ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ ВИДАВНИЦТВА

Процес створення нових видавничих структур, як і припинення цілим рядом із них своєї діяльності, є безперервним. Тому все нові й нові ентузіасти, вирішивши розпочати власний видавничий бізнес, опиняються перед проблемою: з чого почати?

Безумовно, розпочинати слід із вивчення нормативно-правової бази.

З економічної точки зору видавнича справа є однією із форм підприємницької діяльності, а видавництво — це те саме підприємство, тому початківцю не обійтися без ретельного вивчення тих законодавчих актів, які встановлюють правила відкриття, реєстрації і ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності.

До середини 2004 року в Україні діяли два основоположні у цій справі Закони — "Про підприємництво" (прийнятий Верховною Радою України 26 лютого 1991 р.) та "Про підприємства в Україні" (прийнятий 27 березня 1991 p.). Однак із точки зору забезпечення чіткої й прозорої процедури оформлення документів, як і забезпечення державою більш сприятливих умов для розвитку підприємництва ці закони були далеко не досконалими. Необхідність кардинально змінити "правила гри" в забюрократизованій і корумпованій дозвільній системі була викликана ратифікацією українським парламентом у листопаді 1994 року Угоди про партнерство та співробітництво України і Європейського Співтовариства.

Таким чином, сучасною базою для створення та реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, в тім числі й видавництв, є такі законодавчі акти:

• Цивільний кодекс України (від 16 січня 2003 року);

• Господарський кодекс України (від 16 січня 2003року);

• Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" (від 15 травня 2003 року);

• Указ Президента України "Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва" (від 12 травня 2005 року).

Відразу варто наголосити: ознайомлюватися з цими (та й іншими законами) краще не з першопублікацій їх у періодиці, а за багатотомним зводом "Закони України" або за нормативними документами Управління комп'ютеризованих систем та мереж Секретаріату Верховної Ради України, де вони подаються зі змінами й доповненнями. З огляду на нестабільність вітчизняного законодавства та моду українських державотворців часто вносити поправки до вже прийнятих, пам'ятати про це вкрай важливо.

Початкуючому видавцеві слід також мати на увазі, що з набранням чинності Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" втратили силу Закони України "Про підприємства в Україні" та "Про підприємництво". Отож, брати за зразки установчі документи і статути тих видавництв, які створювалися в Україні до 2003 року, не варто. їх потрібно розробляти на цілковито новій законодавчій базі.

Нові закони, на підставі яких створюються та реєструються підприємства, вигідно відрізняються від попередніх простішою процедурою оформлення і реєстрації документів. Серед переваг виділимо такі:

• принцип "єдиного вікна", за яким довірена особа подає в одному місці пакет необхідних документів і впризначений час приходить за результатом;

• створення єдиного Державного реєстру, який забезпечить органи державної влади достовірною і повноюінформацією про юридичних чи фізичних осіб — підприємців;

• більші можливості щодо вибору місця реєстрації;

• чіткий перелік документів, які подаються на реєстрацію;

• чіткі підстави реєстрації чи відмови в ній.

Уже перше ознайомлення з цими актами дає можливість визначити найбільш зручний і вигідний вид підприємства-видавництва, його організаційно-правову форму. Серед найпоширеніших можна назвати:

• приватне видавництво, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття працівників;

• колективне видавництво, засноване на власності колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

• спільне видавництво, засноване на базі об'єднання майна різних власників;

• видавництво, засноване на власності юридичних осіб.

З практики діяльності видавничих структур випливає, що коли раніше більшість з них створювалася у формі другого і третього видів, то нині — першого. Пояснюється це, очевидно, спрощеними вимогами щодо мінімальної суми статутного фонду (конкретна сума в цьому випадку не встановлюється) і прагненням засновника бути самостійним господарем своєї справи. Бо більшість новоутворених видавництв розпадалася невдовзі саме через неможливість "колективно" ділити спільний пиріг і небажання співзасновників (донедавна, скажімо, друзів, а незабаром пересварених ворогів) "колективно" керувати справою.

Наступним кроком після ретельного вивчення нормативно-правової бази стане розробка установчих документів.

Згідно з Господарським кодексом України, установчими документами суб'єкта господарювання є:

1. Рішення про створення (для індивідуальних підприємств) або засновницький договір (для товариства).

2. Статут (положення).

У першому документі засновник (засновники) зобов'язується утворити видавництво чи видавничу структуру, визначає порядок спільної діяльності, умови передачі свого майна, порядок розподілу прибутків, управління діяльністю та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, а також порядок реорганізації чи ліквідації підприємства.

Дещо повніші й складніші структура та змістове наповнення другого документа — Статуту. Він має містити відомості про найменування суб'єкта господарювання, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, про умови реорганізації та ліквідації, про особливості організаційної форми видавництва, інші відомості, що не суперечать чинному законодавству. Крім того, Статут товариства з обмеженою відповідальністю повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Яким би змістом ви не наповнювали окремі статті Статуту, структуру його доцільно вибудовувати з таких основних розділів:

1. Загальні положення.

2. Предмет діяльності.

3. Зовнішньоекономічна діяльність (якщо така передбачається).

4. Господарська діяльність.

5. Майно та статутний фонд.

6. Управління підприємством (видавництвом).

7. Припинення діяльності і реорганізація.

Особливої уваги заслуговує продуманий перелік у розділі "Предмет діяльності". Правильно роблять ті, хто закладає в нього значно ширший перелік, що нерідко виходить за межі суто книгодруку і книгорозповсюдження. Скажімо, додають виробництво і реалізацію аудіо- та відеопродукції, рекламну та поліграфічну діяльність тощо. Кожний засновник виходить з того, що легше заявити "зайвий" вид діяльності, ніж потім вносити доповнення і зміни до Статуту, що за своєю процедурою майже не відрізняється від реєстрації нового підприємства.

Наведемо для прикладу змістову частину розділу "Предмет діяльності" реального діючого сучасного видавництва:

1. Видання і реаліщаця у відповідності з чинним законодавством України книг, брошур, буклетів, газетно-журнальної продукції, літератури різних видів і жанрів для задоволення потреб читача і ринку.

2. Науково-дослідна, науково-виробнича діяльність.

3. Рекламна та поліграфічна діяльність.

4. Перекладацька, викладацька і репетиторська діяльність.

5. Організація проведення, участь та представництво у виставках, виставках-продажах, презентаціях, конференціях, семінарах, наукових, науково-методичних і культурно-освітніх заходах, аукціонах.

6. Розвиток різних видів інформаційної діяльності за комплексними інформаційно-пізнавальними, культурно-освітніми, фінансово-комерційними, медико-екологічними та іншими програмами із залученням до співробітництва вітчизняних та іноземних спеціалістів, формування тимчасових наукових та творчих колективів в Україні та за її межами.

7. Надання експертних, консультаційних, інформаційних, представницьких та інших послуг громадянам і суб’єктам господарської діяльності.

8. Виробництво, прокат і реалізація фото-, кіно-, аудіо-, радіо-, теле- та відеопродукції.

9. Доброчинна діяльність.

Працюючи над Статутом, варто потурбуватися водночас і про юридичну адресу майбутнього видавництва.

Юридична адреса — це адреса органу або особи, за якою здійснюється зв'язок із суб'єктом підприємницької діяльності.

Зазвичай початкуючому видавцеві важко, та й непотрібно, відразу шукати окреме приміщення з табличкою чи кімнати для офісу, бо за все те відразу треба платити кошти. Часто такою юридичною адресою стає власне (але лише приватизоване) помешкання чи якась організація, що офіційно дає згоду надати таку адресу.

На початковій хвилі створення приватних видавництв, скажімо, у Києві існував цілий ринок продажу таких послуг, коли за однією адресою (якогось підприємства чи організації) реєструвалося таким чином десятки юридичних осіб.

Практика оформлення юридичної адреси за домашнім помешканням прийшла до нас із Заходу, де малі підприємства реєструвалися на початкових етапах своєї діяльності.

Новим законодавством спрощено вимоги щодо юридичної адреси. Це може бути і місцезнаходження офісу видавництва, і місце проживання його директора.