деонтологічних нормативів у майбутнього юриста 4 страница

Стаття З

Суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 4

Суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя.

Стаття 5

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні.

Стаття 6

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати е засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні :уду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

Стаття 7

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначе­них процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Стаття 8

Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.

Стаття 9

Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів Неправовв (громадське) регулювання здійснюється на основі норм моралі, традицій, корпоративних норм. Наприклад, на основі норм Статуту колегії адвокатів.

В правовому (державному) регулювані розрізняють норми: доз­воляючі, забороняючі, зобов'язуючі, рекомендаційні. Ці норми містять­ся майже у всіх нормативно-правових актах.

Дозволяючі норми^ своєму тексті містять слова "має право", "може" (наприклад, суддя має право займатися педагогічною діяльністю).

Забороняючі норми містять слова "не може", "не повинен" (на­приклад, адвокат не може використовувати конфіденційну інформа­цію у своїх інтересах).

Зобов'язуючі норми містять слова "зобов'язаний", "повинен дот­римуватися" (наприклад, слідчий не повинен брати участь у страйках).

Рекомендаційні норми містять слова "повинен" у розумінні "ба­жано" або "доцільно утриматися" (наприклад, суддя повинен утриму­ватися від фінансових і ділових стосунків, що можуть кинути "тінь" на його неупередженість, перешкоджати належному виконанню судових обов'язків).

Правове (державне) регулювання здійснюється на підставі внутрішніх державних і міжнародних правових актів.

Існує цілісна система органічних законів, що регламентують діяльність суду, прокуратури, адвокатури, міліції, нотаріату, а на­явність системи процесуальних законів і норм свідчать про відповідну регламентованість здійснення правової процедури.

4.2. Внутрішні і зовнішні державні акти, що регулюють юри­дичну діяльність

Внутрішніми державними актами, що регулюють юридичну, в тому числі процесуальну діяльність, є:

Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси;

Цивільний і Цивільно-процесуальний кодекси;

Господарський процесуальний кодекс;

Адміністративний та інші кодекси;

Закон про прокуратуру;

Закон про адвокатуру;

Закон про статус суддів та багато інших.

Так, наприклад, норми кримінально-процесуального кодексу мо­жуть застосовуватися для ведення судового процесу з кримінальної справи. Відповідно до Конституції правосуддя в Україні здійснюється тільки судом, однак, якість розгляду справи багате' в чому залежить від організаційних здібностей судді.

Наведемо зміст 264 статті Кримінально-процесуального кодексу (КПК) Цю норму можна вважати деонтологічною, тому що вона про­голошує, що прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і вис­ловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розг­ляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він пови­нен відмовитися від обвинувачення і у своїй постанові викласти моти­ви відмови.

А в частині третій статті 323 КПК встановлюється, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на все­бічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Норми (статті) кримінального кодексу (КК) можуть застосовува­тися в будь-якому виді діяльності, наприклад — притягнення до крим­інальної відповідальності керівника підприємства за невиплату зароб­ітної плати або керівника навчальної установи за невиплату стипендії — у вигляді сплати штрафу у розмірі від ста до трьохсот неоподаткова­них мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати пев­ну посаду (ст. 175 КК України).

Інший приклад. Нормами кримінального кодексу передбачаєть­ся відповідальність також за терористичний акт, а це вважається зло­чином проти громадської безпеки. Цим питанням можуть займатися як державні органи, так і міжнародні. І тут уже застосовуються як державні законодавчі акти, так і міжнародні.

4.3. Норми міжнародного права і порядок їх застосування

Національне законодавство поєднується з праЕіом інших держав та міжнародними договорами і угодами. Принципи і норми міжнарод­ного права регулюють відносини між державами з політичній, еко­номічній, культурній та інших сферах. І при цьому відносини на міжна­родному рівні не повинні суперечити основним принципам міжнарод­ного права.

Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті 00Н, прийнятому 26 червня 1945 року. Всесвітній декларації прав людини, прийняті 00Н в 1948 році. Міжнародному пакті про економічні соціальні та культурні права. Міжнародному пакті про цивільні та політичні права, прийнятих Генеральною Асамблеєю 00Н 19 грудня 1966 року.

За юридичною силою норми міжнародного права мають пріоритет стосовно національного законодавства. Якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені пра­вила, які відрізняються від українського законодавства, то застосову­ються правила міжнародного договору чи міжнародної угоди.

Діяльність юриста також пов'язана з дотриманням міжнародних стандартів, і цьому сприяють міжнародні організації, в яких успішно співробітничають представники різних держав світу. Прикладом може бути Інтерпол (див. нижче: види юридичної практики).

4.4. Кадрова політика держави

Крім міжнародних організацій, праця юристів застосовується в багатьох інших сферах. Відповідну роль тут відіграє кадрова політика держави.

Для більш чіткого уявлення, що означає собою кадрова політи­ка, почнемо із самого поняття, яке в перекладі з французької Сасіге означає рамка, що пішло від латинського — чотирикутник, кадр, куди вносився список працівників державних установ. Кадрова пол­ітика держави у сфері юридичної практики — це система пов'я­заних між собою процесів професійно-правової орієнтації: прогно­зування і планування кадрових потреб, добору, підготовки, пере­підготовки, розстановки, виховання юристів-спеціалістів.

Кадрова політика в правовій державі є важливою умовою ефек­тивності юридичної' практики, тобто роботи судів, прокуратури, міліції, нотаріату, адвокатури і т.п., що повинна проводитися відпо­відно до чіткого й однозначного принципу, закріпленого у ст. З Конституції України: «Людина, Ті' життя та здоров'я, честь, гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Політика держави повинна включати комплексний підхід щодо вирішення кадрових проблем. При комплектуванні кадрів необхідно враховувати:

1) інтереси різних державних служб вищого і регіонального рівнів у забезпеченні юридичними кадрами;

2) індивідуальні особливості спеціаліста, його професіональну і морально-психологічну підготовку;

3) умови, в яких буде здійснюватися юридична діяльність;

4) пріоритетність завдань, що стоять перед тим або іншим право­охоронним органом — службою безпеки, прокуратуро о, судом, міліцією, а також перед іншими державними, громадськими і приватними об'єднан­нями юристів, які обслуговують громадян, охороняють і захищають їхні права і свободи (аудиторські фірми, нотаріат, адвокатура та ін.).

У різних сферах обов'язково повинні працювати юристи-профес­іонали. І тому держава у своїй кадровій політиці керується формулою "Професіонали вирішують усе".

Праця юристів застосовується:

1) в центральних і регіональних (місцевих) органах законодавчої виконавчої влади, державних адміністраціях;

2) в органах центральної представницької влади та органах місце­вого самоврядування;

3) в юридичних відомствах — прокуратурі, судовій системі, сис­темах МВС, СБУ, Міністерства юстиції, Державній податковій адміні­страції, Державній митній службі тощо;

4) в різноманітних державних службах (органг.х Державної кон­трольно-ревізійної служби, органах реєстрації актів громадянського стану, органах соціального забезпечення тощо);

5) в комерційних організаціях (фірмах, корпораціях, банках і т.п.);

6) в союзах (колегіях) осіб вільної професії (наприклад, колегії адвокатів) і спеціалізованих юридичних фірмах;

7) в закладах інформаційного і кадрово-ресурсного забезпечен­ня (наукових й освітніх закладах, юридичній пресі, інформаційних фондах та ін.).

З попереднього матеріалу ми вже знаємо, що за основними формами здійснення діяльність юристів поділяють на: практич­ну, наукову і освітню.

В правовій державі у разі наявності сформовано-о громадянського суспільства використовується ефективна юридична практика, яка має особ­ливу цінність. Вона підтверджує законність і стабільним правопорядок.

Юридична практика зацікавлена у високо<валіфікованих кадрах, що постачаються освітою.

Юридична практика сприяє розвитку процесів, що відбуваються в суспільстві, якщо вона професійна, тобто якщо приймаються якісні закони, акти (законодавча практика), якщо вони правильно роз'ясняються (інтерпретаційна практика), якщо вони своєчасно і пра­вильно впроваджуються в життя суспільства (правозастосовна, пра­воохоронна, судова та інші практики}.

4.5. Основні види юридичної практики та їх характеристика

Перелік основних видів юридичної практики включає:

- практика суду загальної юрисдикції;

- практика господарського суду;

- оперативно-розшукова практика;

- слідча практика;

- практика прокурорського нагляду;

- адвокатська практика;

- нотаріальна практика;

- практика юридичної' служби;

- практика державної виконавчої служби;

- Інтерпол як міжнародна організація кримінальної поліції.

Всі ці та інші (не перелічені тут) види юридичної практики будуть вивчатися за допомогою різних юридичних дисциплін протягом усьо­го навчання. Тому в даному модулі зупинимося лише на основному призначенні кожного із видів юридичної практики.

Основне призначення судів загальної юрисдикції — здійснення правосуддя в ході карного, цивільного, адміністративного судочин­ства: відновлення порушеного права, відшкодування збитку, притяг­нення до відповідальності винних осіб, подолання перешкод на шляху реалізації права або законного інтересу.

Основне призначення господарських су дів —розгляд господарсь­ких спорів, що виникають між юридичними особами, державними орга­нами і підприємствами, комерційними і некомерційними організаціями, а також громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Крім господарських спорів, розглядаються також справи про банкрутство та деякі інші, визначені Господарським процесуальним ко­дексом.

Основне призначення оперативно-розшукової практики — по­шук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп (як правило, негласного характеру), розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та притягнення винних до кримінальної відпо­відальності.

Основне призначення слідчої практики — проводити досудове роз­слідування кримінальних злочинів для наступного їх розгляду в судах. Дізнання і досудове слідство — дві форми досудового розслідування.

Основне призначення прокуратури — нагляд .за законністю, за­стосування заходів щодо усунення порушень закону, відновлення по­рушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці правопорушення.

Основне призначення адвоката — виконання обов'язків у про­цесі дізнання і попереднього слідства, захист підсудного в суді, юри­дичні консультації та складання документів правове-о характеру, пра­вове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб.

Основне призначення нотаріуса — складання й оформлення нотаріальних актів та інших документів, передбачених законодавством, яким громадяни або організації хочуть надати достовірний характер.

Основне призначення юридичної' служби - забезпечення право­вими послугами потреб державного управління, господарської діяль­ності комерційних і некомерційних підприємств, установ, організацій.

Основне призначення державної виконавчої' служби — своє­часне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (нотаріату, господарських, товариських і третейських судів та ін.) відповідно до законів України.

Працівники органів виконавчої служби називаються державними виконавцями. Вони є основними учасниками виконавчого проваджен­ня — сукупності дій, спрямованих на примусове в-іконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що здійснюються на основах і в межах повноважень, визначених законами України «Про державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження» та іншими норма­тивно-правовими актами. Примусове здійснення виконання рішень судів та інших органів державними виконавцями проводиться у разі невиконання їх у добровільному порядку. Основне призначення Інтерполу.

На діяльності цієї організації та історії її виникнення зупинимося більш детально.

Інтерпол — це міжнародна професійна організація з боротьби зі злочинністю, її прообразом є Міжнародна комісія кримінальної поліції, створена як постійно діюча організація ще 7.09.1923 року у Відні. Ця організація на той час була найбільш проінформованою про злочинність у світі.

Під час фашистської окупації Австрії комісія була поставлена під контроль гітлерівської поліції безпеки (СД), в результаті чого її члени фактично самоусунулися від роботи.

Після закінчення Другої світової війни Міжнародна комісія крим­інальної поліції була відтворена знову на конгресі в Брюсселі (1946 р). її штаб-квартирою був Париж. У 1956 р. Міжнародна комісія кри­мінальної поліції була перейменована в Міжнародну організацію кри­мінальної поліції, отримала новий статус, де офіційно був закріпле­ний новий термін "Інтерпол". Штаб-квартира розміщена в м. Ліоні (Франція) Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асамблея. На її засіданні обираються робочі органи — Виконавчий комітет, який очолюється президентом, і Генеральний секретаріат на чолі з гене­ральним секретарем.

Україна була прийнята до складу Інтерполу на 61-й Генеральній асамблеї (4-10 листопада 1992 р.). Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 25.03.1993 було створене Національне центральне бюро Інтерполу, що виконує завдання щодо координації і взаємодії право­охоронних органів країни з компетентними органами іноземних дер­жав про ведення боротьби з транснаціональною злочинністю. Украї­нське національне бюро Інтерполу входить до структури апарату МВС.

Основні поняття

Неправове регулювання, правове регулювання, кадрова політика у сфері юридичної практики.

Необхідно пам'ятати

Неправове (громадське) регулювання — це регулювання, що здійснюється на основі норм моралі, традицій, корпоративних норм.

Правове (державне) регулюваня здійснюється за допомогою норм дозволяючого, забороняючого, зобов'язуючого, рекомендацій­ного характеру.

Кадрова політика держави у сфері юридичної практики - це система пов'язаних між собою процесів професійно-правової орієн­тації: прогнозування і планування кадрових потреб, добору, підготов­ки, перепідготовки, розстановки, виховання юристів-спеціалістів.

Тест-тренінг до рівня 2

1. Яка людина може бути юристом?

2. Яке значення має Римське право для становлення про­фесії юриста?

3. Юрист повинен мати такі якості:

а) любов до своєї професії;

б) дисциплінованість і пунктуальність у роботі;

в) високі етичні погляди;

г) схильність до зловживання службовим становищем;

д) принциповість;

є) ерудиція;

з) глибина і логічність мислення;

і) ваші варіанти: а); б); в) ....

4. Які з названих рис притаманні юридичній професії?

а) відповідальність у роботі;

б) гуманність;

в) корисливість;

г) творчість;

д) ця професія має велику свободу і самостійність;

є) ваші варіанти: а); б); в) ....

5. Які якості юриста вважаються:

а) професійно-діловими ________________•

б) морально-етичними _________________;

в) інтелектуальними _________________?

6. Для чого необхідна кваліфікаційна атестація юриста спец­іаліста?

7. Які характеристики повинні міститися в атестаційному до­кументі?

а) самооцінка особи, яка атестується;

б) оцінка практичної діяльності і професійних якостей особи, яка атестується;

в) оцінка ставлення особи до колег по роботі;

г) оцінка колегами внеску особи, яка атестується, у професійну діяльність колективу та у створення сприятливого клімату в ньому;

д) оцінка якості юридичної освіти особи, яка атестується.

8. Які чинники необхідні для соціалізації юриста?

а) початкові знання у галузі права;

б) вивчення і засвоєння юристом національної культурної спад­щини, зарубіжної культури та зарубіжного права, національних галузей права;

в) формування правової та моральної відповідальності;

г) формування правової свідомості та професійної культури;

д) поверхове вивчення правових норм.

9. Що представляла собою діяльність римських юристів?

10. Які види сучасної юридичної діяльності ви знаєте і за якими критеріями вони поділяється?

11. Виберіть правильні відповіді

За професійною спеціалізацією або за суб'єктами здійснення діяльність юристів поділяють на:

а) прокурорську;

б) адвокатську;

в) практичну;

г) судову;

д) комунікативну;

є) слідчу;

ж) нотаріальну.

12. Чи всі наступні чинники характеризують порядок веден­ня юридичної справи?

а) здійснюється уповноваженими на це органами й посадовими особами держави, а також приватними юристами, які мають відповід­ну компетенцію, діяльність яких суворо регламентується законом;

б) здійснюється з розголошенням конфіденційної інформації;

в) включає в себе опитування свідків;

в) включає в себе пошук, аналіз, узагальнення і оцінку юридичних фактів;

г) тягне за собою правові наслідки.

13. Які з наведених елементів виступають суб'єктами юри­дичної діяльності?

а) державні і недержавні об'єднання;

б) експерти;

в) норми права;

г) свідки;

д) аудіо-, відеотехніка.

14. Поясніть, чому соціальне регулювання діяльності юриста може бути як неправовим, так і правовим (державним).

15. До якого регулювання відносять дозволяючі, забороня-' ючі, зобов язуючі і рекомендаційні норми?

а) до неправового (громадського) регулювання;

б) до правового (державного) регулювання.

16. Які норми містять слова "зобов'язаний'^, "повинен дот­римуватися"?

17. Виберіть правильні відповіді

Основне призначення слідчої практики полягає у:

а) нагляді за законністю;

б) проведенні досудового розслідування кримінальних злочинів для наступного їх розгляду в судах;

в) проведенні дізнання;

г) правовому забезпечення підприємницької і зовнішньоекономіч­ної діяльності громадян і юридичних осіб.

Основне призначення господарських судів полягає у:

а) складанні й оформленні нотаріальних актів та інших документів, передбачених законодавством, яким громадяни або організації хочуть надати достовірний характер;

б) розгляді господарських спорів, що виникають між юридични­ми особами, державними органами і підприємствами, комерційними і некомерційними організаціями, а також громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності;

г) здійсненні правосуддя в ході карного, цивілзного, адміністра­тивного судочинства. .

Додаток до рівня 2

Відповіді на запитання для самоконтролю:

2.1. Професіоналом можуть бути суддя, прокурор, адвокат, екс­перт тощо. Це добре підготовлений спеціаліст. Неможливо виконувати функції юриста без відповідних навичок, знань та вмінь, а іноді й без певного досвіду юридичної роботи.

2.2. Це вузька сфера професійно-трудової діяльності юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних право­вих знань, умінь і навичок, необхідного рівня професійно-правового мислення і діяльності.

Види професій і фахів, перелічені у Державному реєстрі, постійно поновлюються або змінюються.

За фахом працюють:

- слідчий прокуратури, служби безпеки, органів внутрішніх справ, податкової міліції;

- військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та ін.;

- суддя господарського суду, суду загальної юрисдикції, консти­туційного суду та ін.;

- інспектор системи МВС: інспектор дозвільної системи, дільнич­ний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної міліції по спра­вах неповнолітніх, інспектор по роботі з особливим складом та ін.

2.3. З природного права. Вимоги природного права увібрали в себе численні нормативні документияк національні, так і міжнародні, зокрема, міжнародні конвенції про права людини, дитини та ін.

2.4. Це віддзеркалення діалектики становлення юриста як особи­стості, усвідомлення службового обов'язку, вироблення почуття пра­вової поведінки та моральної відповідальності, сприяння правовому вихованню громадян.

2.5. Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого шляхом перетворення та споживання навколишнього світу набувається задоволення життєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів.

Юридична діяльність — це різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового ре­зультату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.

Поряд із юридичною існують: виробнича, духовна, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська, дослідницька та інші види соціальної діяльності.

2.6. Це життєвий випадок, який існує у виглуді окремої само­стійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка вимагає розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.

2.7. Суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи, функції.

2.8. Дії суб'єктів права, явища, процеси та предмети навколишнь­ого світу, стосовно до яких здійснюється правовий вплив. Серед об'єктів виділяються загальні та безпосередні.

2.9. Це способи та прийоми, які використовують для досягнення наміченого результату. Розрізняють два основні методи впливу на суспільні відносини: метод примусу та заохочення. Хоча в окремих випадках застосовуються методи: попередження, індивідуального впли­ву, методи фотографування, проведення обшуку чи допиту тощо.

2.10. Соціальне регулювання має багато різних аспектів: соціоло­гічних, економічних, психобіологічних та ін. Всі сфери суспільного життя вимагають соціального регулювання.

Метою соціального регулювання є приведення поведінки індивідів, їхніх груп відповідно до об'єктивних закономірностей, які існують в суспільстві.

Соціальне регулювання поділяється на два основні види: індиві­дуальний і нормативний.

2.11. Правова політика притаманна державі, в якій панує право, і відносини публічно-політичної влади з індивідами будуються на де­мократичних принципах.

2.12. Це комплексний підхід до організації і здійснення підготов­ки і добору юристів-спеціалістів, планування кадрозих потреб, добо­ру, перепідготовки, розстановки, виховання спеціалістів. При комплек­туванні кадрів необхідно враховувати: інтереси різних державних служб вищого і регіонального рівнів у забезпеченні юридичними кадрами;

індивідуальні особливості спеціаліста, його професіональну і мораль­но-психологічну підготовку тощо.

2.13. Адвокатська практика; слідча практика; оперативно-розшу-кова практика; практика суду загальної юрисдикції; практика госпо­дарського суду; практика державної виконавчої служби тощо.

2.14. Юридична діяльність здійснюється у визначено-конкретний час. Юридичною практикою може бути минула, теперішня й майбутня юридична практична діяльність.

2.15. В суді загальної юрисдикції розглядаються справи фізичних осіб (громадян) і справи, однією із сторін яких є фізична особа В господарському суді розглядаються справи тільки юридичних осіб.

РІВЕНЬ З

БЛОК 1. Фактори формування духовно-національної свідомості юриста

Тематика модулів МОДУЛЬ 1. Духовна культура юриста. МОДУЛЬ 2. Національна культура юриста. МОДУЛЬ 3. Політична культура юриста.

МОДУЛЬ 1.

1) Формування духовної культури.

2) Взаємозв'язок норм духовного права і юридичних норм.

3) Поняття духовної культури.

4) Духовна культура як елемент професійної культури юриста.

5) Принципи і функції духовної культури.

МОДУЛЬ 2.

1) Формування національної свідомості.

2) Поняття національної культури.

3) Складові елементи національної культури юриста.

4) Національний обов'язок юриста.

МОДУЛЬ 3.

1) Поняття політики і політичної культури.

2) Ставлення юриста до політичних явищ.

3) Політична культура як елемент професійної культури юриста.

4) Принципи і функції політичної культури.

Зміст модулів блоку 1 і рекомендована література для вивчення матеріалу

МОДУЛЬ 1. Духовна культура юриста.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Взаємозв'язок життєдіяльності і духовності лодини. Розуміння законів Всесвіту. Норми духовного права. Духовність як основа діяль­ності юриста. Структурні елементи духовної культури юриста. Прин­ципи духовної культури юриста. Функції духовної культури юриста. Визначення духовної культури юриста. Духовна ку/ьтура — складова професійної культури юриста.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти:

1. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охоро­на культурних цінностей). - К., 1997. - С. 295-298.

2. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи):

Збірник документів. - К., 1989. - С. 97-112.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ - 1996.-№ ЗО.- Ст. 141.

4. Закон України від 23 квітня 1991 р. № 988-12 «Про свободу совісті та релігійні організації» // ВВРУ.- 1991.- № 25. - Ст. 283.

5. Основи законодавства України про культуру. Закон України від 14.02.1992. // ВВРУ. - № 21. - Ст. 294.

6. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про Служ­бу Безпеки» (ст. 6) // ВВРУ. - 1992.- № 27. - Ст. 382.

7. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів» (ст. 5) // ВВРУ. - 1993 № 8. - Ст. 56.

Деонтологічні кодекси _/

1. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністер­ство закордонних справ України, Рада Європи) // ]ауа5сгірт: ОрегЮос ('994_343').

2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н) // іауазсгірт: ОрепОос ('995_788').

3. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.

4. Положення від 04 квітня 1997 № 1 "Про Комісію з питань етики та вирішення спорів Професійної асоціації реєстраторів і депо­зитаріїв (ПАРД)" // ]ауазегрт: ОрепОос ('ус001378-97')