Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання
Право інтелектуальної власності – це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності.
Право інтелектуальної власності має дві форми:
1.Майнові права – право володіти, користуватись та розпоряджатись об’єктом інтелектуальної власності.
2.Немайнові права – право на ім’я, авторство та ін.
У сфері господарювання широко застосовуються об'єкти права промислової власності або так звані «промислові права». Право промислової власності - це суб'єктивні права на різноманітні результати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе значення для господарської діяльності (виробничої та торговельної). До об'єктів права промислової власності належать:
винаходи та корисні моделі;
промислові зразки;
сорти рослин та породи тварин;
торговельні марки (знаки для товарів і послуг);
комерційне (фірмове) найменування;
географічне зазначення;
комерційна таємниця;
комп'ютерні програми;
компіляція даних (бази даних);
виконання;
наукові відкриття;
компонування (топографія) інтегральних мікросхем;
фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
інші об'єкти, передбачені законом.
Спеціальне правове регулювання здійснюється за допомогою системи нормативно-правових актів:
ГК України, який містить главу 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» (статті 154-162);
ЦК України, в якому ціла книга (кн. 4 «Право інтелектуальної власності» з 12 глав); присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з використанням об'єктів права промислової власності.
Законів:
загального - від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11.07.2001 p.);
спеціальних - (щодо певних об'єктів права промислової власності):
«Про інвестиційну діяльність», який регулює відносини, пов'язані із використанням інвестиційного проекту будівництва, в т. ч проведення обов'язкової державної комплексної експертизи цих проектів як необхідної умови їх реалізації; «Про основи державної політики у сфері науки і наукової діяльності»; «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про племінне тваринництво»; «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про насіння» тощо.
ГК України передбачає невичерпний перелік об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Деякі норми ЦК України також визначають об’єкти права інтелектуальної власності (наприклад: ст. 420 ЦК України – до об’єкту відносить літературні досягнення.)
Для віднесення певного об'єкта права інтелектуальної власності до сфери господарювання необхідно, щоб встановлені законом правомочності щодо нього могли бути реалізовані у господарській діяльності (наприклад, наукове відкриття не є об'єктом прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, оскільки встановлена ст. 458 ЦК України правомочність його автора лише щодо надання науковому відкриттю свого імені або спеціальної назви не може бути застосована у господарській діяльності).
З іншого боку, всі об'єкти права інтелектуальної власності, на які законом встановлені майнові права, є об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. ГК України не містить безпосереднього визначення понять, перелічених у даній статті об'єктів прав інтелектуальної власності. Поняття деяких з них визначені у ЦК України, наприклад торговельної марки – у ст. 492 та комерційної таємниці – у ст. 505. Загалом же такі поняття визначені у законах України, спеціальним призначенням яких є регулювання відносин, пов'язаних з певними об'єктами права інтелектуальної власності, а також у відповідних міжнародних договорах.
Зокрема, згідно із ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід — це результат інтелектуальної діяльності у будь-якій сфері технології. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» промисловий зразок – це результат творчої діяльності у галузі художнього конструювання.
Правовий режим по регулюванню права інтелектуальної власності відображається в ст. 41,42 та 54 Конституції України, ГК України та інших нормативно-правових актах.
Так ГК України визначає: основні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, у тому числі тих, що мають права інтелектуальної власності (ст. 20); майнові права інтелектуальної власності, що можуть бути вкладами учасників та засновників господарського товариства (ст. 86); об'єкти прав інтелектуальної власності у сфері господарювання та правомочності щодо використання низки таких об'єктів (статті 15—162); створення об'єктів інтелектуальної власності — однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (ст. 174); права інтелектуальної власності, що можуть використовуватися у процедурі врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника (ст. 213);
майнові права інтелектуальної власності, що можуть бути інвестиціями у сфері господарювання (ст. 326); проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, — одним з напрямів інноваційної діяльності (ст. 327); гарантії держави охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності (ст. 329); відносини з використання прав інтелектуальної власності згідно з договором комерційної концесії (статті 366—376).
ЦК України має цілу книгу (кн. 4 «Право інтелектуальної власності» з 12 глав), яка присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з використанням об'єктів права промислової власності.
Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення за захистом свого права до суду.
На підставі статей 16 і 432 ЦК України способами захисту прав інтелектуальної власності судом можуть бути, зокрема:
– визнання права;
– визнання правочину недійсним;
– припинення дії, яка порушує право;
– відновлення становища, яке існувало до порушення;
– примусове виконання обов'язку в натурі;
– зміна правовідносин;
– припинення правовідносин;
– відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
– відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
– визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органів влади, їх посадових і службових осіб.
Статтею 432 ЦК України цей перелік доповнено новими способами, притаманними у першу чергу захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення про:
– застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
– зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
– вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
– вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
– застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
– опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Ці нові для нашої держави повноваження суду створюють сприятливі умови для практичної реалізації встановленого Конституцією України права кожного захищати свої права від порушень та протиправних посягань.
Дата добавления: 2015-12-29; просмотров: 1359;