Групова діяльність операторів

Сучасний етап розвитку меха­нізації і автоматизації вироб­ничих процесів характеризується тим, що управління техніч­ними комплексами здійснюється групою операторів. Ефек­тивність таких соціотехнічних систем залежить не тільки від діяльності кожного оператора, а й від взаємодії між ними, міжособистісних стосунків, форм спілкування, сумісності і спрацьованості між членами групи, композиції групи, розпо­ділу функцій тощо. Ось чому надійність і ефективність склад­них систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени групи пов'язані між собою од­нією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і пев­ними засобами діяльності.

У вивченні групової діяльності інженерна психологія по­єднується з соціальною . Найбільший інтерес вик­ликає вивчення особливостей цих процесів у малих групах. Реальною малою групою називається невеликий загал людей, який існує в спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування. Прикладами таких груп є ви­робничі бригади, екіпажі, спеціальні підрозділи.

Мала група може налічувати від двох (або трьох) до 30 осіб, її розмір детермінований певною системою факторів: складністю і специфікою вирішуваних проблем, завдань, умова­ми життєдіяльності групи, формою і способами взаємодії у системі, рівнем розвитку групи.

Взаємодія операторів у малій групі може розглядатися на двох основних рівнях: ;.-Л

офіційному, формальному, в якому реалізуються ділові взаємовідносини;

неофіційному, неформальному, для якого характерні міжособистісні стосунки.

Ділові взаємовідносини визначаються змістом завдання, що вирішується, штатним розписом, службовими інструкціями та іншими офіційними документами, спрямо­ваними на отримання необхідного результату, враховуючи об'єктивні умови його досягнення. За своїм характером ділові взаємовідносини можуть бути як безпосередні (осо-бистісне спілкування), так і опосередковані за допомогою інших людей або технічних засобів, наприклад ЕОМ. В ос­танньому випадку про результати дій інших членів групи оператор отримує інформацію з інформаційних моделей, за допомогою яких надалі і регулюються його дії. Співвідно­шення між цими двома формами взаємодії залежить від ви­рішуваних задач, засобів та умов діяльності, тобто типу СЛМ.

Міжособистісні стосунки виникають на ос­нові суб'єктних відносин між членами групи і будуються на принципах моральних групових норм поведінки, суб'єктив­них установок і стереотипів, почуттів симпатії або антипатії, довіри або недовіри, притягування або відштовхування, вдячності або негативізму.

Залежно від виду взаємовідносин (ділові і міжособистісні) виокремлюють формальну і неформальну структури гру­пи. Формальна структура відображає взаємодію операторів за діловими, офіційними ознаками, а неформальна визна­чається системою емоційних зв'язків, взаємними симпатія­ми і антипатіями. Вважається оптимальним, коли офіційна структура групи може регулювати міжособистісні стосунки в ній. Значну роль у цій регуляції відіграють групові цінності й оцінки, опосередковані особистісно значущим і суспільно ціннісним змістом групової діяльності. Характер взаємодії у групі значною мірою залежить від особливостей завдання, що вирішується. Для цього оператори повинні обмінювати­ся необхідною інформацією, оптимально взаємодіючи між собою, приймати спільні рішення і за допомогою, органів управління узгоджено їх виконувати. При цьому основними формами взаємодії можуть бути: психомоторна взаємодія, комунікативна взаємодія, взаємодія при вирішенні мисленнєвих і перцептивно-пізнавальних задач (аналіз та дешиф­рування різних зображень).

У процесі спільної діяльності люди спілкуються між собою. Специфіка спілкування, порівняно з іншими видами взаємодії, полягає в тому, що в ньому, перш за все, виявляються психо­логічні якості людей. Спілкування завжди пов'язане з прак­тичною діяльністю людей, в якій і реалізуються його комуні­кативні функції: інформаційна, регулятивна і афективна .

Розглядаючи інформаційну функцію, необхідно зазначи­ти, що в процесі спілкування інформація не тільки пере­дається або сприймається, а й формується. Вивчення про­цесів формування інформації має велике значення для оптимізації процесів групового прийняття рішень і виконання спільних керуючих дій.

Реалізація регулятивної функції передбачає формування цілей, мотивів і програми поведінки членів групи, а також вза­ємну стимуляцію і контроль поведінки у процесі спілкування.

Афективна функція може впливати на психофізіологіч­ний стан людини, зумовлюючи рівень емоційної напруже­ності. За певних умов ця функція спілкування забезпечує емоційну розрядку.

У реальному спілкуванні означені функції поєднані, і для кожного з членів групи кожна з них може стати домінуючою.

Аналізуючи малі групи, необхідно враховувати динаміку розвитку внутрішньо групових процесів, її залежність від проблемно-рольової структури і композиції групи, засобів її управління, а також механізми лідерства і керівництва.

На думку Б. Паригіна, феномен лідерства пов'язаний із регуляцією міжособистісних стосунків, які мають нефор­мальний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації.

Лідерство — це психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво — більшою мірою соціаль­на характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу функцій управління і встановлення підлеглості, а також виконання поставлених перед групою цілей.

Комплектування групи, створення її певної композиції повинно проводитися залежно від специфіки виробничих завдань, умов діяльності операторів та їх функціонального призначенні. При цьому варто дотримуватися відповідної пропорційності між пізнавальним, афектним і регулятивним компонентами структури людської поведінки, що, своєю чергою, забезпечує реалізацію інформаційної, афективної і регулятивної функцій спілкування у групі.

Психологічний клімат групи може визначатися через за­доволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (ке­рівник—підлеглі) й горизонталі (виконавці), а також через задоволеність змістом діяльності, що виявляється у суміс­ності й спрацьованості.

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один од­ним за певних енергетичних витрат і значної взаємної іден­тифікації. Суб'єктивна задоволеність, задоволеність спілку­ванням —головні ознаки сумісності.

Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних уча­сників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю со­бою, партнерами і змістом робіт.

Сумісність і спрацьованість регулюють ставлення люди­ни до провідної діяльності, праці і є головними чинниками конфліктних ситуацій. Класифікація конфліктів на підставі виділення причинно-мотиваційних зв'язків, виду стосунків, потреб у спілкуванні та належності до певної виробничої групи наведена у таблиці 12 (за Н. Гри шиною) .

Один і той самий конфлікт може бути і деструктивним, і конструктивним, залежно від площини, в якій розглядаєть­ся. Тому розуміння природи конфлікту, його функцій і про­яву дає змогу своєчасно виявити його ознаки та сформувати відповідний стиль поведінки.

Особливе місце посідає проблема формування і розвит­ку колективних суб'єктів діяльності в сучасних соціологіч­них системах. Управління такими організаціями неможливе без знань і активного використання законів соціально-пси­хологічної регуляції діяльності. Ці проблеми більш повно висвітлені у працях В. П. Казмиренка .

Таким чином, проблема групової діяльності операторів має велике значення для вирішення завдань організації взаємодії операторів у системах управління і, відповідно, для підвищення ефективності функціонування сучасних СЛМ.

Інтегральним показником виконання групою певної ді­яльності є її ефективність, на яку впливає значна кількість факторів.

Спираючись на власні дослідження, а також на дані ін­ших авторів , нами була побудована модель регуляції групової діяльності операторів, яка складається з трьох ос­новних контурів

Таблиця 12

Типи соціально-психологічних виробничих конфліктів

предметно-інформаційного;

емоційно-мотиваційного;

організаційно-функціонального.

Вони забезпечують реалізацію трьох основних функцій взаємодії у групі: інформаційної, афективно-комунікативної і регулятивної (схема 9).

1. Контур предметно-інформаційного регулювання	II. Контур емоційно-мотиваційного регулювання	III. Контур організа­ційно-функціонально­го регулювання
А. Суб'єктні фактори
1.Поєднанняпізнавальнихстилів у групі. 2.Співвідношеннядомінуючихрівнів поведінки. 3.Єдність пізнавальних перспектив розвитку проблемних ситуацій. 4.Обсяг представленості професійного та додаткового досвіду в групі	1.Міжособистісністосунки. 2.Єдність ціннісно-нормативних систем і критеріїв оцінки. 3.Мотиваційна спрямованість. 4.Статевий і віковий склад групи	1.Організація і форми спільної діяльності. 2.Спрямованість і форми взаємодії. 3.Особливості комунікативних структур
Б. Об'єктні фактори
1.Особливостіопису проблем­них ситуацій. 2.Особливостіпредставленнязнань. 3.Особливостіінформаційної«підтримки»групи	1.Особливостітехніко-технологічної заданості між особистісних стосунків. 2.Особливостівираженняемоційнихкомпонентів у структурі. 3.Вплив технічних засобів діяльно­сті СЛМ на мо­тиваційну сферу особистості	1.Техніко-техноло-гічний взаємозв'язок. 2.Організаційно-комунікативніфункції техніч­них засобів діяльності 3.Особливості реалізації опосеред­кованої маши­ною взаємодії операторів «лю­дина — технічні засоби — людина»

Схема 9

До кожного контуру належать по дві групи факторів: су­ об'єктні, що зумовлюють діяльність людей, і об'єктні, які відображають специфіку функціонування технічних засобів діяльності операторів.

Контур предметно-інформаційного регулювання налаго­джує інформаційні потоки в системі «суб'єкт-об'єктних» відносин, що потребує врахування особливостей прийман­ня, оцінки і переробки інформації людиною, а також спе­цифіки опису, пошуку і представлення цієї інформації за­вдяки технічним системам.

Особливості пізнавальної організації і функціонування людини відображаються у характеристиках її мисленєвої діяльності, у параметрах когнітивних стилів, гармонійне по­єднання яких визначає ефективність процесу пошуку необ­хідного рішення.

Завдяки поєднанню різних способів отримання і пере­робки інформації з'являється можливість оцінити ситуацію з різних точок зору, що, безперечно, сприяє розкриттю но­вих властивостей об'єкта і, відповідно, прийняттю нових, оригінальних рішень.

Крім цього, при вирішенні проблемних ситуацій варто змінювати домінуючі рівні творчої поведінки людини. Це досягається цілеспрямованою комплектацією групи, ство­ренням її «композиції» через спеціальний підбір її членів.

На ефективність групових рішень впливає не тільки рі­вень інтеграції засобів когнітивного аналізу й переробки ін­формації, а й єдність програмних орієнтацій членів групи, які визначають пізнавальні перспективи розвитку проблем­них ситуацій. Інакше кажучи, взаєморозуміння, а також вза­ємовідносини і взаємодія у процесі діяльності значною мірою залежать від узгодженості думок членів групи відносно на­прямків пошуку можливих рішень і оцінки наслідків їх прийняття.

Розуміння і оцінка партнера зі взаємодії залежать від точності відображення його когнітивних структур і схожості ціннісно-нормативних систем регуляції процесів досягнен­ня мети. В цьому разі великого значення набуває побудова єдиної системи програмних орієнтацій пізнавальних перс­пектив для всіх членів групи.

Особливо актуальним це є в тих випадках, коли група складається з людей різного рівня професійного досвіду.

Крім того, слід брати до уваги і специфіку функціону­вання технічних засобів діяльності операторів. Важливу роль відіграють інформаційні бази знань для опису вихідної си­туації, характеристики основних функцій об'єкта, системи, параметрів мети, умов і засобів її досягнення з урахуванням особливостей практичних методів.

Саме представлення знань для індивідуального і групо­вого використання потребує застосування різних засобів відо­браження інформації — екранів, табло, інтегральних інди­каторів. При їх розробці теж необхідно враховувати інже­нерно-психологічні вимоги і рекомендації.

Інформаційна допомога, підтримка оператора проявля­ється в «підказці» різних методів, тактик, стратегій пошуку інформації і прийняття оптимальних рішень. Вони можуть бути зафіксовані в пам'яті ЕОМ і пропонуватись оператору у «нав'язаному» або «вільному» режимах. При цьому зміс­товий аспект інформаційної допомоги буде залежати від специфіки проблемних ситуацій, техніко-технологічних зв'язків, зафіксованих у самій структурі СЛМ.

Контур емоційно-мотиваційного регулювання дає змогу оцінювати і керувати внутрішнім станом групи, її соціаль­но-психологічним кліматом. Група операторів як вид реаль­ної малої групи має формальну і неформальну функціональ­ну організацію.

Формальна організація взаємовідносин чітко регламен­тована та підпорядкована функціональній структурі і тех­нічному ланцюгові процесу управління. Неформальна структура, яка виникає на основі міжособистісного спіл­кування, таких обмежень не має. Ось чому взаємовідно­сини в неформальній структурі можуть суттєво вплинути на результати взаєморозуміння і взаємодію у групі опера­торів.

В інфраструктурі групи діють один чи два лідери. Один із них може бути компетентним фахівцем і виконувати роль ділового лідера, а інший — роль емоційного лідера, який підтримує певні взаємовідносини в групі.

Діловий лідер має переваги у предметно-інформаційній сфері, він пропонує оптимальні вирішення проблемних си­туацій. Когнітивна спрямованість цього лідера стимулює інших членів групи до інтелектуальної взаємодії з метою пошуку нових, оригінальних рішень.

Емоційний лідер регулює внутрішнє життя групи, він тонко і точно відчуває та розуміє сутність відносин між чле­нами групи, намагається їх коригувати, підтримуючи спри­ятливий соціально-психологічний клімат у групі. Як відо­мо, міжособистісні стосунки складаються на основі:

предметно-статусних відносин, які відображають внесок кожного члена групи у вироблення групового рішення;

функціонально-рольових відносин, пов'язаних із прий­няттям або неприйняттям соціальних ролей інших членів групи;

особистих емоційно-статусних стосунків між членами гру­пи, що формують соціально-психологічний клімат.

На продуктивність групової діяльності впливають і фак­тори, які характеризують ціннісно-орієнтаційну єдність її членів, статевий і віковий склад. На формування ціннісно-орієнтаційної єдності групи впливають рівень єдності цін­нісно-нормативних систем і критеріїв їхньої оцінки, а та­кож мотивація особистості. Схожість позицій, єдність по­глядів на розвиток проблемних ситуацій забезпечують між членами групи краще взаєморозуміння і нормальні стосун­ки між ними, що гарантує їх взаємодоповнюваність.

У випадках, коли в групі спостерігаються розходження в оцінці ситуації і прогнозів її розвитку, виникає когнітивний конфлікт, який може зачепити і міжособистісні сто­сунки. Тоді особливу увагу треба приділяти налагодженню цих стосунків. Слід заздалегідь здійснювати психологічну підготовку спеціалістів і групи в цілому, застосовуючи пси­хологічне консультування, психокорекцію і засвоюючи різ­ні прийоми спілкування, обґрунтовано розподіляти функції в групі. Ці профілактичні заходи сприятимуть нормалізації мікроклімату в групі і, відповідно, підвищенню ефектив­ності її роботи.

Значну роль в інформаційній взаємодії відіграють і мо­тиваційні компоненти, які впливають на міжособистісні і рольові відносини. Домінування певної спрямованості осо­бистості визначає її поведінку і прагнення до реалізації своїх можливостей у конкретній діяльності.

Щодо групової діяльності, то переважає тут спрямова­ність даної групи. В умовах спільної діяльності мотивація одних вступає у взаємодію з мотивацією інших, що прояв­ляється у конкретній мірі участі у досягненні певної мети.

Найбільш яскраво це відображається в екстремальних ситуаціях, в, яких тільки спрацьованість і спільність у єдиній меті всіх членів групи можуть забезпечити необхідний рівень порозуміння і співчуття у процесі групового рішення про­блемних ситуацій.

Використання технічних систем, особливо комп'ютер­ної техніки, привносить свої особливості у структуру спіл­кування. «Суха», стандартна мова технічних систем не дає змоги виразитися всій гамі відчуттів, настроїв і відношень особистості до предметного світу або людського оточення. Чуттєвий компонент притаманний кожному актові взає­модії, і нехтування ним призводить до порушень у струк­турі спілкування, викликаючи почуття незадоволеності, що негативно відбивається на ефективності всієї діяль­ності.

Крім цього, емоційно-комунікативний компонент впли­ває на мотиваційну сферу як окремих членів групи, так і групи в цілому. На прикладі використання ЕОМ можна за­значити, що, з одного боку, комп'ютерна техніка сприяє розвитку пізнавальної мотивації і мотивації досягнення, а з іншого — трудомісткість розробки програмного забезпечен­ня, його вартість не стимулюють її використання.

Слід підкреслити, що розглянуті форми мотивації нале­жать до класу ситуативних, таких, що виникають у процесі діяльності, а не до базових, усталених утворень особистості. Тому співвідношення формальної та неформальної струк­тури може суттєво впливати на ефективність групової діяль­ності.

Найбільша ефективність спільної діяльності спостері­гається у так званих спрацьованих групах, де формальна і неформальна структури діалектично поєднані. Досягнення сумісності і спрацьованості членів групи можливе завдяки попередній соціально-психологічній підготовці, яка імітує спільну діяльність, сприяє узгодженню функцій та ролей членів групи, координації комунікативних зв'язків і міжособистісних стосунків

Контур організаційно-функціонального регулювання забез­печує різні види взаємозв'язків у групі, підтримуючи і зада­ючи тим самим спрямованість і форму предметно-інфор­маційної взаємодії, у процесі якої реалізуються різні види міжособистісних стосунків.

Одним із провідних факторів цього контуру є взаємопов'язаність. Це внутрішньогрупові взаємовпливи, які регулю­ють характер взаємодії, а через взаємодію — і ефективність групової діяльності.

У дослідженнях із порівняльного аналізу психічних про­цесів (сенсорно-перцептивних та мовленнєво-мисленнєвих), за умов індивідуальної та спільної діяльності, виділяють три умовні рівні взаємопов'язаності суб'єктів [991.

Перший рівень — «мовчазної співприсутності» — має фак­тично умовне значення, але вже тут виявляється ефект со­ціального впливу, згідно з В. М. Бехтерєвим, «соціального збудження» та «соціального гальмування». Навіть мовчазна співприсутність групи людей змінює стан людини, змушує її поводити себе інакше, ніж за умов ізоляції. Цей ефект поси­люється за умов співприсуїності референтної (значущої) гру­пи. Природно, що в кожній групі як цілісному утворенні ви­являються тенденції позитивної і негативної значущості, і тому одних членів групи співприсутність активізує, а в інших знижує успішність діяльності. До цього типу взаємопов'я­заності належать усі різновиди індивідуальних робіт, які зво­дяться в єдине ціле тільки на певних етапах діяльності. По суті, це паралельні індивідуальні діяльності.

Другий рівень має умовну назву «взаємовпливу». Тут взаємопов'язаність діє на психічні процеси вже більшою мірою: в регуляцію включаються такі механізми, як наслідування, навіювання і конформність. Вони, своєю чергою, визнача­ють одноманітність у групі щодо спільних норм, оцінок, по­глядів, поведінки і діяльності.

Засобом взаємовпливів є обмін інформацією на мовно-мисленнєвому (вербально-логічному) рівні, на якому оцін­ки та думки або «констатуються» (перший підрівень), або аналізуються з подальшим індивідуальним прийняттям рі­шення (другий підрівень), або обговорюються, і приймаєть­ся одне спільне рішення (третій підрівень). Перехід від «мовчазної співприсутності» до «взаємовпливів» означає пе­ретворення індивідуально-паралельної діяльності на спільну. Під час обговорення проблеми, обміну думками формується «сукупний фонд знань сукупного суб'єкта», який регулює розв'язання різноманітних групових завдань.

Третій рівень — рівень дійової взаємопов'язаності, на яко­му дії кожного члена групи неможливі без одночасних або попередніх дій інших. Це вже спільна діяльність у повному ро­зумінні цього слова. Взаємозв'язок тут визначається не тільки закликами до співробітництва (в тому числі наказами й ін­струкціями), а й метою, результатом і засобами діяльності.

Успішність функціонування групи залежить не тільки від розподілу функцій між її членами, а й від зв'язку між ними. Залежно від конкретних завдань можливі різні варіанти функ­ціональної організації групи: «ланцюг», «зірка», «коло», «сіт­ка» (повна і неповна) (рис. 20).

Повна комунікативна структура («сітка») забезпечує віль­не спілкування між членами групи.

Структура типу «зірка» характерна для груп, що працюють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінських функцій тільки самим керівником, а типу «ланцюг» і«коло» — виникають за конвеєрної праці.

При цьому нескладні завдання краще вирішує група з комунікаціями централізованого типу, а у вирішенні склад­них завдань більш ефективною є повна «сітка» комунікацій.

Застосування різних систем комунікацій сприяє поши­ренню інформації від одних членів групи до інших і забез­печує ефективність виконання завдань. Для цих систем ха­рактерні різні форми спілкування: дискусія, консиліум, кон­структивне сперечання, консультування.

В організації творчої дискусії слід усіма засобами запобігати центрації комунікативних зв'язків. Ніхто з членів групи не повинен мати ні просторових, ні комунікативних, ні інформаційних переваг. Розташування учасників дискусії у просторі має бути вільним (наприклад по колу) і залежати тільки від надання особистісних переваг, а інформаційний обмін за схемою — повна чи неповна «сітка».

Консиліум як форма групової діяльності використовується у вирішенні професійних проблем групою спеціалістів. У цих випадках спільна робота фахівців завжди спрямована на ре­зультат. Процедурно нарада (консиліум) допускає відкритий обмін думками і оцінками, але тільки до моменту прийняття конкретного рішення. Консиліум може розгортатися за двома основними схемами, перша з яких передбачає створення умов для кооперації дій членів групи. Це інструктивне орієнтуван­ня на підтримку інтересів, ідей і гіпотез один одного та пози­тивне ставлення до них. Друга — потребує створення умов для розгортання конкуренції серед членів групи, яка базується на розробці різних варіантів рішення проблеми.

Для виявлення позитивних і негативних сторін конкуру­ючих варіантів застосовують таку форму спілкування, як конструктивне сперечання.

Конструктивне сперечання — це свідоме і певним чином організоване виявлення переваг і недоліків конкурентоспро­можних варіантів вирішення проблеми. Якщо метою дискусії групової діяльності є вироблення максимальної кількості різ­них рішень проблеми, то метою конструктивного сперечан­ня є визначення найефективнішого варіанта рішення. При цьому доцільність того чи того варіанта має бути доведена з різних точок зору чи за кооперативною або за конкурентною схемою у вигляді конструктивного сперечання.

Конструктивне сперечання має три чітко визначені фа­зи, завдяки чому спільна діяльність більш регульована, ніж у дискусії. Перша фаза передбачає чітке визначення про­блеми вибору одного з варіантів рішення, тобто за якими параметрами і характеристиками оцінюється кожне рішен­ня. Друга фаза потребує дотримання етики сперечання — обговорювання тільки питань, які стосуються проблеми. Обов'язкова умова цієї фази — це реагування на всі «за» і «проти» варіантів, що розглядаються, за відхиленням від проблеми стежить керівник-арбітр сперечання. Третя фаза — завершальна, на якій приймається рішення з проблеми. Остаточним рішенням може бути або один із пропонованих варіантів, або компромісне рішення, або ніяке. У ви­падках збільшення протиріч і затягування другої фази ке­рівник-арбітр змінює режисуру сперечання, націлюючи учасників на вироблення компромісного рішення. Він мо­же змінити рольові обов'язки у групі, що впливає як на мотивацію, так і на успішність діяльності.

Консультування як форма організації спілкування може бути груповим або індивідуальним, що залежить від рівня складності завдань та способів їх вирішення. Воно може проводитися безпосередньо у вигляді «відкритого діалогу» і опосередковано — у вигляді «прихованого діалогу». За «від­критого діалогу» здійснюється безпосередній обмін думка­ми між спеціалістами, і на цій основі можливе вироблення компромісних, а може, і нових рішень проблеми. У «прихо­ваному діалозі» обмін інформацією здійснюється у вигляді стандартних, логічних схем за допомогою різних формаль­но-знакових систем. Користувач цією інформацією може прийняти її або відхилити.

Порівняльний аналіз різних форм спілкування дає під­стави диференціювати форми взаємодії у групах. По-перше, це реалізація різних функцій. Найважливіша функція дис­кусії — вироблення максимально можливої кількості варі­антів рішення проблеми, задачі. За своєю суттю — це ди­вергентні задачі. Різновид можливих варіантів, гіпотез рі­шення стає критерієм ефективності дискусії. Перед конси­ліумом і консультуванням постає зовсім інша функція — звести усю різноманітність варіантів можливих рішень до одного, тобто обрати або виробити один оптимальний варі­ант рішення.

По-друге, відмінність структури групової діяльності за ступенем субординації і координації членів групи. При коор­динаційній структурі функції рівномірно, без жорсткого за­кріплення і регламентації розподіляються між усіма членами групи. Така структура групової діяльності сприяє генерації нових ідей та їхніх рішень. Відповідальність за результати роботи умовна. Субординаційна структура вимагає ієрархіч­ного розподілу функцій, створення керівного центру.

По-третє, різний склад учасників дискусії, консиліуму та консультування зумовлений цільовим призначенням групи. Група формується залежно від її функціонального призна­чення.