Інформативність юридичної практичної діяльності

Вся юридична практична діяльність здійснюється на підставах її інфор­мативної насиченості, із застосуванням принципу гласності захисту прав, свобод та законних інтересів суб´єктів права, представництва їх інтересів, надання юридичних послуг з консультування суб´єктів права щодо умов, процедур реалізації ними суб´єктивних прав та юридичних обов´язків, відпо­відних вимог нормативно-правових актів тощо. Так, здійснення професійної діяльності юристами пов´язане зі збиранням відомостей про факти, які мож­на використати як докази в цивільних, господарських, кримінальних спра­вах і справах про адміністративні правопорушення тощо. При цьому юрист збирає, аналізує та розповсюджує інформацію, що стосується юридичних справ, які він веде, зокрема:

• запитує й отримує документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об´єднань, громадян;

• ознайомлюється на підприємствах, в установах і організаціях з усіма необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за ви­нятком тих, таємниця яких охороняється законом;

• отримує письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціаль­них знань;

• застосовує науково-технічні інформаційні засоби відповідно до чинно­го законодавства;

• доповідає клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповід­но до закону одержує від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

• бере участь у розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіаль­них органів і дає пояснення щодо суті клопотань і скарг тощо.

Головними принципами, якими повинен керуватися юрист при представ­ництві інтересів суб´єкта права та діях від його імені, є максимальна швид­кість інформації, яка надається юристом, її обмеження лише інтересами суб´єкта права, дотримання всіх його вимог щодо того, як його представляти.

Суб´єкт права повинен мати достатню інформацію для того, щоб розсуд­ливо прийняти рішення щодо реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, тому юрист, який представляє його інтереси, повинен надавати клієнтові фактич­ну інформацію щодо ведення юридичної справи, а також інформувати клієнта про контакти з протилежною стороною і робити інші доцільні кроки, що доз­волять клієнту прийняти правомірне рішення, тощо.

Обсяг інформації, який повинен надаватися юристом, залежить від склад­ності юридичної справи та його можливостей правильно зрозуміти та оціни­ти її. Наприклад:

• у переговорах, коли є час пояснити стан справи, юрист повинен пере­глянути разом із клієнтом усі важливі її положення;

• у судовому процесі юрист повинен пояснити загальну стратегію та пер­спективи досягнення сприятливого вирішення справи, застерегти клієнта щодо тактики, яка може завдати шкоди або вплинути на інших осіб;

• як правило, інформація, що надається юристом, розрахована на клієнта як дієздатну та деліктоздатну особу, але ця інформація може бути обмежена у випадках, коли клієнт — неповнолітня особа або особа, яка не є дієздатною;

• недоцільно інформувати про стан справ кожного з членів організації або групи осіб, у таких випадках інформація надається відповідним посадо­вим особам цих організацій;

• іноді обставини можуть вимагати від юриста діяти від імені клієнта без попередньої консультації з ним.

Юрист не може приховувати інформацію від клієнта, виходячи з власних інтересів або вигод, робити неправдиві або такі, що вводять в оману, повідом­лення щодо себе або щодо послуг, які цей юрист надає. До останніх належать такі повідомлення:

• які містять суттєве викривлення факту чи закону або замовчують не­обхідний факт;

• створюють невиправдане очікування щодо результатів, яких юрист може досягти, чи проголошують, що юрист може досягти результатів засоба­ми, що порушують правила професійної поведінки або закон;

• необґрунтовано порівнюють послуги, які надає юрист, з послугами, що надаються іншими юристами, тощо.

Щоб допомогти суб´єктам права своєчасно отримувати правничі послуги, юрист може рекламувати свої послуги не тільки завдяки своїй репутації, а й у встановленому порядку через засоби масової інформації, такі як телефонні довідники, довідники зі сфери права, газети та інші періодичні видання, об´я­ви на вулицях, радіо чи телебачення або за допомогою письмових чи записаних на плівку інформаційних повідомлень. Виправданим вважається поши­рення інформації:

• стосовно прізвища та імені юриста, його адреси та номера телефону;

• типу послуг, які юрист буде надавати;

• підстав, на яких визначається гонорар юриста, включаючи ціни за кон­кретні послуги, питань порядку сплати та кредиту;

• знання юристом іноземних мов;

• прізвищ осіб, які рекомендують цього юриста, і прізвищ клієнтів, яких юрист регулярно представляє, за їхньої згоди тощо.

Здійснення будь-якого виду юридичної практичної діяльності неможли­ве без необхідного інформаційного забезпечення. Наприклад, інформаційне забезпечення здійснення судових експертиз забезпечується:

• наданням спеціалізованим установам та відомчим службам, що прово­дять судові експертизи за їх запитом, натурних зразків або каталогів про­дукції установ, організацій та підприємств, технічної документації та іншої інформації, необхідної для створення й оновлення методичної та норматив­ної бази судової експертизи;

• отриманням суб´єктами, які проводять експертизи, від судів, органів дізнання і попереднього слідства знарядь злочину та інших речових доказів, щодо яких закінчено провадження у справах, для використання в експертній і науковій діяльності тощо.

Юридична практична діяльність безпосередньо пов´язана з організацією збирання, обробки, збереження, обліку та упорядкування інформації. Найбільш рельєфно ця властивість юридичної діяльності виявляється в діяль­ності юридичної служби, яка:

• організує облік і зберігання текстів законодавчих та інших норматив­них актів або підтримує їх у контрольному стані;

• з використанням сучасних технічних засобів проводить інформацій­но-довідкову роботу із законодавства, оперативно доводить до адресатів інфор­мацію про зміни в нормативних актах і нові акти, рекомендації органів юс­тиції, роз´яснення Вищого арбітражного суду України та Пленуму Верхов­ного Суду України;

• готує керівництву довідкові матеріали з законодавства, надає консуль­тації з правових питань;

• аналізує наслідки розгляду претензій, позовів і судових справ, прак­тику укладання та виконання договорів (контрактів); вносить керівникам пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення діяльності;

• організує і проводить роботу, пов´язану з підвищенням рівня право­вих знань працівників, інформує про законодавство, роз´яснює наявну прак­тику його застосування;

• одержує у встановленому порядку від посадових осіб міністерства, підприємства, їх структурних підрозділів документи, довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань.

Юристи та їх клієнти повинні:

• "поважати інформаційні права інших суб´єктів;

• використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

• забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, перед­бачених статтею 5 цього Закону;

• забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, перед­бачених законом або угодою;

• зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і нада­вати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у перед­баченому законом порядку;

• компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію".

Право на інформацію охороняється законом, на підставах статей 45 "Охо­рона права на інформацію" та 46 "Неприпустимість зловживання правом на інформацію" Закону України "Про інформацію":

• держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації;

• ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одер­жання інформації, за винятком випадків, передбачених законом;

• суб´єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких по­рушень його права;

• забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформацій­них банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та зни­щення їх з ідеологічних чи політичних міркувань;

• інформація не може бути використана для закликів до повалення кон­ституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаган­ди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, ре­лігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини;

• не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, стосуються лікарської таєм­ниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усинов­лення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідом­лень, крім випадків, передбачених законом.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дис­циплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відпові­дальність згідно із законодавством України, зокрема за вчинення таких по­рушень:

• необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;

• надання інформації, що не відповідає дійсності;

• несвоєчасне надання інформації;

• навмисне приховування інформації;

• примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи без­підставна відмова від поширення певної інформації;

• поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

• використання і поширення інформації стосовно особистого життя гро­мадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації вна­слідок виконання своїх службових обов´язків;

• розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється зако­ном, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

• порушення порядку зберігання інформації;

• навмисне знищення інформації;

• необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відо­мостей з обмеженим доступом.

У разі вчинення державними органами, органами місцевого і регіональ­ного самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними пар­тіями, іншими об´єднаннями громадян, засобами масової інформації, держав­ними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскаржен­ню до органів вищого рівня або до суду. У випадку незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, зацікавлений громадянин або юридична особа мають право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду¹ чи, коли пра­вопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаці­ям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Розмір відшкодування визначається судом.