Позики під боргові зобов’язання суб’єктів господарювання

Позики під боргові зобов’язання виробничих компаній здійснюються в основному під випуск підприємствами облігацій і векселів, а також кредитування під заставу векселів та облігацій. Час від часу у підприємств для реалізації конкретних проектів або цілей виникає потреба в мобілізації додаткових коштів. Наприклад, підприємство бажає встановити нову технологічну лінію, яка допоможе йому випускати більш якісну продукцію і тому виникає потреба в додаткових коштах.

Якщо підприємству, товариству для певної мети необхідні кошти, то вони приймають рішення про випуск облігацій, тобто випуск грошових документів, які б підтверджували наявність боргових відносин між ними та тими, хто їх придбав. У наслідок такого випуску одержують необхідні тимчасово вільні кошти, що належать фізичним та/або юридичним особам, які виступають в ролі інвесторів. У такому разі підприємство є емітентом облігацій, який пропонує громадянам та іншим підприємства, організаціям, товариствам тощо надати йому певну суму грошей як позику для того, щоб він міг використати одержані кошти з конкретною метою. Законодавство України вимагає, щоб емітенти в обов’язковому порядку повідомляли при випусках облігацій про те, на які конкретні цілі будуть використані позикові кошти.

Практично випуск облігацій являє собою внесення пропозицій емітента щодо надання йому грошової позики на визначений період часу, під конкретну ціль або проект і на певних умовах, а також щодо встановлення позикових відносин між емітентом та інвестором.

Внесення грошей позикодавцем робить його власником облігацій та спричинює до виникнення в емітента низки зобов’язань по відношенню до власника:

1. Емітент зобов’язується повернути власнику облігації одержані в нього кошти за номінальною вартістю облігацій;

2. Він зобов’язується виконати цей обов’язок у конкретний строк (на який випущена облігація);

3. Як правило, обов’язковою умовою випуску облігацій є зобов’язання емітента сплатити власнику плату за користування його грошима.

Відсутність у клієнта банку достатніх ресурсів для розрахунків з постачальниками і в зв’язку з цим виникнення тимчасової нестачі оборотних коштів може бути покрито отриманням вексельного кредиту, завдяки якому здійснюється кредитування при відсутності грошових коштів, отримується прибуток, залучаються нові клієнти.

До вексельних кредитів комерційних банків належать операції з урахування та переврахування векселів, а також надання позик під забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі бан­ком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до на­стання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дис­контом, а також накладних витрат на здійснення операції. Цей кредит називається обліковим кредитом. Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов'язана за векселем особа.

Векселі, що перебувають у портфелі комерційного банку, є надійною і ліквідною статтею його активу. Це дає змогу направ­ляти на формування даних активів найбільш схильні до несподі­ваного вилучення зобов'язання банку, наприклад кошти на пото­чних рахунках клієнтів, і використовувати вексельний портфель як «вторинні резерви». У разі потреби у ліквідності банк може рефінансуватись в інших комерційних банках, а також у централь­ному банку у формі переврахування векселів, іншими словами — врахування уже врахованих банком векселів.

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні ба­нки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх по­гашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик.

Постанова Правління НБУ „Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України” 16.12.2002

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викуповувати векселі до настання строку їх погашення (обліковий кредит), а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позичок. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не переуступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи всі права векселедержателя. Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позички здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватися у вигляді:

− строкових кредитів, тобто позичок, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

− кредитів до запитання, коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими. При здійсненні такої операції банк аналізує юридичну та економічну надійність векселя і в разі позитивного висновку з позичальником укладається кредитний договір і договір застави векселів. Строк погашення кредиту визначається, виходячи зі строку погашення векселів (строк погашення векселів повинен бути принаймні на 15 днів більше, ніж строк погашення кредиту). Сума можливого кредиту коливається від 60 до 90 % від суми векселів, які приймаються під заставу. Кредитна заборгованість при цьому обліковується на простому кредитному рахунку.

Кредити до запитання під заставу векселів видаються у разі, якщо позичальник має постійну потребу в обігових коштах. Облік такої кредитної заборгованості здійснюється на спеціальному позичковому рахунку, який є аналогом контокоренту.

Для отримання кредиту під заставу векселів зі спеціального позичкового рахунку клієнт подає в банк стандартний пакет документів, а також векселі, призначені для передачі в заставу, разом з реєстром цих векселів (щонайменше у двох примірниках). Банк проводить експертизу юридичної та економічної надійності векселів, викреслює з реєстру та повертає клієнту векселі, які не задовольняють вимоги банку, а по благонадійних векселях вираховується ліміт кредитування. Після цього між банком та клієнтом укладається кредитна угода, в якій міститься ряд обов'язкових для позичальника умов:

1) ліміт кредиту;

2) граничне співвідношення між вартістю забезпечення та можливою сумою кредиту;

3) розмір відсотків за кредит і комісії на користь банку;

4) право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір відсотків і комісії;

5) право банку закрити рахунок і в будь-який час вимагати повного або часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення тощо.

Векселі, які використовуються як застава, передаються на зберігання банку.

Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватись шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після цього йому повертаються векселі) або зарахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, які надійшли від векселедавців за векселями, що були передані в заставу.

Лізинг.

Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансо­вих коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне ко­ристування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дору­ченням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного про­давця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і що­до якого немає обмежень про передавання його в лізинг. Розріз­няють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Суб'єктами лізингу є сторони, які мають безпосереднє від­ношення до об'єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділи­ти на прямих і непрямих учасників.

Залежно від рівня окупності об'єкта лізингу розрізняють опе­ративний та фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувачу права користування об'єктом лізингу, який належить лізингодавцю, на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов'язковим поверненням об'єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору. Закон України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що сума відшкодування вартості об'єкта лізин­гу в складі лізингових платежів за період дії договору оператив­ного лізингу не може перевищувати 10% вартості об'єкта лізин­гу, визначеної в день укладення договору.

Оперативному лізингу властиві такі характерні ознаки:

—лізингодавець не розраховує на відшкодування всіх своїх витрат за рахунок надходження лізингових платежів від одно­го лізингоодержувача;

—термін дії договору лізингу не охоплює строку повної амор­тизації об'єкта лізингу;

—ризик випадкового знищення чи пошкодження об'єкта опе­ративного лізингу несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу;

—при оперативному лізингу, якщо інше не передбачено дого­вором, усі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе лізингодавець;

—об'єкт оперативного лізингу обліковується на балансі лізингодавця;

—розмір лізингових платежів при оперативному лізингу, як правило, вищий, ніж при фінансовому, що пов'язано з видами ри­зиків, які має враховувати лізингодавець;

—після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений іноді на вигідніших для лізингоодержувача умовах або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу.

Фінансовий лізинг передбачає протягом дії договору лізингу виплату лізингоодержувачем платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об'єкта лізингу, додаткові ви­трати і прибуток лізингодавця. Законом України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має дорівнювати не менше 75 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Фінансовому лізингу притаманні такі ознаки:

—вибір об'єкта лізингу та постачальника здійснює, як прави­ло, лізингоодержувач;

—лізингоодержувач має виключне право використовувати об'єкт лізингу протягом всього договірного строку;

—термін фінансового лізингу має наближатися за тривалістю до строку повної амортизації об'єкта лізингу, тобто термін такого лізингу охоплює строк фізичного зносу об'єкта лізингу повністю або більшу його частину;

—у межах лізингового терміну існує період, протягом яко­го сторони лізингового договору не можуть його розірвати. Цей термін визначається із розрахунку, що лізингодавець мусить компенсувати свої первісні вкладення та інші витрати повністю або більшу їх частину, а також одержати певний прибуток;

—при фінансовому лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо ін­ше не передбачено договором;

—ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта фі­нансового лізингу несе, якщо інше не передбачено договором, лі­зингоодержувач ;

—наявність права придбати об'єкт лізингу після закінчен­ня строку договору за ціною, зафіксованою на дату укладення договору лізингу;

—майно, передане за договором фінансового лізингу, обліко­вується на балансі лізингоодержувача;

—після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викупову­ється ним за залишковою вартістю. Лізингоодержувач може та­кож скласти новий договір на коротший строк і на пільгових умовах або повернути об'єкт лізингу лізингодавцю.

У загальному ви­гляді схема організації багатосторонньої лізингової угоди має такий вигляд (рис. 9.1).

Майбутній лізингоодержувач складає заявку, в якій зазначається об'єкт лізингу, його технічні характеристики, назва постачальника (виробника), строк лізингу та його вид, дані про господарсько-фінансовий стан лізингоодержувача тощо, та надає її лізингодавцю (1). Після одержання заявки та інших необхідних документів лізин­годавець перевіряє їх та всебічно аналізує лізинговий проект, одно­часно з'ясовуючи кредитоспроможність потенційного лізингоодер­жувача (2). Прийнявши позитивне рішення про участь у лізинговому договорі, а також про кредитоспроможність потенційного лізинго­одержувача, лізингодавець сповіщає про це останнього та направляє постачальникові замовлення-наряд та інші документи, що визнача­ють умови виконання лізингової угоди (3). Між лізингодавцем і лі­зингоодержувачем укладається договір лізингу (4). При викорис­танні кредиту як джерела фінансування лізингової угоди лізингода­вець одержує в банку кредит (5). Між постачальником і лізингодав­цем укладається договір купівлі-продажу об'єкта лізингу, яким, зок­рема, регулюються їхні взаємовідносини в процесі виготовлення, поставлення й оплати об'єкта лізингу (6). Постачальник відвантажує об'єкт лізингу лізингоодержувачу, який бере на себе обов'язки що­до його прийняття. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введення в експлуатацію об'єкта лізингу (7). Після закінчення робо­ти складається акт прийняття в експлуатацію об'єкта лізингу, який підписується всіма сторонами лізингової угоди (8). Підписання акта дає право постачальнику на одержання грошових коштів від лізингодавця (9). Лізингова угода підлягає страхуванню за домовленістю сторін договору лізингу відповідно до чинного законодавства (10). Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингу визначається договором лізингу або окремим до­говором, укладеним з продавцем (11). Лізингоодержувач за користу­вання об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі (12). Після закінчення строку дії договору відбувається повернення об'єкта лізингу лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором лі­зингу (13). Періодично лізингодавець здійснює погашення кредиту та виплату процентів банку (14).

Лізингові платежі включають:

—суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину варто­сті об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

—суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залуче­ний ним кредит для придбання об'єкта лізингу;

—винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно.

Не можуть бути предметом лізингу об’єкти державного майна, земельні ділянки та інші природні об’єкти, цілісні майнові комплекси

Основні переваги лізингу:

- дає можливість лізингоодержувачу розширити виробництво і налагодити обслуговування обладнання без значних одноразових витрат та необхідності залучення позик;

- пом'якшується проблема обмеженості ліквідних коштів, витрати на придбання обладнання рівномірно розподіляються на весь строк її дії. При цьому вивільняються кошти для вкладення в інші види активів;

- підтримується оптимальне співвідно­шення власного і позичкового капіталів лізингоодержувача, оскільки він не залучає позичковий капітал;

- лізингові платежі проводяться після встановлення, налагодження та запуску обладнання в експлуатацію, тим самим лізингоодержувач має можливість здійснювати платежі з коштів, що надходять від реалізації продукції, виробленої на придбаному обладнанні.

- лізинговою угодою може передбачатись зобов'язання лізингодавця проводити ремонт та технологічне обслуговування обладнання;

- дає змогу лізингоодержувачу періодично поновлювати морально застаріле обладнання;

- лізингові платежі здійснюються за фіксованим графіком, тому лізингоодержувач має можливість координувати витрати на фінансування капітальних вкладень та надходження від реалізації продукції, що випускається.

Недоліки лізингового кредиту пов'язані, насамперед, з досить складною організацією лізингових операцій, значними фінансовими витратами на підготовку і реалізацію лізингових угод (особливо за відсутності відповідних податкових пільг).