Завдання працівника міліції — зрозуміти психологію правопорушника, передбачити його наміри, врахувати можливу протидію з метою локалізації несприятливої ситуації.

Зрозуміло, що фізична культура правоохоронця передба­чає знання бойових норм. Необхідною, хоча і недостатньою, умовою цього виду культури є уміння використовувати спе­ціальні прийоми. При цьому лише фізичних властивостей не досить, потрібне відповідне вміння застосовувати силові дії, практичний досвід у галузі фізичної та бойової підготовки. Правоохоронець повинен дбати про фізичну досконалість так само, як і про виховання волі та характеру.

Застосування фізичної сили повинно диктуватися переду­сім її необхідністю, коли не вдається переконати правопо­рушника словом.

Норми застосування фізичної сили визначаються Законом України «Про міліцію», наказами та інструкціями Міністер­ства внутрішніх справ України. Вони регламентують дії пра­цівника міліції практично у будь-яких правових ситуаціях. Зміст фізичної культури найбільше відображає рівень засто­сування правоохоронцем норм права у фізичних діях. Фак­тично йдеться про своєрідну реалізацію норм права (мається на увазі практичне їх втілення).

Дог/ільно виокремити основні приш^ипи фізичної культу­ри праг^івника міліі/ії, а саме: доцільність фізичних дій, за­конність, ненаснльство.

Інтелектуальність фізичної культури означає, що всі фі­зичні дії охоронця правопорядку повинні підпорядковувати­ся свідомому регулюванню. Тобто інтелект правоохоронця повинен випереджати його фізичні дії, принаймні аналізува­ти їх. В іншому випадку це буде автоматичне, бездумне ви­конання чиєїсь волі або утвердження власних амбіцій.

Принцип ненасильства має свої особливості. Справа в тому, що фізичні дії працівника міліції - це вже своєрідне насильство. Але воно не має нічого спільного з фізичною розправою, садизмом, оскільки йдеться про вимушене (за­коном передбачене) насильство. Деякою мірою воно межує з терпінням, стриманістю, очікуваністю, вмовлянням тощо і є важливою передумовою вияву фізичної культури право­охоронця.

Основні функції фізичної культури працівника міліції ви­світлені у Законі України «Про міліцію». Вважаємо за потріб­не їх конкретизувати, бо життєво необхідними є такі функції:

• підготовка правоохоронця до безпомилкових дій у си­туаціях, коли потрібні точний і обґрунтований розрахунок фізичних сил, надійність їх застосування. При цьому важ­ливу роль відіграють спостережливість, пильність,умілаоцінка реальної небезпеки;

• виховання стійкості до невдач, які можуть виникнути під час фізичного протиборства з правопорушником. Фізич­на дія працівника міліції ще не гарантує позитивного ре­зультату. Але невдача повинна стати уроком для наступних професійних дій;

" допомога працівникові органів внутрішніх справ в екс­тремальних ситуаціях, які виникають при виконанні служ­бових обов'язків. Фізична досконалість допомагає долати перешкоди при затриманні правопорушників. При цьому варто враховувати фізичну дію з боку правопорушника, вміння дозувати силу власного фізичного впливу. Йдеться про способи й методи протистояння правопорушникові. Культура фізичних дій дає змогу запобігти грубощам, не­потрібному насильству, демонструванню влади. Фізичний вплив на правопорушника повинен диктуватися необхідні­стю і бути обгрунтованим;

• забезпечення вимоги щодо збереження власного здо­ров'я і життя;

• надання першої медичної допомоги особам, які потер­піли від фізичних дій працівника міліції, зважаючи нате,що збереження життя правопорушника (як і власного) *-професійний обов'язок працівника міліції.

Використання фізичних засобів впливу до правопоруш­ника має переваги над бойовими, адже фізичні прийоми -це зброя, яка завжди «при собі», її застосування не таке не­безпечне для життя людини, як застосування вогнепальної зброї.

Отже, вогнепальна та фізична культура працівника мілі­ції, яка грунтується на певному примусі, не звернена лише до силових методів правореалізації, не виправдовує цих мето­дів, а виконує роль умовного арбітра у розв'язанні соціаль­но-правових конфліктів. У діях працівника міліції, який во­лодіє такою культурою і визначає цінність прав громадянина чи суспільства, головним є спосіб його професійної діяльно­сті щодо захисту цих цінностей.