Методика проведення з учнями спеціальної школи етичної бесіди.

Етична бесіда– це засіб залучення учнів до обговорення, аналізу вчинків і вироблення моральних оцінок і суджень.

Її мета полягає в тому, щоб дати дитині можливість обміркувати свій повсякденний досвід, досвід колективу і співвіднести його з загальноприйнятими моральними оцінками; розширити рамки соціальних, моральних уявлень, розкрити їх зв'язок з конкретними вчинками, діями особистості.

Етична бесіда з учнями з важкими розладами мовлення має на меті – корекцію моральних уявлень у даної категорії дітей.

Педагогу необхідно заздалегідь уявити собі головну мету і практичний висновок до якого він повинен підвести учнів в ході обговорення теми бесіди. Тому, будь-яка етична бесіда повинна бути чітко спрямована. Потрібно також обміркувати серію послідовно поставлених запитань, змоделювати можливі типові відповіді учнів, визначити матеріал, яким прийдеться оперувати.

Етична бесіда має виховуючий зміст тільки у тому випадку, коли вона викликає відповідний відгук в душі учнів, стимулює їх активність і закінчується висновками, які сформовані самостійно учнями. Висновки можуть бути сформульовані у вигляді етичного правила.

У спеціальній школі завдання вчителя полягає не лише у тому, щоб добитися від учнів узагальнюючих формулювань, морального правила, оскільки допомагає їм визначити своє ставлення до моральної ситуації, яка розглядається з розв’язаної з нею проблеми. Це є складним етапом роботи, тому що учні з важкими розладами мовлення майже не вміють словесно описувати причиново-наслідкові зв’язки між фактами та явищами.

Етапи проведення етичної бесіди:

1. Вибір теми етичної бесіди в допоміжній школі. Цей етап потребує з'ясування конкретних фактів з життя дитячого колективу, вчинків окремих учнів.

Учням з важкими розладами мовлення важко , без допомоги вчителя, словесно порівнювати поведінку героїв літературних творів, робити відповідні моральні заключення, висновки. Їм достатньо важко словесно сформулювати оцінку своїх вчинків, вчинків інших дітей, тому вихователі спеціальної школи повинні використовувати приклади із життя даного колективу, враховувати досвід дітей, запас слів, термінів, понять.

2.Підготовка матеріалу до проведення бесіди. Крім фактів життя, спостережень дітей, у бесідах використовують: оповідання, нариси та інші літературні твори. Вихователь заздалегідь пропонує учням книжки для читання, щоб потім легко було обговорювати ту чи іншу тематику.

3. Проведення етичної бесіди.

У 1 класі значне місце займає розповідь вихователя, його аналіз та оцінка різних подій. У 3 класі зростає обсяг висловлювань самих дітей, їх самостійних оцінок моральної сторони обговорення подій.

У кінці бесіди виводиться моральне правило. Для молодших школярів воно повинно бути більш конкретним і скороченим, деталізованим, а для старших школярів – розгорнутим, чітким, об'ємним та деталізованим.

При проведенні етичної бесіди можна використовувати репродуктивні картини, діапозитиви, діафільми, комп'ютерні програми. Саме це сприяє розвитку мовлення , слухового і зорового сприйняття у дітей з важкими розладами мовлення.

При підготовці до етичної бесіди слід використовувати наступні джерела морального переконання:

1) навчальні програми, підручники;

2) твори різних видів класичного і сучасного мистецтва;

3) засоби масової інформації

4) особистий приклад батьків, педагогів, старших товаришів.

ІІ. Пошуковий метод.Наступним методом формування свідомості та переконання учнів виступає метод пошукового характеру.

Його суть полягає у тому, що вихователь, організовуючи творчу пізнавальну діяльність учнів, спонукав дітей самостійно знаходити витоки нової інформації, самостійно вивчати її та отримувати на цій основі достовірні знання (уявлення, пізнання, переконання), придбати цінні пізнавальні вміння і навички.

Метод застосовується у спеціальній школі, але в старших класах, тому що в молодших класах учні з важкими розладами мовлення ще не вміють користуватись самостійно різними джерелами інформації , а отже, не вміють знаходити нову інформацію, вивчати та інтерпретувати її.

Учні старших класів спеціальної школи вже привчені знаходити потрібний матеріал, самостійно його знаходити, вивчати, опрацювати та аналізувати.

Виділяють наступні види пошукової діяльності (І.Г.Єременко):

1. Бібліографічний пошук, який спрямований на самостійну роботу учнів з підбору і вивчення літератури, пов’язаної з певною тематикою. Вивчення літератури проводиться у бібліотеках.

2. Збір краєзнавчих матеріалів (гербарії, зразки місцевих порід, рослин). Для впровадження даного виду пошукової діяльності педагог організовує та проводить з учнями екскурсії, краєзнавчу роботу, туризм, роботу у шкільних музеях, краєзнавчих гуртках. Пошукова діяльність має спрямований творчий характер.

3. Дослідно-практичні роботи учнів в лабораторіях школи, на пришкільній ділянці, в трудових об’єднаннях, в різноманітних гуртках і секціях. Цей вид пошукової діяльності передбачає проведення індивідуальних або групових науково-дослідних робіт. У спеціальній школі пошук є складним, він нерідко проводиться довготривало і здійснюється в основному дітьми колективно. Наголосимо на тому, що пошук є продовженням уроку і дає можливість використовувати теоретичні знання на практиці.

Виділяють наступні етапи пошукової діяльності:

1. Визначення мети, об’єкта пошуку, постановка і конкретизація його задач, тобто відповідь на запитання: «Для чого потрібен пошук?», « Що потрібно шукати?», «І для чого шукати?»

2. Збір матеріалу. Необхідно правильно привчати дітей працювати у колективі, оперувати знахідками, розподіляти обов’язки між членами групи.

3. Обробка, систематизація і вивчення знайдених матеріалів. Кожний матеріал у пошуковій діяльності повинен бути не лише знайденим, але й вивченим дітьми. Учнів спеціальної школи привчають словесно аналізувати, систематизувати, узагальнювати знайдений матеріал, що дає змогу надалі переконати їх у необхідності цього матеріалу.

4. Обговорення матеріалу. Пошукова діяльність поступово ускладнюється. Пошук – це один із головних матеріалів переконання. Цей метод використовується на уроці, при виконанні домашнього завдання, у роботі гуртка, у турпоході, тощо.

ІІІ. Метод дискусійного характеру.

Дискусія– це метод, за допомогою якого здійснюється групове обговорення проблеми з метою з’ясування істини шляхом зіставлення різних точок зору.

Дискусія – це метод переконання, він втягує вихованців в обмін думками за особистими і суспільно значущими проблемами.

Метод дискусії викликає різні точки зору, забезпечує вироблення, підтримку і розвиток в учнів правильних, у моральному і науковому аспекті, уявлень. Поряд з цим, даний метод припускає критику і подолання помилкових, неправильних поглядів у дітей.

Дискусійний метод сприяє:

1) закріпленню в свідомості учнів наукових поглядів і переконань, моральних ідеалів;

2) формуванню в учнів критичного підходу до власних недоліків.

«У суперечці народжується істина» говорили люди багато років тому.

У суперечці народжуються і відшліфовуються важливі якості людини, а саме: вміння осягнути істину; вміння відстояти і пропагувати свої погляди, аргументувати свою точку зору; мужність визнати свої помилки у поглядах (С.Г.Карпенчук).

Як стверджує І.Г. Єременко, цей метод практикується у старших класах спеціальної школи, але він є важким для сприйняття та здійснення дітьми з важкими розладами мовлення , а іноді і взагалі неможливо цей метод використовувати , особливо для дітей із алалією, афазією тощо, але такі діти можуть приймати участь в організаційних питаннях щодо підготовки до дискусії.

Дискусії властива чітка мета; бездоганна компетентність; науковий підхід до проблеми, що обговорюється; повага до аргументів противника; послідовна критика позиції опонента.

Переваги дискусії полягають у тому, що у процесі її здійснення, відбувається координація думок окремих осіб; стимулювання учасників дискусії чітко й точно формулювати свої думки; з'ясування помилок у мисленнєвій діяльності дітей; удосконалення вдалих прийомів дискутування.

Проведення дискусії передбачає дотримання наступних вимог, зокрема:

- чисельність учасників (15 осіб);

- усіх учасників можна поділити на 2-3 підгрупи (поділ);

- розміщення учасників у вигляді кола, півкола (С.Г.Карпенчук).

На відміну від учнів загальноосвітньої школи,учні з важкими розладами мовленняпотребують іншої організації дискусії, зокрема обов'язковими повинні бути:

– попередня підготовка 2-3 учнів, які виступатимуть з теми, що буде розглядатися;

– попередня підготовка усіх дітей до дискусії, а саме - вони повинні розглянути інформацію, яка б дозволила їм усвідомити питання дискусії;

– оформлення приміщення до дискусії;

– підбір та конкретизація питань щодо обговорення їх дітьми;

– врахування психофізіологіних, індивідуальних та вікових особливостей учнів спеціальної школи, з якими організовується дискусія.

Організація дискусії:

- визначення цілей і теми дискусії;

- збір інформації (знань, суджень, думок, нових ідей, пропозицій)

- упорядкування, інтерпретація і спільна оцінка отриманої в ході обговорення інформації (вироблення ухвали);

- підведення підсумків.

Серед форм проведення дискусії І.Г.Єременко виділяє:

1) Збір, а саме: обговорення моральних проблем, актуальних завдань і планів.

2) Учнівська конференція, яка проводиться як підсумок довготривалої пошукової роботи школярів.

3) Диспут – обмін думками, одна з традиційних і широко практикованих форм, як метод дискусії знаходить повне своє вираження у процесі мовленнєвої діяльності дітей.

Диспут (домірковую, дискутую – лат.) передбачає зіткнення різних точок зору.

Фоми диспуту:

- диспут-лекція;

- диспут-дискусія;

- власне диспут.

Рекомендації до організації та підготовки диспуту:

1) тема диспуту повинна бути актуальною і систематизованою, скорегованою до рівня сприйняття дітьми;

2) тема повинна обов'язково конкретизуватися питаннями для обговорення, які попередньо підбираються педагогом;

3) усі учні повинні не лише попередньо знати про диспут, який організовується у класі, але й також прочитати необхідну інформацію, яка буде розглядатися, аналізуватися, систематизуватися та узагальнюватися під час диспуту;

4) спеціальне оформлення приміщення потребує залучення усіх дітей до виготовлення необхідних матеріалів, конспектів, стендів;

5) педагог повинен підготувати доповіді для доповіді для сильніших учнів, які будуть виступати перед дітьми, з скороченим змістом інформації, яка попередньо ними була опрацьована.

ІV. Метод взаємної освіти

Взаємна освіта – метод, який формує в школярів потребу і вміння пропагувати свої знання, погляди, переконання

Сутність методу взаємної освіти полягає у включенні учнів в ситуації, в яких вони повинні переконувати одне одного.

Цей метод не застосовується у спеціальній школі в повному обсязі, тому що учні з важкими розладами мовлення не можуть пропагувати свої знання і не мають у цьому потреби, завдяки тим недолікам мовлення які у них існують.

Цей метод використовується тільки у формі: 1) політінформації; 2) діяльності шкільних музеїв; 3) клубів інтернаціональної дружби.