Травлення в порожнині рота

Переробка їжі починається уже в порожнині рота, де відбувається її подрібнення, змочування слиною та формування харчової грудочки (табл. 9.7).

Таблиця 9.7

Їжа, що надійшла до рота, є збудником смако- вих, тактильних та температурних рецепторів. Смакові рецептори знаходяться в основному на сосочках язика, а також на інших ділянках слизової оболонки порожнини рота. Імпульси від цих рецеп- торів нервовими центропрямуючими волокнами трійчастого, лицевого, язикоглоткового та вер-

хнього гортанного нервівнадходять до нервових центрів у довгастому мозку. У результаті рефлекторно здійснюється секреція слинних, шлункових та підшлункової залоз і здійснюються рухові акти жування та ковтання. Жування відбувається завдяки скороченням жувальних м’язів, які переміщають нижню щелепу відносно верхньої. Еферентними волокнами від центру жування в довгастому мозку є рухові гілки трійчастого нерва. Одно- часно їжа змочується слиною, набуває м’якої консистенції та проковтується.

У порожнину рота впадають протоки 3-х пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних та під’язикових, і мілких залоз поверхні язика та слизової оболонки піднебіння та щік. Слинні залози мають: слизові клітини, які виділяють в’язкий секрет, і серозні клітини – виділяють рідку, водянисту серозну слину. Приву- шна залоза виділяє серозний секрет. Підщелепна - змішаний. У слині підщелепної залози білки ідентич- ні аглютиногенам еритроцитів і відповідають групі крові. Під’язикова – слизовий. Слизові залози розта- шовані й на корені язика, твердому й м’якому піднебінні.

В ацинарних клітинах залоз утворюється первинна слина. При проходженні слини протоками склад її змінюється внаслідок реабсорбції Na+, Cl-, секреції K+ та HCO3- (інтенсивність секреції менша, ніж інтенси- вність реабсорбції Na+), тобто утворюється вторинна слина.

Склад та властивості слини.

Доросла людина секретує за добу в середньому 1-2 літри слини. рН слини 5,8-7,8. Слина складається з води (99,4-99,5%), органічних і неорганічних речовин. У слині знаходяться різноманітні білки, у тому числі й білкова слизова речовина – муцин. Муциннадає слині в’язкості, формує харчову грудочку, яка стає слизькою та легко проходить стравоходом. У слині є гідролітичні ферменти, які розщеплюють вугле- води: амілазарозщеплює крохмаль до мальтози; мальтаза, що розщеплює мальтозу до мальтотріози. У порожнині рота під дією ферментів не відбувається повного розщеплення крохмалю внаслідок короткого часу перебування їжі в роті. Фермент лізоцимвиконує захисні функції завдяки бактерицидним якостям й попередженню розвитку карієсу. Компоненти їжі, розчинені в слині, забезпечують дію на смакові рецепто- ри та сприяють виникненню смакових відчуттів. Слина стимулює секрецію шлункового соку, є необхідною для акту ковтання, виконує екскреторну функцію. У складі слини можуть виділятися такі продукти як сечо- вина, сечова кислота, лікарські речовини (хінін, стрихнін) та алкоголь, солі ртуті та ін.

До захисних функцій слини належить наявність у ній факторів зсідання крові. Ротова рідина містить речовини, які сприяють зсіданню крові: тромбопластин, антигепариновий фактор, фібриназа, фактори, ідентичні плазмовим факторам IV, V, VIII, X. У слині (найбільше привушної залози) містяться речовини, що протидіють зсіданню крові: антитромбопластини й антитромбіни.

Слинні залози також синтезують калікреїн, ренін, фактор росту нервів, епідермальний фактор росту, паротин, еритропоетин (привушними).

Регуляція секреції слиниздійснюється нервовим та гуморальним шляхом. Секреція слини здійсню- ється рефлекторно. Умовні слиновидільні рефлекси виникають у відповідь на зорові, слухові та нюхові збудники. Вони виникають при умові, що ці збудники співпадали раніше з прийомом їжі. Вплив умовноре- флекторної регуляції на слиновиділення найпотужніший у порівнянні з іншими відділами ШКТ. Безумовні слиновидільні рефлекси виникають на речовини, які діють на смакові рецептори порожнини рота. Акт жування впливає на секреторну функцію – чим повноцінніше жування, тим більший об’єм секреції. Афе- рентні шляхи представлені волокнами V, VII, IX, X черепних нервів. Центр слиновиділення знахо- диться в довгастому мозку (верхнє і нижнє слиновидільні ядра).

Парасимпатична іннервація слинних залоз. Від верхнього слиновидільного ядра прегангліонарні

волокна до під’язикової та підщелепної залоз надходять у складі барабанної струни (гілка лицевого нер- ва). У під’язиковому й підщелепному парасимпатичних гангліях збудження переключається на постганглі- онарні волокна, які іннервують залози. Від нижнього слиновидільного ядра збудження прегангліонарними волокнами у складі язикоглоткового нерва надходить до вушного вузла, переключається на постгангліо- нарні волокна у складі вушно-скроневого нерва, які й іннервують привушну слинну залозу. Збудження парасимпатичних волокон (медіатор ацетилхолін) викликає секрецію великої кількості слини, бідної на органічні речовини. М-холіноміметик пілокарпін збільшує секрецію слини а М-холінолітик атропін та інші холінолітики зменшують секрецію слини.

Кровотік у слинних залозах під час секреції різко (інколи у 5 разів) збільшується внаслідок впливу па- расимпатичних судинорозширюючих нервів, а також внаслідок виділення залозами калікреїну, який акти- візує кініноген плазми, внаслідок чого утворюється сильний місцевий вазоділятатор брадикінін.

Симпатична іннервація слинних залоз. Прегангліонарні нейрони симпатичних нервів локалізуються в бічних рогах II-VI сегментів грудного відділу спинного мозку, а постгангліонарні – у верхньому шийному ганглії. Постгангліонарні волокна разом із судинними сплетіннями досягають залоз. При збудженні сим- патичних волокон (медіатор норадреналін) відбувається виділення невеликої кількості секрету, в якому знаходиться велика кількість органічних речовин (ферментів). Умовні слиновидільні рефлексивиника- ють у відповідь на зорові, слухові та нюхові збудники. Вони виникають при умові, що ці збудники співпа- дали раніше з прийомом їжі.

Глоткає відділом травного каналу, який з’єднує ротову порожнину зі стравоходом. Ковтання є безу- мовно-рефлекторним актом, у результаті якого харчова грудочка з порожнини рота рухається стравохо- дом у шлунок. Стравоходом харчова грудочка рухається в бік шлунка завдяки скороченню м’язів страво- ходу, маси самої грудочки та наявності негативного внутрішньогрудного тиску. У стравоході відбувається подальша, хоча й короткотривала, переробка їжі.

Ковтання– рефлекторний акт. Ковтальний рефлекс починається з подразнення рецепторів кореня язика, піднебіння, задньої стінки глотки (рис. 9.1). До центру ковтання, який знаходиться в довгастому мозку на дні ІV шлуночка, збудження надходить язикоглотковим нервом. Еферентними шляхами є під’язиковий, язикоглотковий, трійчастий та блукаючий нерви, що прямують до м’язів ротової порожнини, язика, глотки та стравоходу. Центр ковтання знаходиться в складних взаємозв’язках з іншими центрами довгастого мозку – центрами дихання та серцевої діяльності. У людини під час кожного ковтального руху відбувається затримка дихання та збільшення частоти серцевих скорочень.

Тривалість проходження твердої їжі стравоходом складає 8-9 с. Рідка їжа проходить за 1-2 с. Коли ко- втання немає, вхід у шлунок закритий.

Рис. 9.1. Фази просування харчової грудочки при жуванні й ковтанні.

А – ротова; В, С – глоткова; D – стравохідна.

Травлення в шлунку

Зі стравоходу їжа потрапляє в шлунок, де вона піддається подальшій хімічній та механічній обробці. Шлунок представляє собою порожнистий м’язовий орган, який складається з дна, кардіальної частини (місце входження стравоходу), тіла та пілоричної частини (яка з’єднується з 12-палою кишкою).

Стінка шлунка складається з 4 шарів: слизової оболонки, підслизової основи, м’язової оболонки, се- розної оболонки.

Слизова оболонка – внутрішня оболонка шлунка, яка представлена одношаровим циліндричним епі- телієм та власною оболонкою (пухка неоформлена сполучна тканина). Клітини епітелію виконують секре- торну функцію. Вони виробляють слиз, який покриває всю слизову оболонку, захищаючи її від дії травних ферментів та механічного подразнення.

У власному шарі слизової оболонки закладені трубчасті шлункові залози (фундальні, пілоричні та ка- рдіальні), які виробляють шлунковий сік.

У підслизовій оболонці знаходяться сітки артеріальних, венозних, лімфатичних судин, а також підсли- зове нервове сплетення.

М’язова оболонка утворена двома шарами гладких м’язів. Зовнішній шар – поздовжні, внутрішній –

кругові м’язи.

Серозна оболонка утворює зовнішній покрив шлунка – пухка сполучна тканина та плоский епітелій

(мезотелій).

Шлунок виконує секреторну, моторну, всмоктуючу, екскреторну, інкреторну та бактерицидну функції

(табл. 9.8).

Таблиця 9.8

Функції шлунка

Парієнтальні клітини секретують соляну кислоту, головні – пепсиногени, шийкові та поверхневі – слиз (муцини). Поверхневі слизові клітини також секре-

-

тують НСО3 , який затримується у слизовому гелі, збільшує на поверхні епітеліальних клітин рН до 6-7.

Соляна кислота проходить цей бар’єр у пальцеподібних каналах, залишаючи інтактною решту гелевого шару.

Методи дослідження секреторної функції шлунка в експерименті. В.О.Басов (1842) запропонував уведення в шлунок фістули, через яку отримують шлунковий сік, який містить крім шлункового соку їжу та слину. І.П.Павлов, О.О.Шумова-Сімановська(1899) запропонували метод «уявного годування», коли фістула шлунка поєднувалася з езофаготомією (перерізування стравоходу). Під час годування їжа в шлунок не потрапляє, тому можна отримати натуральний шлунковий сік. Цей метод дозволяє вивчати першу фазу секреції. Р.Гейденгайн(1878) запропонував операцію «малого шлуночка», при якій перері- зувалися гілочки блукаючого нерва й тому в цих умовах можна вивчати вплив на секрецію лише гумора- льних факторів. І.П.Павлов(1910) удосконалив метод Р.Гейденгайна й малий шлуночок формувався без перерізання нервів. При цьому «малий шлуночок» реагував як на гуморальні, так і на нервові впливи.

Моторна функція шлунка(перистальтичні та тонічні скорочення) здійснюється завдяки скороченню мускулатури його стінки, що забезпечує перемішування їжі в шлунка та її рух в 12-палу кишку.

Всмоктувальна функціясприяє надходженню в організм із шлунка води, мінеральних солей, алкого- лю, лікарських речовин, продуктів розщеплення вуглеводів.

Екскреторна функція шлункапов’язана з виділенням разом із шлунковим соком продуктів обміну бі- лків (сечовина), вуглеводів (молочна кислота), лікарських речовин (хінін, йод, морфій, миш’як).

Інкреторна функціяпов’язана з тим, що в шлунку утворюються тканинні гормони, які виконують спе- цифічну дію на процес травлення.

Бактерицидна функціяздійснюється за рахунок соляної кислоти шлункового соку.