Імпульсивна та вольова правоохоронна діяльність працівників міліції повинна ре­гулюватися правовим контролем реаліза­ції норм щодо вогнепальної зброї.

У питаннях застосування зброї до правопорушників треба здійснювати індивідуально-правове регулювання діяльності службових осіб міліції. Але похідні правові норми - це за­гальні вимоги до суб'єктів реалізації права. Вони лише оріє­нтують на індивідуалізацію у сфері права і, зрозуміло, не вичерпуються правозастосуванням. Тут важливо глибоко теоретично обгрунтувати правильне застосування зброї, оскільки йдеться про конкретизацію права.

Результатом конкретизації права є водночас нове правило поведінки, яке має також регулюючий вплив на суспільні відносини [155, с. 61]. Таких нових правил безліч. Звідси - й потреба в узагальненому правилі. Звісно, що універсальною є власне правореалізація вогнепальної культури юриста, зо­крема працівника міліції.

Вогнепальна культура працівника міліції покликана не тільки озброювати його конкретним переліком чи системою необхідних умінь і навичок, а й сприяти підвищенню техніки єдиноборства і затримання злочинця. Крім прийомів воло­діння табельною зброєю, працівник міліції, якому властива висока вогнепальна культура, здатний правильно здійснюва­ти мотивацію правозастосування. У дозволених законом ме­жах правозастосовувач завжди має певну можливість для творчого розв'язання справи з урахуванням нормативного і фактичного. А це потребує відповідних знань, досвіду, все­бічної фахової і загальнокультурної підготовки.

Таким чином, вогнепальна культура пра­цівника міліції — це обґрунтованість юри­дичної процедури, поєднання знань так-тико-технічної характеристики вогнепаль­ної зброї й прицільної снайперської стрільби з правовою оцінкою суспільне небезпечних ситуацій, а також навики застосування зброї з метою припинення злочинних діянь.

Юридична процедура потрібна для реалізації права, хоч вона є атрибутом будь-якої соціальної регуляції. У правовій системі, зокрема у застосуванні вогнепальної зброї, юридич­на процедура дуже важлива, адже йдеться про життячисмерть людини, її здоров'я. Вона є засобом реалізації права щодо зброї і регламентовується Законом України «Про мілі­цію», згаданими вище наказами МВС України та спрямована на встановлення порядку (як остаточної мети).

Юридичну процедуру слід розглядати в матеріальній, процесуальній і правотворчій діяльності. Для вогнепальної культури юриста характерна матеріальна юридична проце­дура. Вона стосується особи працівника міліції, його право­мірної поведінки щодо використання зброї. Це по суті поря­док реалізації працівником міліції права на застосування та­бельної зброї, який зафіксований у процедурно-правових нормах. Найбільш повно ці норми відображені у норматив­но-правових актах Міністерства внутрішніх справ України, які тісно пов'язані з питаннями регуляції поведінки суб'єкта права.

Юридична процедура як важливий елемент вогнепальної культури немислима без спеціального механізму дії права, який, як відомо, характеризують три чинники: духовний, психологічний та фізичний.

Духовний механізм дії права обґрунтовує саму потребу застосування вогнепальної зброї і дає змогу відповісти на запитання, чи має право працівник міліції стріляти в людину і навіть вбивати її. З позицій духовності - це складне пи­тання, на яке відповісти однозначно неможливо. Культура застосування вогнепальної зброї змушує працівника міліції глибоко замислюватися над цією проблемою у кожному конкретному випадку.

Працівник міліції перебуває на державній службі і держа­ва приймає відповідні закони, виконання яких є обов'яз­ковим. Тому духовна відповідальність стосується не лише рядового виконавця, а й держави в цілому. Зауважимо, що працівникові міліції не треба цим зловживати. Його духовна відповідальність настає навіть тоді, коли застосування зброї буде правомірним.

З огляду на внутрішній світ суб'єкта реалізації вогне­пальної зброї можливі розбіжності зовнішньої, внутрішньої і предметної діяльності, тобто психологічний механізм дії пра­ва немислимий без впливу моралі. Для того щоб працівник міліції вистрілив, йому потрібно зважитися на це насамперед психологічно. Одночасно застосування вогнепальної зброї пов'язане з моральними нормами.

У вогнепальній культурі психологічний (внутрішній) еле­мент виявляє аспект психологічного впливу на правопоруш­ника. В більшості випадків злочинець, побачивши витягнену з кобури вогнепальну зброю в руках працівника міліції, при­пиняє протиправні дії. Проте чимало фактів свідчать і про протилежне, а саме: про непередбачені дії, агресивність зло­чинця, оскільки примусове зупинення його намірів засобами зброї є надзвичайно дієвим емоційним фактором.

Зовнішній елемент вогнепальної культури проявляється у виконанні певних юридичних процедур. Він стосується знач­ною мірою вогнепальної культури працівника міліції, оскіль­ки призначення застосування зброї й полягає у фізичному затриманні правопорушника (якщо по-іншому це не вдається зробити). Головне тут - уміле підсилення юридичної проце­дури, сприяння реалізації права (вимушеного) у критичній ситуації. Тобто фізичний аспект вогнепальної культури відо­бражає лише правомірність реалізації норм.

Загалом юридична процедура у вогнепальній культурі — явигце вимушене (як і в будь-якій субкультурі). Але у вогне­пальній культурі вимушеність має найвищий ступінь, оскільки застосування зброї до правопорушника - це крайній засіб.

Вогнепальна культура працівника міліції передбачає Ґрунтовні знання тактико-технічних характеристик та приці­льної снайперської стрільби. Хоча це питання суто технічне, але у реалізації права воно доцільне. Дійсно, не можна гово­рити про високий ступінь вогнепальної культури працівника міліції, якщо він лише теоретично знайомий з табельною зброєю. Знання матеріальної частини закріпленої за ним зброї, уміння прицільно вести вогонь по навчальних міше­нях - необхідна передумова формування вогнепальної куль­тури працівника міліції.

Вогнепальна зброя — смертельний засіб, і працівник міліції зобов'язаний професій­но опанувати усі складові механізму дії не тільки закріпленої табельної, а й інших видів зброї, яка є на озброєнні в органах внутрішніх справ.

Крім цього, уміння підготувати вогнепальну зброю до стрільби, знання прицільної дальності, далекості польоту кулі (із збереженням її вбивчої сили) та далекості прямого пострілу і загалом відомостей про балістику як науку про рух (траєкторію) кулі при стрільбі повинні стати обов'яз­ковими вимогами до кожного працівника. Від цього зале­жать якість прицілювання і так звана снайперська стрільба. Точність стрільби необхідна, оскільки при єдиноборствінадовгій дистанції потрібно вразити не тільки людину, а, мож­ливо (частіше), засоби, за допомогою яких вона здійснює злочинні дії. При цьому висока вогнепальна культура пра­цівника міліції вимагає володіння різноманітними прийомами ведення прицільної стрільби з різних положень, дотримання правил маскування перед правопорушниками, дотримання позиції очікування.

Зрозуміло, що вогнепальна зброя потребує належного по­водження. Це стосується її зберігання, утримання, експлуа­тації, дотримання техніки безпеки тощо. Такі вимоги куль­турно-правового характеру необхідні для власної безпеки, безпеки оточуючих та законності застосування зброї.

З вогнепальною культурою працівника міліції пов'язана можливість притягнути до відповідальності правопорушника у судовому порядку. Реалізація права на застосування зброї спрямована на припинення злочинних дій, вироблення уміння швидко реагувати на будь-які дії порушника після попере­дження, що проти нього може бути застосовано смертельний засіб, а також при необхідності переслідування злочинця.