ЦЕНТРОЛІЗОВАНА І РИНКОВА СИСТЕМИ ПРОДАЖУ ДРУКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ: ПЕРЕВАГИ Й НЕДОЛІКИ

Створювана десятиліттями централізована мережа книгороз-повсюдження давала можливість придбати випущену в столиці чи якомусь обласному центрі книгу навіть у найвіддаленішому селі республіки. Видавництва до процесу книготоргівлі не мали ніякого відношення — вони лише справно отримували кошти за відвантажену продукцію. Наклади видань, таким чином, прямо з друкарень спрямовувалися на книжкові бази областей, районів, а звідти — до численних книжкових магазинів на місцях.

Окрім головного республіканського об'єднання «Укркнига» питаннями поширення випущених у країні видань займалися республіканські відділення «Академкнига», «Воєнкнига», «Транспортна книга», а також Укооспілка, у віданні якої перебувало майже три тисячі книжкових магазинів і відділів у сільській місцевості.

Переваги радянської централізованої системи поширення друкованих видань полягали в наступному:

• універсальний характер «покриття» всіх категорій читачів у місті й селі;

• оперативний збір замовлень на видання, які щоквартально готувалися видавництвами до друку відповідно до заздалегідь затверджених планів, що були доступними для покупців практично в кожному книжковому магазині;

• системна й надійна доставка замовлених накладів у провінцію через мережу власних складів і власним транспортом. Проте, поряд з перевагами, ця система мала й свої недоліки.

Серед найголовніших виділимо такі:

• громіздкий управлінський апарат, який з роками розростався;

• чітка ідеологічна спрямованість тематичної палітри видань, яка з настанням дозованої комуністичною партією епохи гласності й перебудови все менше задовольняла потреби читачів;

• повне ігнорування тими читацькими смаками й запитами, які виходили за межі «високоідейних» видань;

• монополізм та інертність у зборі замовлень;

• відсутність у видавництв (в умовах строгих лімітів на папір) можливості вирішувати питання з додрукуванням накладів. За планового й контрольованого з боку правлячої партії ведення господарського й ідеологічного життя країни така система, хоча й давала збої, але могла існувати. Проте, як тільки захиталася сама партійно-радянська імперія, враз рухнула й система книгорозповсюдження.

Отож, до руйнації налагодженої справи поширення друкованої продукції спричинили передусім об'єктивні чинники. З-поміж них:

• помітний спад обсягів виробництва друкованої продукції;

• припинення бюджетного фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення бібліотечних фондів;

• стрімке зростання собівартості українських видань;

• низька платоспроможність населення;

• формування тематичної палітри книг не кабінетними чиновники і навіть не видавцями, а ринком.

Проте існували й суб'єктивні причини, через які такий процес руйнації налагодженої протягом тривалого часу системи книго-розповсюдження виявився особливо болісним, і не лише для працівників видавничо-поліграфічної галузі. Згубні наслідки цього процесу гостро відчуваються ще й сьогодні. До суб'єктивних причин можна віднести такі:

• політична й економічна недалекоглядність українських законодавців, які створили вкрай несприятливе законодавче поле для національної друкованого продукту (обкладена найвищими в світі податками українська книга не витримала суцільного й масованого наступу дешевого російськомовного друкованого продукту з північної країни);

• бездумне перепрофілювання й розпродаж місцевими чиновниками в обласних і районних центрах більшості книжкових магазинів, що перебували в комунальній власності, грошовитим бізнесменам під офіси та «бутики» із торгівлі заморськими товарами.

Таким чином, своєрідну шокову терапію пережили численні працівники і книгорозповсюджувальних організацій, і видавництв. Останнім довелося не лише терміново опановувати справою, якою вони досі не займалися, — продажем своєї продукції, а й ініціювати створення на уламках зруйнованої мережі нової системи дистрибуції друкованих видань.