто залежить від етносу, етнічного коріння. Але кожна національна культура інтегрується в загальносвітову культуру, тобто нац ональна культура

належить також усьому людству і зобов'язана само виразитися перед усім світом.

2.1. Формування національної свідомості

Відомо, що впродовж століть гальмувалося формування націо­нальної свідомості нашого народу, "розмивався" національний харак­тер. Але ці факти і навіть тривала відсутність власної державності не змогли викорінити те животворне духовне джерело, яке було запо­чатковане ще у Х-ХІІ столітті, коли Україна дихала \/.,еєю і жила метою національного самовизначення, оперувала тими ж самими найвищими поняттями філософії, що й тогочасна Західна Європа. Цей філософсь­кий фундамент виявився міцним і довготривалим, оскільки тримався на народному світогляді й національному характері. Українська філо­софська думка має вдосталь учень, що відображають специфіку нашої національної духовності, культури. Такі філософи, як І.Вишенський, Т.Прокопович, Г.Сковорода, П.Лодій та інші, відобразили у своїх тво­рах ідеали, прагнення українського народу, дух Нсіції.

І в радянські часи були постаті, які можуть бути яскравим прикла­дом духовності. Наприклад, такий політичний діяч, як Микола Скрип­ник, будучи тверезим політиком, бачив згубність більшовицької пол­ітики на Україні, згортання українізації і на знак протесту проти бру­тальності, лицемірності, непослідовності в новому на той час курсі національної політики, покінчив життя самогубством.