Соціальна психологія та міжособистісні стосунки

Афіліація: зв’язок зі здоров’ям та відчуттям щастя. Люди мають сильну потребу бути причетними до групи, інших людей. Афіліація (англ. affiliate – приєднувати) – це соціальний мотив, що спонукає до взаємодії, заґрунтованої на взаємопривабливих, дружніх стосунках та прив’язаностях.

Людям властива потреба у створенні тривалих і близьких взаємин з іншими людьми. Це притаманно як для колективістських, так і для індивідуалістських культур. Навіть люди, які сповідували життєвий стиль «яппі» (молоді міські люди, які визнають пріоритетними цінності кар’єри та матеріального статку) з плином часу почуваються нещасливими через відсутність сім’ї. і Австралійський психолог Киплінґ Вільямс (2001) з колегами вивчав ситуації (в школі, на роботі, вдома), коли остракізм (неприйняття або іґнорування оточуючими) позбавляє людей можливості реалізувати свою потребу в причетності. Люди (особливо жінки) реаґують на остракізм поганим настроєм, нервозністю, спробами відновити відносини або остаточним їх розривом. Вільямс зауважив, що навіть «кібер-остракізм» (коли адресат не отримує відповіді на свій електронний лист) переживається неоднозначно.

Дослідники провели експеримент, в якому взяли участь близько півтора тисячі осіб з півсотні країн; Учасники експерименту трійками грали в Інтернеті гру (кидання диску, що «літає»). У тих учасників з трійки, яких ігнорували під час гри виразно погіршувався настрій. Встановлено також, що остракізм був джерелом стресу навіть тоді, коли група з 5 осіб домовлялася про те, що з кожним з них по черзі інші четверо не розмовлятимуть впродовж одного дня. Ця імітація остракізму заважала роботі, перешкоджала нормальним соціальним контактам і викликала тимчасове хвилювання, нервозність учасників.

Психологи довели важливість для людини афіліативних стосунків або стосунків причетності. Ці стосунки можуть охоплювати як знайомих так і незнайомих осіб та виявлятися у позитивних висловлюваннях, дружньому виразі обличчя, тривалості контакту очима, жестикуляції тощо. Психологи також напрацювали інструментарій дослідження афіліації: проективну методику ТАТ (Г.Меррей) та опитувальник (А.Мехрабіан)[100].

Отже, афіліація, наявність тісних, перевірених часом взаємостосунків підвищує життєздатність, почуття щастя. Довірливі, теплі взаємини корелюють з емоційним благополуччям.

Атракція. Соціальні психологививчали чинники, які сприяють налагодженню, підтримці та поглибленню симпатії, дружніх та любовних відносин. Атракція (лат. аttrahere – приваблювати) – це соціальна установка, яка забезпечує процес виникнення, підтримки та поглиблення близьких відносин між людьми.

Одним з найбільш важливих чинників, що сприяє формуванню дружніх відносин є територіальна близькість людей. Соціологам відомо, що більшість людей знаходять свою «другу половину» серед сусідів, колег або однокласників Вірогідність того, що дві людини здружаться, якщо живуть по сусідств, або в одній кімнаті гуртожитку є вельми великою.

Чинник взаємодії на „спільній території”. Насправді вирішальне значення має не стільки територіальна близькість, скільки «функціональна дистанція». Вона визначається кількістю трансакцій між людьми. Люди часто знаходять друзів серед тих, хто користується тим самим транспортним маршрутом, тією самою парковою стежкою, бібліотекою, комп’ютерною залою тощо. Чому ж у такому разі територіальна близькість частіше породжує дружбу і симпатію, любов, ніж ненависть?

Антиципація взаємодії. Територіальна близькість дозволяє людям знаходити один в одному те, що їх споріднює, виявивши спільні інтереси, погляди, заняття. Але набагато важливішою є антиципація – сподівання того, що потенційні суб’єкти взаємодії виявляться хорошими людьми, з якими складуться хороші взаємини. Саме очікування позитивних подій, передбачення зустрічі підсилює симпатію. Цей феномен антиципації взаємодії має адаптивну функцію. Очікування приємних емоцій, а саме того, що хтось виявиться приємною і доброзичливою людиною, підвищує вірогідність того, що між людьми дійсно складуться хороші взаємини. Люди приречені підтримувати відносини з іншими: сусідами по гуртожитку, близькими та далекими родичами, педагогами, товаришами по навчанню, колегами тощо. Симпатія до цих людей — вірний шлях до встановлення кращих відносин з ними, а значить, до щасливішого та повновартісного життя.

Ефект «простого перебування в полі зору». Це тенденція відчувати більшу симпатію та краще оцінювати незнайомі суб’єкти та об’єкти після їх перебування у полі зору людини. Перевіркою дії ефекту «простого перебування в полі зору» займалися багато психологів. Музичні та смакові прив’язаності формуються під впливом ненав’язливого їх повторення для людей (Д.Каннеман). Улюблений сьогодні усіма символ Парижа – вежа Ейфеля, спочатку сприймався жителями як металевий монстр.

С.Кітаяма та інші дослідили, що люди різних національностей, мов і віку віддають перевагу буквам, що входять в їх власних імен та часто зустрічаються у рідній мові. Наприклад, улюблена літера французьких студентів W – є одночасно найбільш поширеною літерою французької мови. Японські студенти віддають перевагу не тільки літерам, що містять їх імена, а й числам, що відповідають датам їх народження.

Результати експериментів Р.Зайонца (1998) і його учнів свідчать про те, що потрапляння в поле зору (стимуляція) викликає позитивні відчуття навіть тоді, коли люди не підозрюють про сам факт стимуляції. На думку Зайонца, цей ефект має адаптивне значення. Це «жорстко змонтований» захисний феномен, що зумовлює наші потяги і симпатії. Він допомагав нашим предкам класифікувати предмети, людей і відносити їх або до категорії знайомих і безпечних, або до категорії незнайомих, тобто небезпечних.

Ефект «простого попадання в полі зору» впливає і на те, як ми оцінюємо інших: нам подобаються знайомі люди. Цей феномен експлуатують і політики, і рекламісти. Після багаторазового повторення телевізійної реклами у людей нерідко з'являється автоматично позитивне ставлення до рекламованого товару. З двох маловідомих кандидатів звичайно перемагає той, хто частіше «світився» на телеекрані, загалом у ЗМІ.

Стереотип фізичної привабливості. У кількох темах „Переконання людей”, „Просоціальна поведінка: альтруїзм” та підтемі „Соціальна психологія та правосуддя” зверталася увага на дію стереотипу фізичної привабливості. Цей феномен також є визначальним для дружніх стосунків та зародження любові. Фізична привабливість молодої жінки корелює з її успіхом у чоловіків. Приваблива зовнішність молодих чоловіків менш тісно корелює з їх успіхом у жінок, які більшу увагу звертають на його характер та соціальний статус. Експерименти підтверджують також факт існування феномену відповідності. Люди зазвичай вибирають особу, чия фізична привабливість приблизно відповідає їх власній.

Якщо фізична привабливість така важлива, чи означає це, що перманентна зміна зовнішності людей повинна змінити і ставлення оточуючих? Протягом одного року пластичні хірурги виконують мільйони подібних маніпуляцій. Щоб вивчити наслідки подібних трансформацій, психолог М. Калік дав студентам фотографії жінок, зроблені до і після пластичних операцій, і попросив їх висловити свої враження. Досліджені не тільки визнали прооперованих жінок привабливішими зовні, а й добрішими, більш щирими тощо.

Дослідники, що вивчають «механізм привабливості», вважають, що не дивлячись на переваги «фізичної краси», існує її обернений бік. Фізично привабливі люди частіше страждають від сексуальних домагань та неприязного ставлення представників власної статі. Їх можуть турбувати сумніви з приводу того, за що їх цінують передусім не за справи, людські якості, а лише за красу, яка швидкоплинна. В осіб, які покладаються на свою зовнішність, може бути недостатньо мотивації для того, щоб розвивати свої розумові здібності.

Культурні детермінанти фізичної привабливості. Відповідно до соціальних позицій чоловіків та жінок, що історично склалася, привабливішими визнаються жінки, у яких великі очі, «лялькові» риси обличчя, що свідчать про поступливий характер. Привабливішими здаються ті чоловіки, чия зовнішність свідчить про мужність і владність. Психологи також дослідили, що «привабливі» риси обличчя і фігура не повинні надто відрізнятися від середніх параметрів. Досліджувані в багатьох експериментах майже завжди (96%) визнавали привабливішим «усереднене» (за допомогою комп’ютерної графіки) фото особи у порівнянні з початковим фото індивідуальної особи.

Коли дослідники повторили цю процедуру, заклавши в комп'ютер зображення 326 японських школярок, вони отримали такий самий результат: більшість людей (як у Японії, так і у Великій Британії) привабливішим визнавали зображення, одержане на підставі найпривабливіших облич, ніж зображення, одержане на підставі всієї вибірки, але ще красивішою визнавалася особа, в якій привабливі риси були дещо перебільшені.

Цей експеримент перевірив психолог В.Джонсон (2000). Він запропонував досліджуваним чоловікам оцінити на предмет привабливості дві фотокартки жінок європейської зовнішності. (Рис. 4).

Рис. 4. Стимульні фотокартки в експерименті В.Джонсона

Ці фотокартки були усередненим результатом комп’ютерної обробки фотокарток 16 європейських жінок. У зображення праворуч було додано певні риси, які посилюють жіночність сприйняття особи. З’ясувалося, що з двох усереднених образів на фотокартках, які подобаються досліджуваним, правий все таки сприймався більш привабливим.

На думку еволюційних психологів, ґендерні відмінності сприйняття зовнішності неусвідомлено опираються на позиції стратегії репродуктивності. Жіноча краса повідомляє біологічно важливу інформацію: вона має свідчити про здоров'я, молодість і плодючість. На це вказують кроскультурні дослідження Д.Басса, який вивчав чоловіків-представників 37 культур. Між різними культурами немає ніяких розбіжностей з приводу того, кого можна назвати фізично привабливим[101].

Хоча сприйняття привабливості людей маєбіологічне підґрунтя, воно не є остаточним. Існує «ефект контрасту», який підтверджується лабораторними експериментами. Після поглядання глянцевих журналів з фотографіями красунь чоловіки визнавали несимпатичними тих жінок, які раніше видавались їм привабливими. Проте, чим більше чоловік і жінка люблять один одного, тим менш привабливими їм здаються інші представники протилежної статі.

Чинники взаємної привабливості: протилежність чи доповнюваність.Дослідники уважно вивчали проблему взаємної привабливості, вони порівнювали не тільки установки, переконання друзів і подружжя, а й їх вік, релігійність, ставлення до куріння, фінансові можливості, освітні рівні, зовнішність. Результати вивчення цих та інших чинників дозволили зробити висновок, що люди часто сходяться на протилежностях, але у процесі розвитку відносин набиратиме ваги схожість. Якщо територіальна близькість і фізична привабливість впливають на наші перші враження про людину, то для тривалих відносин важливою є взаємна схожість.

Крім того, людина, яка відчуває, що оточуючі люди симпатизують їй, схильна відповідати взаємністю. Щоб перевірити це Еліот Аронсон[102] з колегами проводили експерименти. В одному з них, вони «дозволили» 80 студенткам підслуховувати, як відгукувалася про них одна особа. Студентки з першої експериментальної групи чули лише позитивні відгуки, похвалу референтної особи. Студентки другої групи – лише критику та неґативні відгуки. Студентки третьої групи чули спочатку критичні відгуки, а потім позитивні, похвалу (рис. 5).

Рис. 5. Кількість досліджуваних студенток у трьох групах, що позитивно сприйняли особу „оцінювача” в експерименті Е.Аронсона, Д.Ліндера (1965)

Низка серій цього експерименту показала, що до особи «оціннювача» краще поставилися досліджувані з третьої групи, які ніби «зростали»в очах цієї референтної особи. Вона спочатку їх критично оцінила, а потім поступово спростувала критику позитивними судженнями стосовно кожної студентки. Відтак психологи зробили висновок: якщо постійно підхвалювати людину, похвала може знецінитися.

Феномени асоціативної симпатії або антипатії. Експериментально феномен «асоціативної симпатії» перевірив Павел Левіцкі (1985). У першому експерименті групі досліджуваних студентів Варшавського університету показали фотокартки двох жінок попросили відповісти, яка здається їм доброзичливішою. Думки учасників експерименту розділилися приблизно порівну. У другому експерименті іншим студентам були показані фотографії жінок вже після того, як вони поспілкувалися з привітною жінкою-експериментатором, яка була схожа на одну з двох жінок з фотокарток. У шість разів частіше ця особа на фотокартці обиралася студентами як більш симпатична та доброзичлива [103].

Рис. 6. Зовнішність експериментатора та стимульні фотокартки в експерименті П.Левіцкі (Джерело:Lewicki Р. Self-image bias in person perception // Journal of Personality and Social Psychology, 48, 1985, p.565). Після спілкування з привітним експериментатором (зображення ліворуч) студенти віддали перевагу схожій на неї жінці (середня фотокартка).

Феномен асоціативної симпатії та антипатії підтверджується іншими експериментами. Дослідники відкрили, що багато, на перший погляд, несуттєвих чинників все таки впливають на формування симпатії або антипатії до незнайомих людей. Наприклад, А.Маслоу (1956) з колегою перевірив вплив естетики зовнішньої обстановки на сприйняття людини. В багато обставленій, добре освітленій кімнаті незнайома особа сприймалася як симпатична, у вбогій та тісній кімнатці та сама особа сприймалася як менш симпатична. Можливо тому люди часто обирають естетичні інтер’єри (театри, ресторани тощо), які сприяють поглибленню взаємної симпатії. Психологи навіть дослідили гендерні відмінності у сприйнятті атракційності чоловіків та жінок у барах[104].

Отже, психологами досліджувалися чотири важливі чинники, від яких залежить виникнення дружби та взаємної симпатії. Найістотнішою обставиною, від якої залежить виникнення дружніх відносин між двома будь-якими людьми, є їх територіальна близькість. Другим чинником, що визначає початкову симпатію є фізична привабливість. Проте в реальному житті люди схильні обирати друзів та подружжя за подібністю до себе, або за взаємодоповнюваністю. Позитивне сприйняття красивих людей як добрих, щирих, порядних визначає сутність стереотипу фізичної привабливості. Взаємній симпатії сприяє схожість установок, переконань і етичних цінностей. Спорідненість душ веде до взаємної симпатії; протилежності сходяться рідко. Крім того, люди схильні дружити з тими, кому подобаються.

Любовні взаємостосунки. Соціальні психологи після вивчення особливостей взаємної симпатії між людьми, звернулись до вивчення тривалих близьких відносин. Адже любовні відносини не є простим посиленням взаємної симпатії, що виникла при знайомстві. Любов є також складнішим почуттям, ніж прив’язаність. По-перше, соціальними психологами було напрацьоване теоретичне підґрунтя досліджуваного феномену. Психолог Р.Стернберг (1988) запропонував концепцію, згідно якої любов є поєднанням трьох засадничих компонентів, це – пристрасть, близькість (симпатія) та вірність зобов'язанням. Відтак, індивідуальні стилі любовних взаємин розглядаються ним як комбінації цих трьох компонентів любові.

Рис.7. Концепція любовних стилів взаємин Р.Стернберга

Професор Гавайського університету Е.Гатфілд, досліджуючи природу любові-пристрасті, вважає, що в основі цього феномену є біологічне збудження. Викид у кров адреналіну, супроводжує сплески різних емоцій та підсилює пристрасть. Загалом збудження в ситуації перемоги, успіху може означати радість, у ворожій ситуації – гнів, а в романтичній – пристрасну любов. З цієї точки зору любов-пристрасть – це психологічний стан, що є наслідком збудження, викликаного привабливою людиною. Згідно двохфакторної теорії емоцій, біологічнезбудження, яке посилюється певним ярликом (візуальний образ, жива людина) породжує емоцію (рис. 7).

Рис. 7. Виникнення емоції згідно двохфакторної теорії емоцій

Згідно двохфакторної теорії, збудження, викликане будь-яким джерелом, підсилює пристрасть, якщо немає ніяких перешкод для того, щоб приписати частину цього збудження романтичному стимулу. Соціальні психологи Д.Даттон та А.Арон (1974)перевірили цей висновок шляхом польового експерименту[105]. Вони попросили привабливу молоду жінку підходити до молодих чоловіків після того, як вони закінчували перехід по вузькому, хиткому мосту завдовжки 135 метрів. Міст звисав над бурхливою річкою на висоті близько 70 метрів. Жінка просила кожного чоловіка допомогти їй заповнити опитувальника. Коли він закінчував роботу, вона записувала йому своє ім'я і номер телефону, кажучи, що він може подзвонити їй, якщо хоче дізнатися деталі проекту, над яким вона працює. Більшість брала записку, а половина з тих, хто узяв її, подзвонили їй. У другому польовому експерименті чоловіки, до яких підходили після того, як вони закінчували перехід по коротшому та надійнішому мосту дзвонили рідко. У третьому експерименті чоловіки, до яких після переходу підвісним мостом підходив чоловік, дзвонили також рідко.

Результати першого польового експерименту Дантона та Арона засвідчили, що фізичне збудження підсилює романтичні почуття. Інші експериментатори перевірили, що аналогічним чином діють трилери, катання на «американських гірках», фізичні вправи, які підсилюють атракцію. Однак екстремальні ситуації швидкоплинні. Новизна, сильна взаємна зацікавленість, любовне хвилювання поступово спадає. Якщо близьким відносинам судилося тривати, то вони якісно змінюються: стають рівнішими, спокійнішими, хоч і зберігають романтичне забарвлення. Е. Гатфілд назвала такі відносини любов'ю-дружбою, які можуть тривати впродовж життя.

Коли романтичні почуття згасають, їм на зміну нерідко приходить розчарування; частіше за інших його жертвою стають ті, хто вважав подібну любов важливою як для укладення шлюбу, так і для його стабільності в майбутньому. Окремі автори вважають, що різке збільшення розлучень в індивідуалістській західній культурі, що спостерігається за останні десятиріччя, частково пояснюється поширеністю суспільної філософії якості життя. З одного боку, люди відчувають потребу таких сильних позитивних відчуттів як романтична любов, з іншого боку її підтримувати впродовж тривалого часу доволі важко. Представники колективістських культур меншою мірою схильні зосереджуватися на особистих почуттях і приділяють більше уваги практичним аспектам соціальних зв'язків.

Прив’язаність. Сердечна прив’язаність людини до людини є віссю, навколо якої обертається людське життя. Дослідники порівняли природу прив’язаності та любові, на яких ґрунтуються близькі взаємини: між батьками і дітьми, друзями, подружжям чи закоханими. Було з’ясовано, що типам прив’язаностей, заснованих на любові, властиві загальні риси: люди розуміють і підтримують один одного, вони цінують сусідство один одного, радіють можливості бути разом. Пристрасній любові властиві деякі додаткові риси: фізичний потяг, переживання винятковості зв’язку, безмежне захоплення предметом пристрасті.

Психологи розрізнюють такі типи прив’язаностей : міцну прив’язаність (прообраз близьких відносин у дитини з батьками). Такі дорослі здатні підтримувати тривалі любовні зв'язки, що приносять задоволення. Самодостатні люди демонструють стриману прив’язаність. В дитинстві вони не виявляють ні великого хвилювання через розлуку з близькими, ні бурхливої радості від зустрічі з ними. Зростаючи, такі діти перетворюються в дорослих, схильних якомога менше вкладати у відносини з іншими людьми, перебувати з ними у тривалих відносинах. Найменше людей демонструють тривожну прив’язаність. Підростаючи, тревожно-амбівалентні діти не дуже довіряють таким, хто їх оточує, а тому робляться ревнивими та поводяться як власники. Вони можуть регулярно сваритися з однією особою і гнівно реагують під час обговорення конфліктних ситуацій. ґендер

Ґлобалізація та зміни безпосередніх людських взаємин. Сучасний етап ґлобалізації характеризується високим рівнем розвитку інформаційних технологій, що провадить за собою серйозні зміни в структурі виробництва, розподілу товарів та послуг, у комунікаційних процесах. Термін „ґлобалізація” означає масштабні зміни, процеси, які відбуваються в економіці, політиці, культурі та національних спільнотах сучасного світу. Ці процеси трансформують старий порядок і прагнуть створити новий світоустрій. Безоцінковий стосунок до процесу ґлобалізації практично неможливий, адже для нього притаманні як позитивні так і неґативні тенденції. Східно-європейські науковці, зокрема О.Ліповська[106], у своїх працях зауважують, що ґлобалізаційні технології репрезентують нову систему вартостей, яка впливає на традиційні, духовно-моральні засади ґендерних взаємин. Крім цього збільшується час та енергія, яка затрачається на використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій. Натомість ущільнюється сфера емоційного, духовного спілкування між членами родини.

Користувачів Інтернету на початку ХХІ ст. було близько 600 мільйонів, а кількість відвідин «сайтів знайомств» досягла 5,6 мільйонів. Деякі дослідники вважають, що «дружні і романтичні відносини, що зав'язалися в Інтернеті, мають більше шансів продовжитися, ніж реальні. У одному з своїх досліджень вони також з'ясували, що, спілкуючись з тими, з ким познайомилися в Інтернеті, люди поводяться природніше, чесніше. Незнайома особа, з якою досліджувані розмовляли менше півгодини в режимі онлайн, викликала у них більшу симпатію, ніж той, з ким вони стільки ж часу спілкувалися особисто. Цікаво, що вони приходили до цього висновку тоді, коли, не підозрюючи про це, в обох випадках розмовляли з тою самою людиною. У реальному житті респонденти говорили психологам-інтерв’юерам, що для них віртуальні друзі не менш реальні, важливі, близькі, ніж «реальні» друзі.

Віртуальне спілкування за допомогою комп'ютера не є адекватною заміною реальних взаємин. Віртуальні романи не рівноцінні реальним романтичним відносинам. У Інтернеті не має значення ні зовнішність, ні місце проживання, ні вік, ні расова приналежність, важливим є спільні інтереси та етичні цінності. Інтернет дозволяє людям бути самими собою, але, з іншого боку, він також дає можливість прикинутися тим, ким насправді не є людина, іноді – заради сексуальної експлуатації.

Все частіше дослідники (психологи, психотерапевти) зустрічаються у своїй практиці з проблемою Інтернет-залежності у дорослих та молоді, що обмежує сферу їх безпосереднього спілкування та взаємодії. З’явилися сфера віртуальних знайомств, ба більше – віртуальних церков, у яких можна одружитися чи висповідатися. Послаблення автентичних родинних стосунків породжує функціональне існування людини, що, у свою чергу, продукує соціальну відчуженість та самотність.

Отже, близькі, тривалі взаємостосунки є невід'ємною складовою щасливого життя. Постсучасність накладає відбиток на сферу тривалих, сімейних взаємин. В силу різних обставин люди переїздять з місця на місце, живуть наодинці (особа-сінґл), розлучаються і змінюють партнерів, замінюють реальні близькі стосунки віртуальними сурогатами. У постіндустріальному суспільстві відбувається трансформація ґендерних ролей, коли взаємостосунки ніби відображають утопію соціальної рівності, в якій обидва партнери ведуть підрахунок взаємних послуг. Та все ж, за спостереженнями психологів та соціологічними опитуваннями більшість людей розвиває та оберігає свої близькі взаємини, відчуває потребу духовно-душевної спорідненості, яку забезпечує сім’я.

[1] Цит. за Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.–C.227.

[2] Mika S. Psychologija społeczna. – Warszawa: PWN, 1982. – 322 s.

[3] Митина О.В. исследование женского гендерного поведения в социальном и кросскультурном аспектах// Общественные науки и современность.–1999.–№1.–С.179-191.

[4] Argyle, M.& Henderson M. The anatomy of relationships.–London: Heinenmann, 1985.

[5] LaFromboise,T., Coleman,H.L.K.& Gerton, J. Psychological impact of biculturalism: Evidence and theory //Psychological Bulletin, 1993, 114, 395-412.

[6] Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 199.

[7] Хамитов Н. Пределы мужского и женского: введение в метаантропологию. – К.: Наукова думка, 1997. – 176 с.

[8] Єжов О.Н. Гендерные различия в восприятии жизненых событий // Социокультурный анализ жизненых отношений. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1998. – С.93-97.

[9]Дороднова Е.В. Гендерные различия в восприятии окружающей среды // Социокультурный анализ жизненых отношений. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1998. – С.146-156.

[10] Archer J. Sex differences in social behavior // American Psychologist, 51, 2000, p.909-917.

[11] Иванова Е. О гендерных особенностях памяти // Гендерные исследования. – Харьков: ХЦГУ, 1999. – № 3. – С.242-253.

[12] Хубер Дж. Теория гендерной стратификации //Антология гендерной теории.– Минск: Пропилен, 2000. – С.77-99.

[13] Берн Ш. Гендерная психология. – СПб. : Прайм- Еврознак, 2001. – С. 310-315.

[14] Каган В.Е. Когнитивные и эмоциональные аспекты гендерных установок у детей 3-7 лет // Вопросы психологии. – 2000. – № 1. – С.68-87.

[15] BussD.M. The strategies of human mating/ American Scientist, 82, 1994, p.238-249.

[16] Семиченко В.А. Психология социальных отношений. К.:Магістр, 1999.

[17] Sterlau j.(red.naukowy) Psychologija. Podręcznik akademicki. Jednostka w spoleczenstwie i elementy psychologii stosowanej . .– Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 2000.– С. 187.

[18] Аронсон Э., Уилсон, Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме.– СПб: Прайм Еврознак; М.: Олма-Пресс, 2004.– С. 250.

[19] Милграм С. Экспериментальная социальная психология.– СПб: Питер, 2000.– С.126.

[20] Милграм С. Проблемы исследования подчинения: ответ Баумринг // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 53.

[21] Чалдини Р. Социальное влияние. – СПб.: Питер Ком, 1998.– 338 с.

[22] Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.–C.304.

[23] Чалдини Р., Коник Д., Нейберг С. Агрессия: Лидерство. Альтруизм. Конфликт. Группы. –СПб: Прайм Еврознак, 2002. – С.24.

[24] Aronson E. Psychologija społeczna. Serce a umysł.– Poznań: Zysk, 1997.

[25] Чалдини Р., Коник Д., Нейберг С. Агрессия: Лидерство. Альтруизм. Конфликт. Группы. –СПб: Прайм Еврознак, 2002. – С.166 .

[26] Деснев Любен. Психологія малой группы.–М: Прогресс, 1984.– 198 с.

[27] Ойстер Кэрол. Социальная психология групп. – СПб.: Пройм Еврознак; М.: Олма-Пресс, 2004.– С.114 .

[28] International Lab our Office (2005‘s report).

[29]Варій М.Й.Соціальна психіка нації. – Львів: СПОЛОМ, 2002. – 184 с.

[30] Андреєва Г. М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 1996.– С.155.

[31] Koshmanova, T. S., Hapon, N. P., & Carter, C. C. Extreme social situations in the narratives of Ukrainian teacher candidates // Teaching and Teacher Education, Washington, 23 (4), 2007.–Р.215-225.

[32] Фромм Э. Человеческая ситуация. – М.: Смысл, 1995, –245 с.

[33] Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие.– М., 1990.–С.239.

[34] Лебон Г. Психология масс. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 320 с.

[35] Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. – М., 1971.–С.263.

[36] Штомпка П. Социология социальных изменений. М., 1996.

[37] Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1994. – 687 с.

[38] Скотна Н. Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії.– Українські технології, 2005.– С. 196-199.

[39] Андреева Г. М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 1996.– С.191.

[40] Современная зарубежная социальная психология. Тексты. Под ред. Г.М.Андреевой, Н.Н.Богомоловой, Л.А.Петровской. – М: МГУ, 1984. – С.78.

[41] Кули Ч.Х.Человеческая природа и социальный порядок.– М.: Авторское издание, 2000.–312 с.

[42] Морено Я.-Л. Социометрия: Экспериментальный подход и наука об обществе.– М.: Академический проект, 2001. – 416с.

[43] Робер М.А., Тильман Ф. Психология индивида и группи. М.: Прогресс,1998.– С.198.

[44] Кричевский Р.Л., Дубовская У.М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. – М.: Изд. МГУ,1991.

[45] Шибутани Т. Социальная психология. / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1968.–С.246.

[46] Лутошкин А.Н. Эмоциональные потенциалы коллектива. – Кострома, 1988.

[47] Sterlau j. (red.naukowy) Psychologija. Podręcznik akademicki. Jednostka w spoleczenstwie i elementy psychologii stosowanej.– Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 2000.– s.188.

[48] Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.– С.362.

[49] Aronson E. Psychologija społeczna. Serce a umysł.– Poznań: Zysk, 1997.– S.35.

[50] Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.– С.366.

[51] Там само.

[52] Wojciszka B.Psychologija postaw i ocen..– Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 2001.– s.73

[53] Зимбардо Ф., Лайпе М. Социальное влияние. СПб.: Питер, 2000.– С.32.

[54]Jarymowicz M. Studia nad spostrzeganiem relacji ja-inni: tozsamość, indywiduacja, przynalezność, Wroclaw, 1988. –С.89.

[55] Sterlau j. (red.naukowy)Psychologija. Podręcznik akademicki. Jednostka w spoleczenstwie i elementy psychologii stosowanej . .– Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 2000.– s.189.

[56] Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.– С.378.

[57] Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.382.

[58] Чалдини Р. Социальное влияние. – СПб.: Питер Ком, 1998.– С.197.

[59]Janis, I. L. Counteracting the adverse effects of concurrence-seeking in policy-planning groups// Theory and research perspectives/ In H.Brandstatler, J.H. Davis, & G.Stoccker-Kreichgauer (Eds.),Group decision making. New York: Academic Press, 1982.– P.317-322.

[60]Janis, I. L. Counteracting the adverse effects of concurrence-seeking in policy-planning groups// Theory and research perspectives/ In H.Brandstatler, J.H. Davis,& G.Stoccker-Kreichgauer (Eds.),Group decision making. New York: Academic Press, 1982.– P.317-322.

[61] Cialdini R. Wywieranie wpływu na ludzi. Teoria i praktyka.– Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 1994.– s.178.

[62] Berry,J.W., & Kalin,R. Multicultural and ethnic attitudes in Canada: An overview of the 1991 national survey // Canadian Journal of Behavioral Science, 27,1995, p.301-320.

[63] Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 2002.– С.438.

[64] Папич Ж. Национализм, война, гендер. Экс-феминность и экс-маскулинность экс-граждан экс-Югославии // Гендерные исследования. – М.: Человек & Каръера, 1999. – № 2 (1/1999). – С.5-24.

[65] Kwiatkowska A. Toźsamość a spoleczne kategoryzacje..–Warszawa : PNN, 1999. - s.123.

[66] Hapon N. Gender and Education: Psychological Research of Students’ Imaginations // European Integration through Education. Traditions the Present and the Future / Ed.R.Kucha.- Lublin: Maria Curie-Sklodowska Uniwersytety Press, 2004.– P.523-529.

[67] Glick, P., & Fiske, S.T. The ambivalent sexism inventory: Differentiating hostile and benevolent sexism. Journal of Personality and Social Psychology, 70, 1996, 491-512.

[68] Оксамитна С. Ґендерні відносини крізь призму громадської думки в Україні і світі // Ґендерна перспектива / Упор. В. Агеєва. – К.: Факт, 2004 . – С.135-148.

[69] Матьє Н.-К. Він – культура, вона – натура? // Ї. – 2000. – Ч. 17. –С.5.

[70] Mohanram R. Black Body. Woman, Colonialism and Space. – London; Minmeapolis: University of Minnesota Press, 1999. – 328 p.

[71] Braidotti R. Patterns of Dissonance. Cambrige: Polity Press. – New York: Roultedge, 1991. – 315 p.

[72] Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер Пресс, 1997. – С. 431- 479.

[73] Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.– С.481-482.

[74] Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер Ком, 1997.

[75] Хьелл Л.,Зиглер Д. Теории личности. –СПб. Питер Пресс, 1997. –С. 374-405.

[76] Sterlau j. (red.naukowy) Psychologija. Podręcznik akademicki. Jednostka w spoleczenstwie i elementy psychologii stosowanej. Т.3.– Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 2000.– s.146-164.

[77] Коннор Дэниэль Агрессия и антисоциальное поведение у детей и подростков. – СПб.: Пройм Еврознак; М.: Олма-Пресс, 2004.– 288 с.

[78] Джонсон Д. Соціальна психологія. Тренінг міжособистісного спілкування. – К.: Академія, 2003.– 288 с.

[79] Патнам Р. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії. – К.: Основи, 2001. – 302 с.

[80] Чалдини Р. Социальное влияние. – СПб.: Питер Ком, 1998.– 338 с.

[81] Милграм С. Опыт городской жизни: психологическое исследование // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.283-296.

[82] Дарли Д.М., Бэтсон Д.К. «Из Нерусалима в Иерихон»: исследование ситуационных и диспозиционных переменных, влияючих на оказание помощи // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.456-469.

[83] Чалдини Р., Кенрик Д., Нейберг С. Агрессия: Лидерство. Альтруизм. Конфликт. Группы. –СПб: Прайм Еврознак, 2002. – С.476-4777.

[84] Личная ответственность и альтруизм у детей // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.470-485.

[85] Айзен Э.М., Левин П.Ф. Влияние хорошего настроения на оказание помощи : печенье и доброта// Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.470-485.

[86] Sterlau j. (red.naukowy) Psychologija. Podręcznik akademicki. Jednostka w spoleczenstwie i elementy psychologii stosowanej. Т.3.– Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 2000.– Rozdzial 46. Uleganie prosbom. – s.187-198.

[87] Eagly, A.H.,& Crowley, M. Gender and helping behavior: A meta-analytic review of the social psychological literature //Psychological Bulletin, 100, 1986, p.283-308.

[88] Патнам Р. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії. – К.: Основи, 2001. – 302 с.

[89] Sherif M. In common predicament: Social psychology of intergroup conflict and cooperation. –Boston: Houghton Mifflin,1966.

[90] Ролз Дж. Політичний лібералізм / Пер з англ. – К.: Основи, 2000. – 386 с.

[91] Koshmanova, T. S., Carter, C. C., & Hapon, N. P. (2003) Crisis-response discourse of prospective teachers. Academic Exchange Quarterly, Washington, 7.4, 250-256.

[92] Loftus, E.F. The reality of repressed memory// American Psychologist, 48, 1993, p.518-537.

[93] Уэллс Г.Л., Луус Э. Полицейские опознания как эксперименты: Социальная методология как основа для правильного проведения опознаний // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 505-521.

[94] Майерс Д. Социальная психология в модулях. – СПб.: Пройм Еврознак, 2005.–308 с.

[95] Rosenhan D.L. On being sane in insane places //Science, 179, 1973, p. 250-258.

[96] Тэйлор Ш.Э. Социальное познание и здоровье // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 487-505.

[97] Хамитов Н. Пределы мужского и женского: введение в метаантропологию. – К.: Наукова думка, 1997. – 176 с.

[98] Тэйлор Ш.Э. Социальное познание и здоровье // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 487-505.

[99] Вовк А.О. Апробація програми групових психокорекційних занять для профілактики і подолання екзистенціальної фрустрації у студентів // Педагогіка і психологія професійної освіти, №6, 2005.–с.132-142.

[100] Семиченко В.А. Психология социальных отношений. К.:Магістр, 1999.

[101] Buss D.M. The strategies of human mating/ American Scientist, 82, 1994, p.238-249.

[102] Aronson E. Psychologija społeczna. Serce a umysł.– Poznań: Zysk, 1997.

[103] Lewicki Р. Self-image bias in person perception // Journal of Personality and Social Psychology, 48, 1985, p.563-574.

[104] Глэдью Б.А., Дилэйни Г.Д. Гендерные различия в восприятии привлекательности мужчин и женщин в барах // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.413-430.

[105] Даттон Д. Дж., Эйрон А.П. Повышенная сексуальная аттракция при сильной тревоге // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.413-430.

[106] Липовская О. Глобализация и гендер: взгляд с восточной стороны // Гендерные исследования. – Харьков: ХЦГИ, 2000. – № 3 – С.318 -324.