Компетентність юридичної практичної діяльності

Компетентність — це властивість юридичної практичної діяльності, що є похідною від компетенції, під якою, як правило, розуміють визначену чи за­кріплену законом, іншим нормативним актом сукупність професійних функцій, завдань, повноважень посадової особи або іншого суб´єкта профе­сійної діяльності. Відповідно, компетентність — це володіння суб´єктом спе­ціальними теоретичними та практичними знаннями, вміннями й навичка­ми, що дають змогу повно, точно, ефективно реалізовувати компетенцію, якісно й кваліфіковано здійснювати професійну діяльність.

Компетентність юриста означає наявність правових та інших спеціальних знань, навичок та вмінь, професійного досвіду, які набуваються внаслідок про­фесійної підготовки та здійснення професійної діяльності. Компетентне веден­ня юридичної справи складається з розслідування й аналізу фактичної інфор­мації, правових елементів проблеми, застосування необхідних методів і проце­дур, адекватної підготовки, що відповідають стандартам професійної діяльності.

Некомпетентно розглянута юридична справа може поставити під загрозу інтереси клієнта, тому юрист не може займатися справою, якою, як він знає або повинен знати, не компетентний займатися. Вже в процесі ознайомлен­ня з юридичною справою юрист повинен визначити свою спроможність підго­туватися до цієї справи, вивчити її, надати необхідну та всебічну кваліфіко­вану допомогу клієнту або навпаки:

• відмовитися від її ведення та передати на розгляд більш компетентно­му юристу;

• запросити іншого юриста як партнера;

• звернутися до іншого юриста за консультацією.

Складність і спеціалізований характер юридичних справ визначають особ­ливі вимоги до підготовки й досвіду юриста. Для підтримування необхідного рівня знань і навичок юрист повинен постійно займатися навчанням і освітою.

Рівень компетентності юриста визначається відповідними суб´єктами при призначенні на посаду або виборах, при наданні ліцензій на право займатися юридичною практикою, а також періодично — при проведенні атестації юристів. Наприклад, право обіймати посади суддів та прокурорів чи займа­тися юридичною практикою мають особи, які мають вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю. Необхідною умо­вою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання кваліфікаційно­го екзамену. Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами складан­ня кваліфікаційного екзамену.

Кваліфікаційні екзамени на посаду судді приймаються кваліфікаційними комісіями суддів відповідних судів та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Кваліфікаційна комісія суддів проводить кваліфікаційний екзамен і, з урахуванням його результатів, дає висновок про рекомендацію на посаду судді.

Кваліфікаційна атестація суддів може бути черговою або достроковою. За результатами проведеної атестації кваліфікаційна комісія суддів приймає такі рішення: про присвоєння судді кваліфікаційного класу; присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу; залишення судді у раніше присвоє­ному кваліфікаційному класі.

Залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань для суддів встановлено шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий та п´ятий. Суддям, які мають кваліфікаційні класи, вста­новлюють доплати до посадових окладів у розмірах, передбачених законо­давством України.

За невідповідність рівня професійних знань суддя може бути звільнений з посади. У разі виявлення невідповідного для здійснення правосуддя рівня професійних знань судді кваліфікаційна комісія суддів своїм рішенням відкладає атестацію і надає судді строк для підвищення професійної кваліфікації та набуття відповідних знань. Якщо після закінчення встановленого строку кваліфікаційна комісія знову зробить висновок про невідповідність рівня професійних знань судді займаній посаді, вона приймає рішення, яким повідомляє про це голову відповідного суду та Раду, що обрала суддю, для вирішення питання про звільнення судді з посади.

Подібно визначається та контролюється рівень компетенції й інших ка­тегорій юристів. Зокрема, адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічни­ка адвоката не менше ніж два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Прися­гу адвоката України. Для визначення рівня професійних знань осіб, які ма­ють намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дис­циплінарну відповідальність адвокатів утворюють кваліфікаційно-дисци­плінарні комісії адвокатури у складі двох палат — атестаційної та дисциплі­нарної, які приймають рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва, притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.