Загальна характеристика мезенцефальної тварини

Мезенцефальна тварина мало відрізняється від інтактної (тварини з неушкодженим мозком) стосовно м’язового тонусу й збереження пози.

Середній мозок забезпечує «правильну роботу» м’язів для досягнення певного результату й готує до поведінкових цілеспрямованих реакцій при несподіваних ситуаціях.

При обмежених електричних подразненнях деяких ділянок середнього мозку в мезенцефальної тварини може ви- никнути координоване крокування. Тобто, у середньому мозку виявлено локомоторну ділянку.

Як було відзначено в попередньому розділі, на рівні спинного мозку антигравітація не забезпечується. Генетично зафіксованими є лише окремі рефлекторні реакції, спрямовані на локальний захист та регуляцію тонусу й довжини окремих м’язів (відповідно місця подразнення). Хоча на міжнейронному рівні вже створено програми для забезпечен- ня автоматизованих рухів (ходьба, чухання).

Роль заднього мозку полягає вже в створенні умов для антигравітації у вигляді статичних рефлексів пози, але ще без забезпечення рівноваги (табл. 4.1). Є тільки передумова антигравітації з грубим перерозподілом тонусу й утриму- ванням у полі зору нерухомого предмета.

Лише середній мозок забезпечує здійснення антигравітації з можливістю рухової орієнтації в просторі, тобто реалізацію програм, закладених на нижчих щаблях ЦНС.

Отже, при умові, що спинний мозок отримує сигнали не тільки від заднього мозку, але й від середнього, м’язова активність стає більш досконалою. Важливим є те, що антигравітаційна функція реалізується повністю завдяки забезпеченню рівноваги у випрямленому стані й відбувається підготовка до акту ходьби. Крім того, організм стає підготовленим до реакцій на дистантні подразники завдяки здатності відповідати на них. Щоправда, це лише стартл- рефлекси, тобто неспецифічні генералізовані орієнтовні реакції.

Таблиця 4.1

Порівняльна характеристика мезенцефальної та децереброваної тварини

Мозочок

Мозочок(М) (cerebellum) – надсегментарний вiддiл мозку, розташований позаду великих пiвкуль над дов- гастим мозком i мостом, лежить у заднiй черепнiй ямцi. Анатомiчно в мозочку видiляють середню частину

– черв'як(vermis), розмiщенi по обидва боки вiд нього пiвкулi(hemispheria cerebelli) i боковi флокуло- нодулярнi частки(flocculus, nodulus).

За Ларселом у мозочку видiляють десять часток I – X (рис. 4.23).

У фiлогенетичному планi М подiляють на 3 частини:

1) найдревнiша частина М – архiцеребелум (archicerebellum) – клаптик (flocculus) i вузлик (nodulus);

2) стара частина М палеоцеребелум (paleocerebellum) – передня частка черв'яка (I-V), парафлокулярнi долi, пiрамiдка, язичок;

3) найновiша частина М неоцеребелум (neocerebellum) – пiвкулi мозочка

У мозочку немає жодного специфічного центру, який був би властивий тільки цьому відділу мозку. Як одній з інтегральних структур мозку, мозочку належить вирішальне місце в координаціїдовільних і мимовільних рухів, вегетативних і поведінкових функцій. Мозочок забезпечує оптимальну регуляцію ста- тичних і статокінетичних рефлексів і взаємодію між ними (шляхом постійної корекції стану центрів). Зок- рема, мозочок залучається до регуляції м’язового тонусу, пози, рівноваги; постійно забезпечує узгоджен-

ня в діяльності м’язів синергістів й антагоністів, особливо при здійсненні швидких рухів. При цьому мозо- чок діє як таймер, забезпечуючи тривалість і послідовність включення ефекторів та своєчасність заміни дії одних ефекторів на інші.

Рис. 4.23. Схема функціональної анатомії мозоч- ка.

А.Сагітальний розріз мозочка мавпи (нумерація часток за Ларселом).

Б.Ліва половина: філогенентичний поділ мозочка на найдревнiшу частину (клаптик i вузлик), стару частину (передня частка черв'яка (I-V), парафлокулярнi долi, пiрамiдка, язичок і новий мозочок (пiвкулi мозочка). Права половина: функцiональний подiл мозочка на три поздовжнi зони вiдповiдно до проекцiй еферентних воло- кон вiд кори (тобто аксонiв клiтин Пуркiн'є) на ядра. Коркові та ядерні ділянки, які відповідають одне одному, позначено однаково.

Вагома роль мозочка в організації та ініціації ру- хових програм – складних рухових актів, які здійснюються на рівні автоматизованих [В.М.Мороз, 1983].

Причетний мозочок і до регуляції вегетативних функцій. Мозочком забезпечується узгодження рівня вегетативних функцій з біжучими потребами рухово- го апарату в процесі відносин з навколишнім сере- довищем. У цьому полягає адаптаційно-трофічна функція (Л.А.Орбелі).

Таким чином, функцiї мозочка можна подiлити на

4 групи.

1. Регуляцiя тонусу м'язiв, пози та рiвноваги.

2. Координацiя рухiв.

Узгодження мiж рефлексами пози i

цiлеспрямованими рухами. Корегування рухiв, що виконуються.

3. Регуляцiя швидких автоматизованих рухiв – ство- рення програми та її iнiцiацiя.

4. Адаптацiйно-трофiчна функцiя – задоволення потреб працюючих органів шляхом залучення веге- тативних центрiв (дихального, серцево-судинного та ін.).

Свою дію мозочок здійснює через інші центри, як модулятор, впливаючи на них у значній мірі шляхом своєчасного загальмовування всього зайвого. Тому досить влучно цей відділ мозку порівнюють з діяльністю скульптора, який створює чудову форму, відкидаючи від брили мармуру все зайве.