Нотаріальна діяльність

Нотаріус (notarius) — слово іншомовного походження, яке в дослівному перекладі з лат. означає писар, секретар. У сучасному розумінні нотаріус — це службова особа, яка засвідчує, оформляє різні юридичні акти (договори, заповіти, довіреності тощо). Однак обмежене визначення не дає можливості скласти повне уявлення про роботу всієї системи органів нотаріату, прирівня­них до них органів, а отже, про окремий напрям юридичної роботи, який ви­значається як нотаріальна діяльність.

Поряд із прокурорською, суддівською, слідчою нотаріальна діяльність є необхідним елементом, невід´ємною частиною в ланцюжку юридичних дій та процедур, що здійснюються системно у всіх напрямах правової практики. Слід зазначити, що в науковій літературі діяльність нотаріату висвітлюється об­межено. З боку законодавчої влади приділяється мало уваги, хоч і з об´єктивних причин. Немає конкретизуючих вказівок щодо нотаріусів і в системі міжна­родно-правових актів. Але це зовсім не свідчить про другорядну роль нотаріа­ту в системі юридичних установ та у сфері здійснення юридичної практики.

Іноді нотаріальну діяльність називають за її змістом засвідчувальною діяльністю, що справді розкриває її функціональне призначення та сутність як окремого виду юридичної роботи. І, говорячи про значення засвідчувальної діяльності, слід згадати, що повсякденна потреба в ній зумовила надання права на здійснення нотаріальних дій іншим органам та посадовим особам, які не входять до системи органів нотаріату. Своєчасне вирішення життєвих ситуацій передбачає невідкладність здійснення нотаріальних дій, без чого органи та установи не можуть прийняти до свого провадження справу, а отже, інтерес громадянина залишається незадоволеним, виникають перепони на шляху реалізації суб´єктивного права. В реальному житті це виявляється у ситуаціях, коли є потреба звернутися із заявою до органу або установи, вступити у договірні правовідносини з іншою особою і підтвердити їх офіційно у законному порядку, довести шляхом нотаріального засвідчення компетент­ним органом держави свій соціальний стан або правовий статус із метою за­хисту інтересів, реалізації потреб.

У цілому таких ситуацій виникає безліч, коли складається нагальна по­треба підтвердити на офіційному рівні достовірність фактів, документів, без чого вирішення тієї чи іншої справи не уявляється можливим. Специфіка таких ситуацій полягає в тому, що сам орган, у провадженні якого перебуває справа, або фізична особа, що вчиняє правовий вчинок, не можуть самі здійснювати посвідчення. Це суперечить принципу об´єктивної істини. На­приклад, спадкодавець не повинен посвідчувати сам своє волевиявлення відносно розподілу майна між спадкоємцями, а сторони договору купівлі-продажу автомобіля не повинні самі посвідчувати достовірність угоди під час реєстрації його в органах ДАІ. Такий розподіл функцій між різними органа­ми сприяє дотриманню законності та забезпеченню достовірності у здійсненні багатьох правових вчинків.

Таким чином, нотаріальна діяльність забезпечує виконання засвідчу-вальної та контрольно-реєстраційної функції під час вирішення юридичних справ. Крім того, у ході здійснення своїх функціональних повноважень орга­ни нотаріату покликані зміцнювати режим законності в країні, сприяти підвищенню рівня правопорядку, охороняти відносини власності, створюва­ти умови для всебічної реалізації прав, законних інтересів громадян, а та­кож попереджувати факти скоєння правопорушень. Завдання нотаріусів по­лягають не в тому, щоб перевіряти підстави здійснення тих чи інших цивіль­но-правових угод або законність підстави видачі документів громадянину іншим органом. їх завдання — перевірка справжності документів, фактів, дій, засвідчення їх реальності та надання їм юридичної сили.

Основні завдання зі здійснення нотаріальної діяльності покладено на но­таріат, під яким розуміють систему органів та посадових осіб, на які покла­дено обов´язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне зна­чення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності. Посадових осіб нотаріату називають но­таріусами, а їх дії — нотаріальними. На сучасному етапі в системі органів нотаріату відбулися певні зміни, зумовлені прийняттям у 1994 р. закону України "Про нотаріат"та визнанням права на існування приватних нотарі­альних контор. Однак такі організаційні зміни зовсім не вплинули на зміст та призначення нотаріальної діяльності, на умови та порядок вчинення но­таріальних дій, за винятком окремих нормативних положень відомчого по­ходження, які передбачили новизну в системі документообігу тощо. На­явність приватних нотаріальних контор зовсім не передбачає, що вони працюють кожна на свій лад та виключно на свій інтерес з припущенням різно­манітних відхилень у роботі. Приватне в юридичній діяльності не повинно асоціюватися з протиправним. Інакше в такому разі під сумнів можна поста­вити й діяльність адвокатури, яка має недержавний характер.

Зрозуміло, що на початковому етапі на хвилі поширення приватної ідео­логії деякі нечесні підприємці встигли втрутитись і в цю сферу, де мають па­нувати лише закон та справедливість. Але згодом ситуація поступово зазна­ла змін на краще, про що свідчать статистичні дані про зменшення кількості приватних нотаріальних контор та факти анулювання свідоцтв на право за­няття цим видом діяльності. Таким чином, на сьогодні в Україні констатува­ти наявність двох основних форм здійснення нотаріальної діяльності — дер­жавної та приватної. Є навіть підстави говорити про конкуренцію у їх діяль­ності, яка виявляється в оволодінні ринком правових послуг.

При цьому, незважаючи на відмінності у походженні, і державні, і при­ватні нотаріальні контори здійснюють діяльність на підставі єдиних норма­тивів щодо порядку вчинення нотаріальних дій та взаємодії з іншими орга­нами, організаціями та установами. Основним документом, що регулює діяльність нотаріату, є Закон України "Про нотаріат". Але в цьому ж законі визначається, що нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються також постановами Верховної Ради Украї­ни, указами і розпорядженнями Президента України, наказами міністра юстиції України, обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій, а на території Республіки Крим —- законодавством Авто­номної Республіки Крим. Характерним є те, що Закон України "Про нотарі­ат" містить також посилання на норми системи міжнародного права, міждер­жавних угод, які можуть визначити перелік питань, також вирішуваних но­таріусами в межах їхньої компетенції. У зв´язку з цим слід зазначити, що право створення нормативної бази діяльності нотаріату України належить як центральним, так і місцевим органам державної влади, хоча не всі з на­званих вище активно використовують це право.

Одна з ознак юридичної практичної діяльності — чітка правова регла­ментація — цілком стосується кожного з її видів, у тому числі нотаріальної діяльності. Робота з документами взагалі передбачає абсолютну увагу, точність ведення обліку, належний режим зберігання, порядок підготовки, затвердження, проходження по інстанціях, а також виконання системи ви­мог щодо структури, мови, реквізитів, порядку використання технічних за­собів, бланків тощо.

Тому, говорячи про роботу нотаріуса, який працює в основному з доку­ментами, слід говорити про об´єктивну необхідність нормативної регламен­тації такої роботи.

Уникаючи питання про систему органів нотаріату, їх підпорядкування, що є предметом вивчення іншої юридичної дисципліни, зупинимося на ха­рактеристиці змісту нотаріальної діяльності, який у такому розумінні слід розкрити крізь призму вчинення нотаріальних дій. У цьому разі необхідно зазначити певну відмінність в обсязі компетенцій між державним нотаріа­том, приватними нотаріусами та іншими органами і посадовими особами, уповноваженими на вчинення нотаріальних дій, що певною мірою характе­ризує і зміст роботи. Тому візьмемо за основу компетенцію державного нота­ріату, який є більш значущим суб´єктом у здійсненні саме цього виду діяль­ності, чий обсяг повноважень найбільш: змістовний. У Законі України "Про нотаріат" подано конкретний перелік нотаріальних дій, що можуть вчиня­тися державними нотаріусами:

• посвідчення угод (договорів, заповітів, доручень, шлюбних контрактів та ін.);

• вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

• видача свідоцтва про право на спадщину;

• видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні по­дружжя;

• видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;

• видача дублікатів документів, що зберігаються у справах нотаріаль­ної контори;

• накладення заборони на відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

• засвідчення правильності копій документів і виписок з них;

• засвідчення правильності перекладу документів з однієї мови на іншу;

• посвідчення факту, що громадянин є живим;

• посвідчення факту перебування громадянина в певному місці;

• посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фото­картці;

• посвідчення часу пред´явлення документів;

• передача заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридич­ним особам;

• прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів;

• вчинення виконавчих написів;

• вчинення протестів векселів;

• пред´явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків;

• вчинення морських протестів;

• прийняття на зберігання документів.

Цей перелік значно скорочується, якщо в законі йдеться про компетенції недержавних нотаріусів або інших суб´єктів. Вище було зазначено, що право на вчинення нотаріальних або прирівняних до них дій належить не тільки юристам-фахівцям, які працюють в органах нотаріату, а й іншим особам та установам. До них відносять:

• посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів;

• консульські установи України;

• головних лікарів, їх заступників по медичній частині, чергових лікарів, капітанів суден, начальників експедицій, начальники госпіталів та установ і закладів, начальники місць позбавлення волі.

Такий розширений перелік суб´єктів, уповноважених на вчинення нота­ріальних дій, не характеризує нотаріальну діяльність у цілому. її характер­ною рисою залишається здійснення повноважень лише на професійній основі, що не виключає визнання окремих винятків із загального правила.

Професіоналізм, спеціалізація правових знань, досвід, відповідність ква­ліфікаційним нормативам, володіння системою морально-етичних норм — все це вимоги особистого та професійного характеру, дотримання яких дає можливість стверджувати про високий рівень правового обслуговування на­селення.

Продовжуючи аналіз, зупинимося на психологічному аспекті характери­стики нотаріальної діяльності. Наприклад, М.В. Коваль стверджує, що на­самперед у психологічній характеристиці професійної діяльності нотаріуса слід виділити такі сторони:

• пізнавальну, як аналог пошукової діяльності, що полягає в професій­ному дослідженні наданих нотаріусу документів;

• комунікативну, яка полягає в організації психологічного контакту з громадянами, що звертаються за допомогою до нотаріуса;

• засвідчувальну, яка полягає в досягненні основної професійної мети, прийнятті рішення про необхідність підтвердження факту, документа тощо.

Принцип професіоналізму у здійсненні юридичної діяльності ставить пев­ну систему вимог до особистості нотаріуса. Закон передбачає, що нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і пройшов стажування протягом шести місяців, склав кваліфікаційний іспит та одер­жав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Крім цих ви­мог, є й певні обмеження. Наприклад, не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Нотаріус не може перебувати у штаті інших державних, при­ватних та громадських підприємств та організацій, займатися підприємни­цькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім складання про­ектів угод і заяв, виготовлення копій документів та виписок з них, а також роз´яснення і консультування правового характеру¹.

Принцип професіоналізму також зумовив функціонування в органах но­таріату кваліфікаційних комісій, які за аналогією до кваліфікаційно-дисцип­лінарних комісій адвокатури покликані визначити рівень професійної підго­товки осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

До кандидата на заняття нотаріальною діяльністю ставлять вимоги щодо знання цивільного, сімейного, житлового законодавства, знання видів доку­ментів, уміння розпізнавати дійсні документи, відрізняти їх від підробних або прострочених, чітке знання переліку необхідних реквізитів на них, умін­ня складати самому окремі види правових документів тощо.

Не менш важлива система вимог етичного характеру, що ставляться до всіх працівників юридичної сфери і походять з вимог соціальної моралі або ґрунтуються на деонтологічних нормах міжнародного права. Частина таких вимог має безпосереднє відношення до нотаріусів і у зв´язку з цим закріпле­на в статтях нормативно-правових актів. Наприклад, у статті 6 Закону "Про нотаріат" міститься текст присяги нотаріуса, яку складає особа, що впер­ше отримала право на заняття нотаріальною діяльністю:

"Урочисто присягаю виконувати обов´язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і орга­нізацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту ви­сокого звання нотаріуса".

Також у Законі міститься вимога додержання таємниці. Відомості, що стали відомі у справі, не розголошуються нотаріусом. Також таємницю становлять відомості про вчинення особою тих чи інших юридично значущих дій, за посвідченням яких особа звернулася в нотаріат. їх розголошення може кваліфікуватись як правопорушення, і якщо для громадянина, установи або організації настали шкідливі наслідки, то посадову особу можна притягнути до юридичної відповідальності шляхом анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Як обмеження в праві вчинення нотаріальних дій розглядають ситуації в законі, коли за правовою допомогою до нотаріуса можуть звернутися його родичі, співробітники по нотаріальній конторі, коли нотаріус або посадова особа бажають вчинити нотаріальну дію на своє ім´я і від свого імені, від імені свого органу.

Такі дії визнають як аморальними, так і протизаконними, що зумовлює їх ненадійність.

Крім зазначеного вище слід звернутися до обов´язків нотаріуса, де також містяться важливі моральні приписи: нотаріус зобов´язаний сприяти грома­дянам, організаціям, установам у здійсненні їх прав та захисті законних інте­ресів, роз´яснювати права і обов´язки, попереджати про можливі наслідки нотаріальних дій, щоб юридична необхідність не могла бути використана їм на шкоду.

Припинення права на здійснення нотаріальних дій безпосередньо пов´я­зане з остаточним переліком умов, визначених у законі, настання яких по­збавляє юриста свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. До таких умов належать:

1) власна ініціатива нотаріуса;

2) подання управління юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміні­страцій у випадках:

а) втрати громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання;

б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності;

в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили;

г) винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нота­ріуса з нереабілітуючих підстав;

д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов´язки нотаріуса, визнання її недієздат­ною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою;

є) неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства при вчи­ненні нотаріальних дій або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян;

є) невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров´я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;

ж) порушення нотаріусом вимог, передбачених частиною другою статті З, частиною першою статті 8 та статтею 9.

Крім того, що органи нотаріату здійснюють певні контрольні функції за значною кількістю правових відносин згідно з обсягом своїх повноважень, їхня діяльність також підлягає контролю, який можна поділити на два види, — відомчий та зовнішній (позавідомчий). Обидва види мають на меті здійснен­ня контролю за законністю діяльності, ефективністю та якістю роботи, за рівнем професіоналізму працівників, за досконалістю організаційної струк­тури тощо. Якщо зовнішній контроль здійснюється з боку органів прокура­тури, суду або органів дізнання та попереднього слідства, то внутрішньосистемний контроль тими органами, які здійснюють керівництво роботою но­таріальних контор, а також Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України та кваліфікаційними комісіями при територі­альних управліннях юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.