Сутність науки. Наукове дослідження

Наука – соціально-значима сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично систематизованих об’єктивних знань про дійсність.

Наука характеризується великою кількістю ознак. Дослідник О.О. Горєлов виділяє в ній такі ознаки:

ü універсальність – вона дає знання, істинні для всього універсаму;

ü фрагментарність – наука диференційована на окремі дисцип-ліни, вивчає фрагменти реальності, які описуються цими дисциплінами;

ü загальна значущість – її знання значущі для всіх людей;

ü неособленість – на її кінцеві результати не впливають інди-відуальні особливості учених;

ü систематичність – наука надає системної природи знанню, систематизує його;

ü незавершеність – зумовлена безкінечністю сущого як у ши-рину, так і в глибину, коли досягнення абсолютної істини неможливе;

ü спадкоємність – передбачає вічний процес співвіднесення нового знання зі старим;

ü критичність – виражається у тому, що наука завжди готова поставити під сумнів і переглянути свої навіть основоположні результати;

ü достовірність – потребує постійної перевірки знань, які становлять тіло науки;

ü позаморальність – саме знання не є ні моральним, ні амо-ральним; моральні оцінки стосуються лише діяльності дослідників або застосування результатів досліджень;

ü раціональність – наука будується на раціональних засадах, опирається на процедури мислення, закони логіки, закономірності функціонування і розвитку об’єктів;

ü чутливість – результати потребують емпіричної перевірки, сприйняття дослідником.

Щодо дати й місця народження науки виокремлюють п’ять різ-них поглядів:

- наука була завжди, оскільки вона органічно властива практичній і пізнавальній діяльності людини;

- наука зародилась у Стародавній Греції в V ст. до н. е., де вперше знання поєдналося з обґрунтуванням;

- наука виникла в Західній Європі в пізньому середньовіччі (ХІІ–ХІV ст.) разом з особливим інтересом до знання, здобутого дослід-ним шляхом, і до математики;

- наука починається з ХVІ–ХVІІ століть працями І. Кеплера, Х. Гюйгенса і особливо Г. Галілея та І. Ньютона, що розробили пер-шу теоретичну модель фізики мовою математики;

- наука розпочинає свій розвиток у першій третині ХІХ ст., коли дослідницька діяльність було поєднано з освітою.

Наука є багатокомпонентною (див. Рис.1.1).

Рис. 1.1. Багатокомпонентність науки

Вивчати науку – це значить вивчати вченого за роботою, вивчати технологію його діяльності по виробництву знань. Це й експериментальні засоби, необхідні для вивчення явищ, – прилади й установки, за допомогою яких ці явища фіксуються й відтворюються. Це методи, за допомогою яких виділяються й пізнаються предмети дослідження (фрагменти й аспекти об'єктивного світу, на які спря-моване наукове пізнання). Це люди, зайняті науковим дослідженням, написанням статей або монографій. Це установи й організації типу лабораторій, інститутів, академій, наукових журналів. Це системи знань, зафіксовані у вигляді текстів і книг, що заповнюють полички бібліотек. Це конференції, дискусії, захисти дисертацій, наукові експедиції.

Поняття «наука» включає в себе як діяльність по здобуванню нового знання, так і результат цієї діяльності – суму набутих на даний момент наукових знань. Наука не існує без знання, як автомобіле-будування не існує без автомобіля.

Як система знань наука охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки і дії, не лише закони й принципи вивчення обєктів, а й певні форми й способи усвідом-лення їх. Цим самим наука виступає як форма суспільної свідомості.

Наука – це не тільки діяльність окремої особистості – науковця. Оскільки діяльність завжди персоніфікована, то можна говорити про діяльність конкретної людини або групи людей, але наука виступає як надіндивідуальне, надособистісне явище. Це не просто діяльність Галілея, Менделєєва або Дарвіна. Звичайно, праці цих учених впли-нули на науку, але кожний із них працював у рамках науки свого часу й підпорядковувався її вимогам і законам.

Наука ставить своєю кінцевою метою передбачати процес пере-творення предметів практичної діяльності (об'єкт у вихідному стані) у відповідні продукти (об'єкт у кінцевому стані). Це перетворення завжди визначене сутнісними зв'язками, законами зміни й розвитку об'єктів, і сама діяльність може бути успішною тільки тоді, коли вона узгоджується із цими законами. Тому основне завдання науки – виявити закони, відповідно до яких змінюються й розвиваються об'єкти.

Можна сказати, що мова йде про наукові традиції, у рамках яких працює вчений. Силу цих традицій усвідомлюють і самі дослідники. От що пише відомий географ і ґрунтознавець Б.Б. Полинов, цитуючи уривки із щоденника одного іноземного вченого: «Що б я не взяв, будь то пробірка або скляна паличка, до чого б я не підійшов: авто-клаву або мікроскопу, – все це було колись кимсь придумано, і все це змушує мене робити певні рухи й приймати певне положення. І далі: «Ніхто не може мені дорікнути в некоректному використанні літературних джерел. Сама думка про плагіат викликає в мене відразу. І все-таки з моєї сторони не треба було особливої напруги, щоб переконатися, що в декількох десятках моїх робіт, що склали мені репутацію оригінального вченого й охоче цитуються моїми колегами й учнями, немає жодного факту й ні однієї думки, що не була б передбачена, підготовлена або так чи інакше провокована моїми вчителями, попередниками або дискусіями моїх сучасників». Сам Б.Б.Полинов підсумовує наведені записи в такий спосіб: «Усе, що писав автор щоденника, є не що інше, як дійсні реальні умови творчості багатьох десятків, сотень науковців усього світу. Мало того, це ті самі умови, які тільки й можуть гарантувати розвиток науки, тобто використання досвіду минулого й подальший ріст нескінченної кількості зародків усякого роду ідей, схованих іноді в давній давнині».

Отже, наука – це діяльність, що можлива тільки завдяки традиції або, точніше, безлічі традицій, у рамках яких ця діяльність здійс-нюється.

Наука в людській діяльності виділяє тільки її предметну струк-туру й усе розглядає крізь призму цієї структури. Як цар Мидас із відомої древньої легенди – до чого б він не доторкався, усе перетво-рювалося в золото, – так і наука, до чого б вона не доторкнулася, – усе для неї предмет, що живе, функціонує й розвивається за об'єктив-ними законами.

Наука є поліфункціональною, зокрема вона виконує такі функції: евристичну (є засобом здійснення відкриттів, отримання принципово нового знання); пізнавальну (є засобом отримання знання – фіксації, описання, узагальнення фактів, побудови теорій, виділення законо-мірностей); пояснювальну (пояснює явища дійсності через виявлення законів, закономірностей та тенденцій); інструментальну (формує інструмент розуміння реальності); технологічну (здійснює технологічне втілення наукового знання); інституційну (є специфічним інститутом у суспільстві); культурологічну (є важливою підсистемою та елементом механізму культури); світоглядну (забезпечує формування наукового світогляд); експертно-оцінну (оцінює ті або інші проблеми, практичні й наукові проекти); управлінську (забезпечує реалізацію управління суспільством); комерційну (є засобом отримання комерційного прибутку від реалізації продукту науки); соціалізаторську (реалізує процеси освіти й соціалізації людей); практичну (підвищує ефективність діяльності людини).

Структурно, на думку Ю. Сурміна, наука як складне утворення, містить чотири підсистеми: соціальну, яка складається з учених, ко-лективів і норм; інформаційно-комунікативну, яка включає інформацію, форми і норми комунікації; методологічно-інструментальну, до якої входять методологія, методи та інструментарій наукових досліджень; гносеологічну або емпірико-теоретичну, до якої входять знання (факти, гіпотези і теорії) (див. Рис.1.2)

Рис. 1.2. Структура науки

Наука не може замінити собою всіх форм пізнання світу, усієї культури. І все, що випадає з її поля зору, компенсують інші форми духовного осягнення світу – мистецтво, релігія, моральність, філософія. Наука є способом встановлення та усвідомлення об’єктивної істини. Цим вона протистоїть релігії, містицизму, домислам.

Проте відомий австрійський філософ XX ст. Карл Поппер застерігає: «Я хотів провести різницю між наукою і псевдонаукою, прекрасно знаючи, що наука часто помиляється та що псевдонаука може випадково натрапити на істину.»