ПРИЧИНИ І ВИТОКИ ПРОБЛЕМИ

СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ У СТАТИСТИЧНОМУ ВИМІРІ І ПОРІВНЯННІ З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ КРАЇНАМИ

На початку наведемо кілька цифрових показників, які характеризують динаміку випуску друкованої продукції в Україні на душу населення за останні десять років. За таким показником визначається рівень розвитку демократичних процесів тієї чи іншої країни. Перша колонка — рік, друга — кількість книг у примірниках:

1990 - 3,2 1994 - 1,01 1998 - 0,88

1991 - 2,6 1995 - 1,33 1999 - 0,36

1992 - 2,4 1996 - 1,01 2000 - 0,89

1993 - 1,7 1997 - 1,1 2011 рік. На 1 млн населення видавалось 500 примірників (

Для порівняння: у царській Росії (за даними статистики 1913 року) на душу населення щороку виходило друком 2 книги, за роки існування Радянського Союзу — 4. У розвинених країнах Заходу цей показних сягає 14-16 назв.

Частка вітчизняної книги на внутрішньому ринку за роки незалежності України скорочується. Якщо 1999 р. у вільний продаж надійшло (без врахування видань за держзамовленням та відомчих для службового користування) близько 9 млн. примірників книг, то 2000 року — на 1 млн. менше. Для порівняння: у Польщі — 150 млн., у Росії — 300 млн. примірників книг за один рік.

Зрозуміло, що внаслідок нестачі вітчизняної книги цей вакуум активно заповнюється книжковою продукцією інших країн. За даними митних органів близько 55 млн. книжок щороку завозяться в Україну з Росії та Білорусії. Крім того, щороку з України близько 350 млн. гривень переходить на рахунки російських видавців і поліграфістів, які зайняли український ринок.

ПРИЧИНИ І ВИТОКИ ПРОБЛЕМИ

Події, що визначали стан книговидавничої галузі, хронологічно розвивалися так.

У 1990 р., у відповідь на проголошення Україною державного суверенітету, Росія в односторонньому порядку скоротила поставки в республіку товарів, визнаних нею як стратегічна сировина. Передусім це стосувалося паперу. Через це призупинялася діяльність цілого ряду видавництв. Саме тоді творча, наукова і видавнича еліта з відкритим зверненням звернулася до уряду та громадськості щодо можливої катастрофи національного книговидання.

5 липня 1991 р. Президія Верховної Ради України прийняла постанову щодо державного захисту книговидання та преси України в умовах переходу до ринкової економіки, згідно з якою Кабінету Міністрів було доручено передбачити пільгове оподаткування видавництв та торговельних організацій, які видають і реалізують літературу, що виходить українською мовою. Як результат — із січня 1992 р. від сплати податку було звільнено ті видавництва, що здійснювали випуск літератури українською мовою та мовами національних меншин, якщо ця література становила не менше 70 % їхнього загального виробництва.

Проте ренесанс новітнього українського книговидання тривав недовго. Сформований після виборів нового президента новий склад Кабінету Міністрів відмінив цю пільгу для вітчизняних видавництв з 1 січня 1994 р. Українська книга в умовах різкого зменшення державного замовлення, відсутності дотацій та пільг ставала економічно не вигідною, а для багатьох видавців — і непотрібною.

Особливо загрозливою ця тенденція стала з 1996 р., коли Росія, турбуючись про власний інформаційний простір на теренах колишнього СРСР, запровадила, за аналогом більшості високорозвинених держав світу, нульову ставку податку доданої вартості на всю друковану продукцію. Україна ж, навпаки, ризикуючи повністю втратити інформаційний простір, довела величину цього податку до 20 %, зрівнявши виробництво книги звиробами інших галузей народного господарства. Це призвело до того, що Україна опинилася за видавництвом книги практично у хвості усіх держав світу.

У середині 90-х рр. ХХ ст. тривала безрезультатна боротьба українського книговидання за своє виживання в комісіях парламенту, в міністерських коридорах, серед видавців за підготовку цивілізованого Закону про видавничу справу.

Під час розробки у 1995 р. проекту Закону України «Про захист інформаційного простору України, державну підтримку засобів масової інформації і національного книговидання та соціальний захист їх працівників» здійснювалися неодноразові невдалі спроби відновити існуючу до 1994 р. законодавчу норму про пільги для видавництв, які випускають не менше 70 % літератури українською мовою.

У 1995 р. у Парламенті було «провалено» Закон про видавничу справу, на який покладалися великі надії.