Психологічні теорії аґресії

Класична теорія „фрустрація – аґресія”. Автором теорії є Дж. Доллард та Н.Міллер. Вони у 1939 році дійшли висновку, що фрустрація часто призводить до вияву аґресії. Фрустрація–це біль-менш тривалий неґативний стан, породжений мотиваційним конфліктом, відчуттям людини неможливості досягнути бажаної мети. Як показано на рис. 4, фрустрація може спричинити пряму або заміщену аґресивну реакцію, а може завершитися відмовою від мети. Тобто, фрустрація не обов’язково призводить до аґресії. Людина може відмовитися від мети, впасти в апатію, пережити реґрес (примітивізація поведінки), фіксація (нав’язливе повторювання певних дій, їх безрезультативність для мети).

Рис.4. Теорія фрустрації – аґресії

Та все ж часто фрустрація створює поштовх до аґресії. Страх індивіда перед осудом або покаранням за його аґресивні дії у стосунку до джерела фрустрації (наприклад, певного суб’єкта) може переорієнтувати аґресивність на яку-небудь іншу мішень або навіть на самого себе (аутаґресія). Пригадайте старий анекдот про те, як повівся працівник, на якого накричав шеф. Він дома влаштував скандал дружині, та в свою чергу вилаяла сина, син штовхнув ногою пса, а пес укусив листоношу. Цей анекдот – прекрасна ілюстрація заміщення агресії.

Концепція заміщеної аґресії.Експериментальна перевірка теорії фрустрація - аґресія дала неоднозначні результати: в деяких випадках фрустрація приводила до посилення аґресивності, в деяких – ні. Переконавшись в тому, що класична теорія переоцінює зв'язок між фрустрацією та аґресією, Леонард Берковіц у 1978 роціуточнив її. Він висунув концепцію „заміщеної агресії”. На думку Берковіца, фрустрація породжує гнів – емоційну готовність до аґресивних дій. Однак суб’єкт, який викликав фрустрацію є недосяжним. Тоді гнів (аґресія) вихлюпується на суб’єкта (або об’єкт), який є поруч. Якщо в полі зору особи, яку охопив гнів опиниться зброя, є чималий ризик, що вона її використає. В країнах, де заборонено носити вогнепальну зброю, спостерігається менша кількість злочинів з її використанням.

Причиною фрустрації (різниця між бажаним, метою та даністю, що переживається) може бутидепривація (стан переживання неможливості задовольнити якусь потребу). Хоча фрустрація може і не залежати від депривації. Однак часто фрустрація посилюється, коли люди порівнюють себе з іншими. Наступає відносна депривація – сприйняття свого становища як гіршого у порівнянні зі становищем інших. Сказане в першу чергу відноситься до людей з низькою самооцінкою: саме у них подібне «невтішне порівняння» здатне викликати відчуття відносної депривації. Одне із можливих джерел подібної фрустрації – пропаганда розкоші телепрограмами і телевізійними рекламами. У тих культурах, де телебачення стало неодмінним елементом життя, воно здатне перетворити абсолютну фрустрацію (у мене немає того, що є у інших) у відносну депривацію (я позбавлений того, що є у інших).

Аґресія як „вигідна” навичка досягання мети.Окремі індивіди використовують аґресію як засіб досягнення власної мети. У певних видах спорту, зокрема в хокеї на рахунку більш аґресивних хокеїстів більше забитих шайб, ніж у їх неаґресивних товаришів. В даному випадку аґресія – інструмент досягнення певної винагороди. Іншим прикладом залякування аґресивними діями є діяльність різних радикальних груп, які викликають страх населення задля привернення уваги до своїх вимог з боку влади. Надмірна увага до радикальних груп з боку ЗМІ та страх населення дозволяє радикальним групам добиватися своїх цілей шляхом аґресії.

Отже, згідно психологічної теорії Дж.Долларда та Н.Міллера, гнів і ворожість є наслідками фрустрації. За наявності збудників (підбурювачів) подібний гнів здатний спровокувати аґресивні дії. Л.Берковіц зробив уточнення цієї теорії та висунув концепцію заміщеної аґресії. Крім цього, фрустрація не є наслідком депривації, а результатом конфлікту між очікуваннями і реальними досягненнями.

2.Психологічні експерименти щодо впливу научіння на агресію.

Теорія соціального научіння аґресії.Автором цієї теорії є канадський психологАльберт Бандура.Згідно теорії людизасвоюють навички аґресивної поведінки шляхом спостереження та імітації за поведінкою інших, зокрема під впливом нагород та покарань. Цю теорію Бандура сформулював як результат низки експериментів. Розглянемо перший експеримент Бандури (1961). Місце експерименту – одна з дошкільних установ Стенфорда. Дитина захоплено малює. У іншому кінці кімнати знаходиться доросла жінка, поруч з нею – дерев'яний конструктор, дерев'яний молоток і велика надувна лялька. Жінка впродовж однієї хвилини складає на підлозі конструктор, після цього вона встає і майже 10 хвилин лупцює надувну ляльку. Жінка б'є її молотком, копає ногами, кидає, не припиняючи кричати: «Дай їй в ніс!.. Вріж їй!.. Копни її!».

Після цього дитина-хлопчик, що бачив цей спалах люті, переходить в іншу кімнату, в якій багато дуже привабливих іграшок. Проте через пару хвилин жінка (вона ж — експериментатор) відриває хлопчика від гри, кажучи, що це – її кращі іграшки, які вона «повинна берегти для інших дітей». Зфрустрований хлопчик переходить у третю кімнату, в якій багато іграшок для аґресивних і неаґресивних ігор, зокрема лялька «бобо» і дерев'яний молоток. Він бере молоток і починає бити ляльку.

Діти, що не бачили аґресивної поведінки експериментатора, рідко грали або розмовляли аґресивно. Вони грали спокійно, хоч і переживали фрустрацію. Ті з них, кому довелося бути свідками аґресивних проявів експериментатора, частіше брали в руки молоток, щоб ударити ним ляльку. Ба більше, діти нерідко повторювали дії експериментатора, її слова. Спостереження за аґресивною поведінкою дорослої людини навчило їх вияву аґресії.

Вплив сім'ї та середовища на аґресивність дітей.Психологічні дослідження показали, що у сім'ях, де практикується рукоприкладство як спосіб покарання, зростають діти, схильні до агресивних дій стосовно тих, що їх оточують. Хоча більшість людей, з якими жорстко поводились у дитинстві є хорошими батьками, все ж третина з них все-таки переносять відомі їм із власного досвіду «методи виховання» на своїх дітей і карають їх частіше. У сім'ях насильство батьків нерідко породжує подальше насильство їх дорослих дітей, що стали батьками.

Соціальне середовище теж є джерелом прикладів для наслідування. Там, де ідеалом чоловіка є мачо (з іспанської «macho» – справжній чоловік), аґресивний стиль поведінки переходить від батьків до синів. Так, заснована на насильстві субкультура підліткових банд дає їх молодшим членам чимало прикладів аґресивної поведінки. На таких спортивних заходах, як футбольні матчі, найбільш серйозні інциденти за участю агресивно настроєних фанатів виникають як у відповідь на жорстку гру футболістів. Немало аґресивних дій є на совісті різних груп. Групову аґресію провокують ті ж чинники, які породжують індивідуальну аґресію. Однак групи реґаують аґресивніше, ніж індивіди. Це пояснюється феноменом групової поляризації – крайніх суджень та дій, обумовлених відсутністю персональної відповідальності.

Засоби масової інформації також можуть формувати аґресію. Фільми та телевізійні передачі містять чималий арсенал жорстокості та насильства. Відтак це підвищує поріг чутливості глядачів (дітей, підлітків) до насильства, формує їх реакції на світ.

А.Бандура вважає, що аґресивні дії можуть бути спровокованими (рис.6). Аверсивний досвід (гнів, образа, фрустрація) викликає в людини емоційне збудження. Проте, чи буде виявлятися аґресія, залежить від того, яких можливих наслідків людина очікує. Отож, аґресивні дії найбільш вірогідні тоді, коли людина збуджена, або ж їй здається, що вона безкарна і може одержати від аґресії певну вигоду. Аґресія мотивується винагородою (психологічною, матеріальною). Коли людина не боїться наслідків, покарання за аґресію, вона може легко вдаватися до неї.