Прокурорська діяльність

Цей вид юридичної практичної діяльності слід пов´язувати з діяльністю системи органів прокуратури та завданнями, які покладені на них у зв´язку з функцією здійснення вищого нагляду за додержанням законів в Україні. У системі правоохоронних органів України прокуратура є єдиним органом спе­ціального призначення, який спеціально створено саме для здійснення кон­трольно-наглядових функцій у найширпіому розумінні. Зазначимо, що ті чи інші контрольні функції здійснюють працівники суду, депутати, працівни­ки різного рівня державних органів влади та установ. Але такі контрольні повноваження є лише допоміжним інструментарієм для виконання цими органами основних функцій іншого профілю. Для прокуратури здійснення контрольно-наглядових функцій є основним завданням, що значною мірою зумовлює специфіку прокурорського виду діяльності.

Основним завданням прокурорського нагляду за додержанням законів є всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і за­хист суспільних відносин від протиправних посягань. Використання термі­на "вищий нагляд" підкреслює загальний характер нагляду, його впливовість відносно всіх суб´єктів права незалежно від форми власності, обсягу повно­важень, соціального стану або інших ознак. Так, до кола об´єктів вищого на­гляду за додержанням і правильним застосуванням законів належать Кабі­нет Міністрів України, міністерства, державні комітети, відомства, органи місцевого самоврядування, громадські об´єднання, окремі посадові особи¹, що підтверджує загальний характер нагляду, його відносну незалежність та відособленість.

Прокурорський нагляд як окремий вид діяльності передбачає не тільки спостереження та фіксацію фактів неправомірної поведінки, а й активне втру­чання в життєві ситуації, вплив на поведінку учасників правових відносин шляхом видання індивідуально-правових, управлінсько-організаційних актів.

На цій підставі до органів прокуратури включено підрозділи, які здійсню­ють розслідування діянь, що містять ознаки злочину. Наявність слідчих про­куратури, проведення ними попереднього слідства є необхідною умовою та фактором активного впливу на стан законності, виявлення осіб, винних у скоєнні злочину, а також умов, що сприяли правопорушенню. Саме ак­тивність контролю, а не пасивне спостереження є характерною рисою проку­рорського нагляду.

Робота органів прокуратури, а отже, і прокурорська діяльність, незважа­ючи на її загальний характер, здійснюється за окремими напрямами, що за­кріплюється в законодавстві як функції прокуратури та дає можливість уяви­ти масштабність вищого нагляду. Так, крім загального нагляду за додержан­ням законів органами, установами, посадовими особами і громадянами, про­курорський нагляд охоплює сферу діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, виконують покарання, утримують затриманих, а також сферу діяльності військових управлінь, частин та підрозділів Збройних Сил Украї­ни, органів Служби безпеки України та інших військових формувань.

Слід також торкнутися тієї сторони прокурорської діяльності, де проку­рор виступає як учасник судового процесу. Згідно з чинним законодавством, однією з основних функцій прокуратури є підтримання державного обвину­вачення та участь у розгляді справ у судах. Характерним моментом цього напряму прокурорської діяльності є те, що у разі підтримання обвинувачен­ня прокурор бере безпосередню участь у дослідженні доказів і подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону, визначення міри по­карання, тобто своїми діями сприяє прийняттю об´єктивного рішення у справі, не посягаючи на незалежність суду. Така взаємодія з органами суду має на меті не тільки здійснення нагляду, а й сприяння ефективності судово­го слідства.

Незважаючи на широкомасштабність здійснення прокурорського нагля­ду, організацію контролю в різноманітних сферах соціального життя, вся діяльність прокуратури будується на певній системі принципів. Це принци­пи гласності, незалежності у прийнятті рішень, неупередженості до різно­манітних категорій громадян, визнання рівності всіх учасників юридично­го процесу перед силою закону, невідворотність відповідальності осіб, що допустили порушення прав.

Особливо слід підкреслити такі риси прокурорської діяльності, як її не­залежність та обов´язковість виконання вимог прокурора. Незалежність про­куратури передбачає неприпустимість будь-якого втручання в її діяльність органів державної влади, їх посадових осіб, засобів масової інформації, по­літичних партій, крім Верховної Ради України, якій лише і підконтрольна діяльність прокуратури. Будь-якого роду запити, звернення та інші докумен­ти з приводу справ, що перебувають у провадженні органів прокуратури, не можуть містити вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Крім того, намагання домогтися прийняття прокурором неправомірного рішення тягне за собою юридичну відповідальність.

Обов´язковість виконання рішень прокурора також характеризує цей вид діяльності з позицій його значення та ролі в юридичному процесі. Всі вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов´язковими для всіх адресатів і виконуються невідкладно або у визначений прокурором строк. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за со­бою юридичну відповідальність.

Реагування працівників прокуратури на факти порушення закону здійснюється у певних процесуальних формах та документах, серед яких розрізняють протести, приписи, подання, постанови, що видаються та вно­сяться до органів, посадових осіб залежно від характеру порушення.

У зв´язку з цим, і продовжуючи характеристику прокурорської діяль­ності, доцільно зупинитися на характеристиці змісту роботи прокурора, визначенні основних видів робіт.

Прокурори вивчають та узагальнюють показники реального стану право­порядку, результати роботи інших правоохоронних органів, роблять щодо них висновки, вносять пропозиції; вивчають матеріали конкретних справ, які перебувають у провадженні органів дізнання та попереднього слідства, підписують обвинувальний висновок, дають санкції на арешт; вимагають для перевірки документи і матеріали; особисто відвідують державні органи, установи, підприємства; викликають та проводять бесіди з громадянами, по­садовими особами; виступають у суді; здійснюють особисто прийом громадян, розглядають скарги та пропозиції; видають розпорядження щодо усу­нення порушень закону та виконують інші види робіт.

Такий багатогранний характер прокурорської діяльності потребує від юристів, котрі працюють в органах прокуратури, наявності певних власти­востей мислення:

• здатності побачити за зовнішніми показниками сутність явища, при­чинні зв´язки;

• охопити в межах однієї проблеми широке коло питань та фактів, які перебувають поза межами безпосереднього впливу;

• швидко та якісно вирішувати проблеми в межах своєї компетенції, незважаючи на нестандартність обстановки;

• самостійно та відповідально приймати рішення, керуючись буквою закону та правосвідомістю професіонала;

• залишатися на принципах об´єктивності, неупередженості та всебічно­го вивчення матеріалів справи;

• вміти прогнозувати наслідки прийнятих рішень, вчинених дій з погля­ду їх правової, економічної або політичної спрямованості.

На цій підставі до правників органів прокуратури ставлять досить високі вимоги: освіта — вища юридична; вік (залежно від посади) — 25—30 років; стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах — від трьох до семи років.

Особи, які не мають практичного досвіду роботи за спеціальністю, зобов´я­зані пройти стажування в органах прокуратури не менше одного року.

Після призначення на посаду працівники прокуратури приймають присягу, текст якої затверджує Верховна Рада України. Строк повноважень Генерально­го прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів — п´ять років.

Таким чином, після видання наказу Генерального прокурора України про призначення на посаду та прийняття присяги, особа, яка відповідає названим вимогам, отримує право на здійснення прокурорської діяльності. При цьому необхідно дотримуватись певних заборон: працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів, а також входити до скла­ду комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних Радами народних депутатів або їх виконавчими органами. Як й іншим державним службовцям, їм також заборонено займатись підприємницькою діяльністю.

Характерною рисою є те, що на відміну від виборної посади судді всі поса­ди в системі органів прокуратури є призначуваними, причому за принципом високого рівня централізації. Якщо Генерального прокурора України при­значає на посаду Верховна Рада України за поданням її голови, то всі інші посадові призначення в системі органів прокуратури здійснює Генеральний прокурор України.

Припинення права на здійснення прокурорської діяльності пов´язується з виходом на пенсію, переведенням на іншу роботу, накладенням дисциплі­нарного стягнення у випадках, передбачених статутом прокуратури Украї­ни, який затверджується Верховною Радою України.

Контроль за здійсненням прокурорської діяльності також можна розгля­нути за трьома рівнями організації: зовнішньофункціональний, внутрішньо-системний та громадський. Зовнішньофункціональний контроль здійснюється єдиним органом — Верховною Радою України, перед якою Генеральний про­курор звітує за діяльність прокуратури не менш як один раз на рік.

Питання організації внутрішньосистемного контролю за діяльністю органів прокуратури цілком покладено на Генерального прокурора України, підлеглих йому прокурорів та колегії органів прокуратури, які поряд з про­курорами міст, районів, областей заслуховують звіти підпорядкованих про­курорів, начальників підрозділів та інших працівників прокуратури. У си­стемі органів прокуратури функціонують атестаційні комісії, які один раз на п´ять років проводять атестацію прокурорів та слідчих прокуратури.

Громадський контроль за здійсненням прокурорської діяльності у звично­му для нас розумінні не тягне безпосередньо правових наслідків, але може спри­яти позитивному впливу на діяльність органів прокуратури. Це може бути контроль з боку преси, політичних партій, територіальної громади, що набу­ває втілення у запитах народних депутатів України, внесенні законопроектів на розгляд Верховної Ради України, заслуховуванні звітів Генерального про­курора України або знятті його з посади, лобіюванні політичного інтересу пев­ного угруповання щодо діяльності прокуратури України, опублікуванні звітів та інтерв´ю з працівниками прокуратури, висвітленні у засобах масової інфор­мації статистичних даних з питань прокурорського нагляду тощо. Всі ці захо­ди з боку суспільства повинні сприяти підвищенню ефективності роботи про­куратури, вдосконаленню її організаційної структури та кадрового складу.

Слідча діяльність

Це окремий вид практичної юридичної діяльності, який заслуговує на особливу увагу з погляду його ролі та функціонального призначення у про­цесі здійснення правосуддя. Поряд з діяльністю судді, прокурора діяльність слідчого є невід´ємною частиною судочинства, завдяки якій у загальному плані відбувається процес втілення права, а з ним і втілення соціальної справедливості. Слідчу діяльність в аспекті кримінального процесу справді не можна розглядати відокремлено від діяльності суду або прокуратури, але ви­дається цілком можливим виділити її характерні риси та особливості, які б на початковому етапі юридичного навчання допомогли скласти первинні осо­бисті уявлення щодо цього напряму практичної діяльності юристів, визна­читися на майбутнє у своїй професійній орієнтації.

З приводу слідства як виду діяльності та окремих його аспектів є достат­ня кількість наукової юридичної літератури, в якій досліджуються питання особистості слідчого, здійснення ним окремих слідчих дій, підвищення ефек­тивності роботи тощо. Тому, характеризуючи цей вид діяльності, не можна не використовувати результати досліджень юридичної соціології, юридич­ної психології, криміналістики, кримінального процесу, які допоможуть, хоч і на загальному рівні (враховуючи завдання та предмет курсу), сформувати яскраву картину професіограми слідчого.

Основним завданням слідства є розкриття злочину. Зрозуміло, що в ході вирішення цього глобального завдання вирішують ще цілу низку завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зроби­ти висновок: слідчий — це спеціаліст юрист, працівник спеціального відом­ства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідуван­ня кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя — судах. У цьому визначенні набули відображення ті риси слідства, які вказу­ють на його функціональне призначення у кримінальному процесі та на взає­модію з органами правосуддя.

Однак цих рис було б недостатньо, якщо не висвітлити питання про суб´єктів здійснення слідчої діяльності, принципи їх роботи, взаємозв´язок з іншими учасниками процесу та особливості психологічної діяльності слідчого.

Так, у сучасній юридичній літературі вказують на характерні риси слідчої діяльності, серед яких слід назвати такі.

1. Основне призначення слідчої діяльності є розслідування злочинів.

2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінально-процесуаль­ним законом, хоча, з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається процесуально незалежною постаттю.

Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб´єкта владних повноважень, які гарантовані державою та здійснюються від імені держави.

3. Діяльність слідчого характеризується високим рівнем відповідаль­ності, а також надмірним рівнем емоційного напруження.

4. Слідчій діяльності властиві також елементи примусу, на що вказує B.C. Кузьмічов у своїй монографії. Це пояснюється не тільки власне харак­тером слідчої діяльності, а й тим, що в ході встановлення об´єктивної істини зацікавлені, в тому учасники процесу, чинять протидію, для подолання якої і необхідно застосовувати примус.

5. Слідча діяльність, виходячи зі специфіки об´єкта свого впливу, перед­бачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об´єктивної істини.

На цій підставі можна погодитися з висновком, що слідча діяльність є специфічним видом соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою прийомів та засобів, що відповідають закону, включаючи їх примусову реалізацію у випадках вчинення протидії розслідуванню злочинів.

Характеризуючи принципи здійснення слідчої діяльності, підкреслимо, що це основоположні ідеї, які визначають основу та шляхи підвищення ефек­тивності та якості розслідування злочинів. При цьому не всі принципи набу­вають безпосереднього закріплення у статтях законів, керівних роз´яснен­нях, наказах, а іноді формуються у сфері юридичної практики і лише потім отримують офіційне визнання. Але головне — принципи слідчої діяльності не можна формулювати свавільно, на хвилі політичного інтересу, інтересу окремої особи. Це об´єктивний процес, який ґрунтується на цілях та завдан­нях, що постають перед органами слідства. До системи принципів, на які спи­рається робота слідчих органів, слід віднести: законність, етичність, нау­ковість, гласність, плановість, оперативність, динамізм, незалежність, гу­манізм, економічність тощо. В літературі виділяють й інші принципи, які мають більш конкретний характер, є принципами здійснення окремих слідчих дій, використання методик, засобів криміналістичної техніки, взає­модії з іншими підрозділами та установами.

Наприклад, досить поширеним став такий принцип здійснення правосуд­дя, як принцип презумпції невинності, який має безпосереднє відношення до слідчої діяльності, в ході якої попередньо визначають винних осіб та ступінь їхньої вини. Але остаточне рішення щодо винності особи, згідно з чинним законодавством, приймає лише суд (за винятком адміністративного та дисциплінарного провадження, де юрисдикцію можуть здійснювати й інші органи). Головне, що незважаючи ні на які особисті амбіції, ні на інтуїтивні почуття, слідчий у своїх висновках керується лише доказами, що з неупе­редженістю потім вивчаються в прокуратурі та суді.

Окрім того, в літературі традиційно згадують про принципи об´єктивності, всебічності вивчення фактичних обставин справи, винних у скоєнні злочи­ну, принцип забезпечення цивільного позову, якщо такий має місце у ході кримінального розслідування.

Зупинимося на характеристиці суб´єктів слідчої діяльності. Перш за все необхідно зазначити, що органи слідства як спеціалізовані підрозділи, котрі здійснюють досудову підготовку матеріалів, належать до системи органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, прокура­тури, податкової міліції¹. їх повноваження мають певну диференціацію, що об´єктивно зумовлено функціональною націленістю того чи іншого держав­ного органу або відомства.

Крім того, в Україні створено Національне бюро розслідувань як спеціа­лізований центральний орган виконавчої влади, основним завданням якого є проведення досудового слідства та оперативно-розшукових заходів в особ­ливо складних кримінальних справах². Такі спеціалізовані структури вже діють в інших країнах, досить ефективно виконуючи свою функцію, але в нашій державі Національному бюро розслідувань такого досвіду ще треба набувати.

Говорячи про слідчу діяльність як можливість здійснювати слідчі дії, необхідно обов´язково згадати про таку форму розслідування як дізнання, що характерне не тільки для органів слідства. Закон передбачає, що розслі­дування кримінальних справ можуть здійснювати також міліція, команди­ри військових частин, митні органи, начальники виправно-трудових уста­нов, органи пожежного нагляду, охорони кордонів, капітани морських су­ден, але кожний у межах своєї компетенції, передбаченої законом. Проте відмінність полягає в тому, що одні з названих вище суб´єктів виконують слідчі дії фрагментарно, в міру необхідності, а інші — працюють на про­фесійній основі.

У зв´язку з цим до кандидатів на посаду слідчого ставляться досить високі вимоги — вища юридична освіта, знання специфіки роботи системи правоохоронних органів, знання процесуального законодавства та навички його застосування, розвинений інтелект, уміння використовувати у мисленні закони логіки, високий рівень комунікативності, моральної культури тощо. На жаль, правоохоронні органи України переживають певні труднощі щодо цього, які передусім пов´язані безпосередньо з кадровою політикою держави. Не вистачає кваліфікованих та досвідчених працівників, посади слідчих зай­мають люди без юридичної освіти, призначені поза своїм бажанням примусо­во або не здатні до такого роду діяльності. Виправленню ситуації сприятиме проведення судово-правової реформи в Україні, дбайливе ставлення до кадро­вого потенціалу державних службовців правоохоронної сфери.

Мабуть, характеристика слідчої діяльності була б неповною, якщо не зу­пинитися на психологічному рівні її розуміння. Це свого роду психологія праці слідчого.

1. Соціальний аспект. Працівники слідства є відокремленою професій­ною групою, з діяльністю якої суспільство пов´язує подолання злочинних діянь, пошук винних осіб і притягнення їх до відповідальності, захист по­терпілих від правопорушення. Слідчі перебувають на передньому краї бороть­би зі злочинністю і в безпосередньому контакті з її представниками. Ефек­тивність розслідування передбачає ефективний захист та втілення справед­ливості у соціальні відносини, забезпечення стабільності суспільного розвит­ку, задоволення індивідуальних потреб та інтересів.

2. Комунікативний аспект. Як вказує В.Л. Васильєв, у світі є значна група професій за типом "людина—людина". Це, наприклад, професії ліка­ря, педагога, судді, продавця тощо. Слідчий також належить до цієї кате­горії професій¹, тому що спілкування з різними категоріями громадян є од­ним з основних шляхів отримання інформації. Звідси до слідчих ставляться професійні вимоги входження в контакт, управління психологічним станом інших людей, вміння скеровувати розмову в необхідне русло.

3. Організаційний аспект. Уміння планувати роботу, розподіляти час з метою його ефективного використання має сенс у будь-якій сфері діяльності. Однак планування робочого часу для діяльності слідчого, організація себе та інших на відпрацювання версії, концентрацію зусиль слідчої бригади або оперативно-слідчої групи є необхідними умовами реалізації повноважень слідчого. Характерною рисою слідчої роботи є також її індивідуальність. Слідчий як головний виконавець провадження у справі особисто виконує пе­реважну більшість різноманітних за характером дій. Організація особистої індивідуальної роботи більш проста справа, ніж, скажімо, організація колек­тивної праці. Виникає необхідність розподілу обов´язків, погодженості та координації дій, налагодження взаємної інформації, злагоди та контролю за виконанням.

Слід пам´ятати, що в провадженні у слідчого одночасно перебувають кілька кримінальних справ, а їх розслідування повинно відбуватися у стро­ки, чітко визначені законом, особливо якщо під вартою перебувають підо­зрювані. На цій підставі планування та розподіл робочого часу, призначення зустрічей, своєчасне виконання слідчих дій та оформлення документів ма­ють виняткове значення, що зумовлює якісне ведення кількох справ одно­часно. Організаційний аспект діяльності слідчого виявляється також у тому, що за характером роботи йому доводиться звертатися до різних установ, по­садових осіб, організацій. Органи слідства з метою отримання необхідної інформації можуть давати доручення іншим органам слідства або дізнання, призначати проведення експертиз. Крім того, виконання окремих слідчих дій також вимагає від слідчого організаційних здібностей. Це, наприклад, проведення затримання підозрюваного, організація обшуку, очної ставки, де від якості організації процесу залежить перспектива справи.

Слідчі дії: допит, експеримент, впізнання, огляд та ін. відрізняються за своїм змістом. Виконання кожної з них пов´язано із застосуванням великої кількості різноманітних заходів, напрацьованих слідчою практикою та кри­мінальною наукою. Одне й те ж завдання можна вирішити різними прийома­ми та засобами, одну й ту ж обставину встановити різними шляхами. Крім найвищих форм інтелектуальної діяльності професія вимагає від слідчого багато суто технічних та маніпулятивних вмінь та дій: зшити справу, згідно з правилами документознавства, надрукувати текст документа, скласти то­пографічний план місцевості, виготовити зліпок, зробити фотозйомку. Для професії слідчого важливою рисою має бути подолання опору його діяльності з боку окремих осіб або в деяких випадках навіть макрогруп. Слідчий у по­шуках істини у справі нерідко стикається з пасивним або активним опором з боку зацікавлених осіб — учасників процесу. Найбільш зацікавленою осо­бою в такому ході справи є сам правопорушник, його представники, які всіма силами чинять протидію провадження слідства. Успіх слідства містить за­грозу життєвим інтересам винної особи, що зумовлює її активність в організації протистояння слідству. Нерівність у становищі слідчого та названих вище осіб пов´язана також з тим, що останні знають, які обставини справи можна затаїти, щоб пом´якшити свою вину. Водночас слідчий постійно має в своєму розпорядженні неповну інформацію та уявлення про події та факти минулого, що підлягають доказуванню.

Своєрідною рисою розслідування є необхідність збереження слідчої тає­мниці. Процес слідства неминуче пов´язаний з проникненням в особисте життя людей, вивченням минулого устрою життя, сімейних відносин та суто інтимних обставин. Оголошення цих даних здатне вчинити велику шкоду, призвести до компрометації людей та особистої трагедії. Відомо багато ви­падків, коли злочинці збагачують свій досвід та знання, виношують нові за­соби вчинення і приховання злочинів. Але справа не тільки в умінні збері­гання таємниці. Необхідно також дотримувати спеціальних вимог конспі­рації, вміти зберігати службові секрети, запобігати їх просочуванню за межі того кола осіб, які займаються роботою в цій справі.

Контроль за роботою слідчих підрозділів здійснюється як з боку відом­ства, в якому зосереджено орган слідства, так і з боку інших правоохоронних структур, зокрема суду і прокуратури. Слід враховувати, що за роботою слідчого здійснюють контроль також інші учасники процесу — свідки, підо­зрюваний, обвинувачений, що втілюється в здійсненні ними права на озна­йомлення з матеріалами справи, заявленні відводу, принесенні скарги на дії слідчого, користуванні правом на захист. Особливою формою контролю за попереднім слідством може стати участь адвоката — професійного юриста, який захищає інтереси однієї зі сторін (потерпілого або підозрюваного). У таких випадках документальні або процесуальні помилки можуть звести нанівець всю роботу слідства.

Відомо, що діяльність слідчих підрозділів перебуває також під контро­лем громадської думки, населення, працівників преси, які уважно стежать за кінцевими результатами слідства, навіть іноді не враховуючи підсумкової ролі суду. Однак ті цифри, що свідчать про кількість розкритих злочинів, характеризують перш за все ефективність роботи органів слідства, а не суду та прокуратури. І сформована на цій підставі громадська думка про діяльність правоохоронних органів є досить впливовим засобом контролю, тому що тема правопорядку стає предметом обговорення і трудових колективів, і громад­ських організацій, і політичних партій.

Депутатський запит також є формою контролю за діяльністю слідчих органів. Такий запит подається, коли скоюються досить резонансні злочи­ни, і політична влада зацікавлена у швидкому і якісному їх розслідуванні або є підозра, що слідство не буде об´єктивним.

За скоєння правопорушень працівники слідства на підставі відомчих статутів та норм чинного законодавства несуть юридичну відпові­дальність у повному обсязі, не користуючись ніякими пільгами. Характер­ним є те, що в разі слідчої або судової помилки заподіюють збитки громадя­нинові. У цих випадках держава бере на себе обов´язок відшкодування шко­ди у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, по­переднього слідства, прокуратури і суду.

Необхідно звернути увагу на той факт, що слідча діяльність в Україні здійснюється поза межами підприємництва. Є й приватний охоронний бізнес, але ці структури не мають права на проведення офіційного розслідування. Однак можна сподіватися на те, що зі стабілізацією обстановки у сфері пра­вопорядку, проведенням судово-правової реформи в Україні питання приват­ної детективної служби постануть у порядку денному роботи Верховної Ради України.