Основні напрями аграрної політики в Україні
Аграрна політика (АП) - це взаємоузгоджена єдність соціально-економічних та організаційно-правових механізмів регулювання аграрного сектора національної економіки.
Стратегічна спрямованість АП підпорядкована ефективному досягненню мети - економічному зростанню в аграрному секторі національної економіки.
У цьому зв'язку особливо актуальними є пошуки альтернативних варіантів вирішення продовольчої проблеми, які виходять з можливостей забезпечення інтенсивного росту при стабілізації і скорочення потреби в основних лімітуючих ресурсах - посівних площах, зрошувальній воді, поголів'ї тварин, кормах, добривах та пестицидах, техніці, капіталовкладеннях тощо, на основі науково-технічного прогресу і розвитку господарського механізму, стимулювання економії і скорочення втрат.
Разом з розробкою системи сталого розвитку АПК існує необхідність перспективного визначення його господарського механізму, який може бути обумовлений рядом аспектів.
Соціально-економічний аспект пов'язаний із здійсненням аграрної реформи, програми соціального відродження села. Це ключовий аспект аграрної політики держави, забезпечує відтворення трудових ресурсів і формування нових економічних відносин. В його основі - поєднання цілеспрямованого державного регулювання і ринкової саморегуляції. Аграрна політика здійснюється у відповідності до Земельного кодексу України та її законодавства.
Система державного регулювання діяльності приватних агро-формувань зображено на рис. 4.2.1, у табл. 4.2.1 наведено засоби державного регулювання, у табл. 4.2.2 наведено інструменти державного регулювання [11].
Тома 4.2. Сільське господарство та основні напрями афарної політики
Розділ 4.Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика
Таблиця 4.2.1
Засоби державного регулювання розвитку приватних агроформувань [11]
| Групи засобів | Засоби державного регулювання |
| Адміністративні засоби | Господарські, екологічні стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи. Господарські, екологічні стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи. |
| Економічні засоби | Земельний податок, орендна плата за користування земельними ділянками, плата за спец використання водних ресурсів; державні інвестиції, закупівлі, субсидії, дотації, кредити; ціни на с/г продукцію: закупівельні (гарантовані), орієнтовні (розрахункові), захисні (імпортні). |
| Інформаційні засоби | Публікації, радіо-, телепередачі, паперові, електронні документи. |
Таблиця 4.2.2
Інструменти державного регулювання розвитку приватних агроформувань [11]
| Групи інструментів | Інструменти державного регулювання |
| Законодавчо-правові інструменти | Закони, постанови, декрети, укази. |
| Нормативно-адміністративні інструменти | Розпорядження, рішення, накази, вказівки, інструкції, правила, положення, договори. |
| Організаційно-економічні інструменти | Індикативні плани, проекти, кошториси, державний і місцевий бюджети, державне замовлення, державний контракт, договори, цільові програми, прогнози. |
Розділ 4.Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика
Таблиця 4,2.4
Кількість ФСГі їх середні розміри в Україні
| Показники / Рік | 1991 | 1995 | 1996 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2001 | 2003 | |
| Кількість господарств, тис. | 2,1 | 34,8 | 35,4 | 35,9 | 35,5 | 35,9 | 35,9 | 38,4 | 41,6 | 42,9 |
| Середня площа с/г угідь на одне господарство | 18,9 | 21,9 | 22,6 | 23,6 | 25,9 | 29,0 | 32,4 | 56,0 | 62,2 | 65,2 |
Таблиця 4.2.5
Площа сільськогосподарських угідь, яка використовується для ведення фермерських господарств (га, на початок року)
| Показники | 1993 | 1996 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 |
| Україна | ||||||||
| Львівщина |
Таблиця 4.2.6
Стан інфраструктури аграрного ринку України [11]
| Об'єкти інфраструктури Роки | 1998 | 2000 | 2003 |
| Акредитовані біржі | |||
| Агроторгові доми | |||
| Продовольчі ринки | |||
| Обслуговуючі кооперативи | - | ||
| Заготівельні пункти | - |
|
|
Тома 4.2. Сільське господарство та основні напрями аграрної політики
господарських угідь ще досить низька. Займаючи біля 3,6 % цих угідь, вони виготовляють ~ 0,8-0,9 % валової продукції сільського господарства. Як показали дослідження УААН, такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, фермери змушені приховувати результати своєї праці у зв'язку з невдалою податковою системою.
Розміри земельних ділянок фермерів збільшилися з 22,6 га у 1995 р. до 26 га у 1996 р. за рахунок додатково одержуваних ділянок із земель запасу та оренди землі. Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачено, що "для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га ріллі і 100 га усіх земель, у місцевостях із трудонедоступними населеними пунктами, визначеними Кабінетом міністрів України, -100 га ріллі" (ст. 6 закону).
В інституті аграрної економіки опрацьована методика й визначені оптимальні розміри фермерських господарств різних виробничих напрямів спеціалізації. Вони перебувають у межах 300 - 400 га. Досягти таких розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток (паїв), що передбачено Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію", Земельним кодексом і Указом Президента України "Про оренду землі". Наші розрахунки дають можливість зробити такі передбачення, що за рахунок оренди фермерські господарства можуть збільшити питому вагу землекористування з 2,6 до 10 %.
Найбільшим був, є і залишиться громадський сектор виробництва. У його користуванні перебуває 87,4 % сільськогосподарських угідь. Отже, від результатів реформування господарств цього сектора переважно залежить успіх від розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні.
Що зроблено у цьому напрямі? Земля передана в колективну власність, розпайована між членами колективних сільськогосподарських підприємствах без виділення в натурі, які одержали документ - "Сертифікат на право на земельну частку (пай)". Законом України "Про підприємство в Україні" передбачено
Розділ 4.Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика
створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств.
Можуть також формуватися господарські товариства, зокрема такі, як акціонерні, з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, повні, командитні, створення яких передбачено Законом України "Про господарські товариства'''.
Отже, законодавча база передбачає вести реформування у трьох напрямах.
Перший, коли всі власники є членами колективу і беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею відповідно до потреби. До них можна віднести існуючі колективні сільськогосподарські підприємства, які треба реформувати (на основі поєднання прав власності й колективних форм організації виробництва), акціонерні товариства закритого типу.
Слід звернути увагу на те, що при формуванні акціонерних товариств може виникнути така ситуація, за якою акціонується земля й майно, і в результаті селянин може залишитися без своєї частки паю, оскільки вона зіллється з вартістю майна і землі. Тому в існуючих акціонерних товариствах потрібно окремо вести облік і майна, і землі.
Є ще й така форма організації виробництва, як сільськогосподарський виробничий кооператив, створення якого передбачено законом України "Про сільськогосподарську кооперацію". У ньому зазначається, що "члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, здійснюється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами".
Економічні відносини між учасниками колективного, кооперативного чи акціонерного формування повинні будуватися на основі паю, оплати праці за виконану роботу та розподілу прибутку.
Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських підприємств є створення їх на базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю), заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні
Тема 4.2. Сільське господарство та основні напрями аграрної політики
таких підприємств слід мати на увазі: більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не сприймають одного власника, що може призвести до незадоволення селян. Крім того, це може призвести до подрібнення існуючих господарських комплексів [11; 239д].
Третій напрям реформування - це створення нового підприємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте, з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж самі проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД - декілька.
Таким чином, найсприятливішими на сучасному етапі будуть формування, які основані на приватній чи колективній власності на землю й майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує плату залежно від розміру вкладеного у загальне виробництво капіталу і праці. При цьому не уключені й орендні відносини. Якщо селяни надаватимуть перевагу іншим формуванням, вони законодавчо мають право на безперешкодний вихід із колективних формувань.
Запитання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте природно-ресурсний потенціал розвитку сільського господарства в національній економіці.
2. Розкрийте роль і місце сільського господарства в системі національної економіки.
3. Проведіть структуризацію аграрної сфери в національній економіці.
4. Розкрийте особливості розвитку аграрної сфери в Україні.
5. Які інституційні зміни характерні для аграрної сфери національної економіки?
6. Завдання та напрями аграрної політики.
7. Земельна реформа у сільському господарстві.
о. Особливості та розвиток фермерських господарств.
9. Нормативно-законодавчі засади розвитку аграрної сфери в Україні.
10. Формування і розвиток аграрного ринку.
А-ІА
Тема 4.3
Виробнича інфраструктура України
План викладу і засвоєння матеріалу
4.3.1.Транспортна система України.
4.3.2.Формування сучасної системи зв'язку і телекомунікаціи в Україні.
4.3.3.Будівельний комплекс України, його розвиток в роки незалежності.
Запитання для самоконтролю.
4.3.1. Транспортна система України
Транспортна система України є важливою складовою виробничої інфраструктури. Від ефективності роботи транспортної системи залежить результативність функціонування та розвиток національної економіки України. Це обумовлене тим, що завдяки існуванню розгалуженої транспортної мережі відбувається півидке переміщення різних видів вантажів від одних суб'єктів господарювання до інших і створюється раціональна система взаємозв'язків.
Тема 4.3. Виробнича інфраструктура України
Транспортна система України представлена транспортом загального користування, промисловим залізничним транспортом, відомчим транспортом, трубопровідним транспортом і шляхами сполучення загального користування (табл. 4.3.1). Про місце і роль транспорту в системі національної економіки України свідчить низка статистичних показників. Згідно з даними статистики в Україні на початок 2006 р. налічувалося 32497 суб'єктів ЄРДПОУ, що здійснюють господарську діяльність на підприємствах транспорту і зв'язку, з них 91,6 % становлять суб'єкти приватної форми власності, 6,7 % - суб'єкти державної і державної корпоративної форми власності, 1,7 % - суб'єкти комунальної і комунальної корпоративної форми власності [18, С. 82]. У загальній кількості зареєстрованих суб'єктів ЄДРПОУ підприємства транспорту і зв'язку України складають 0,3 %. Водночас обсяг виробленої продукції підприємствами транспорту і зв'язку у 2005 р. становив 89502 млн. грн. [18, С. 32], або 21,1 % валового внутрішнього продукту (ВВП) України. У 2005 р. вартість основних засобів на транспорті та зв'язку становила 188347 млн. грн. [18, С 85], або 15,1 % від загальної вартості. На підприємствах транспорту у 2004 р. працювало 728 тис. найманих працівників [17, С 402], що становило 6,4 % від загальної' кількості по економіці України.
Загальна довжина шляхів сполучення по усіх видах транспорту в Україні станом на початок 2005 р. становила приблизно 244 тис. км, що є свідченням існування розгалуженої системи транспортних мереж. Щільність залізничних колій загального користування складає 36 км шляхів на 1 тис. км2 території, річкових судноплавних шляхів загального користування 4 км шляхів на 1 тис. км2 території, автомобільного транспорту - 273 км шляхів на 1 тис. км2 території, трубопроводів загального користування 72,4 км шляхів на 1 тис. км2 території [17, С 257], що у переважній більшості відповідає середнім показникам по країнах Європейського Союзу.
Існуючий транспортний потенціал України не використовується з достатньою повнотою. Як і загалом по економіці України найкри-тичнішим періодом роботи транспортної системи були 90-тІ pp. XX ст. Упродовж 1991-1999 pp. обсяг перевезень вантажів за всіма
Розділ 4.Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика
видами транспорту скоротився в 4,1 рази, найбільше скоротилися обсяги вантажних перевезень автомобільним і водним видами транспорту. Водночас менш суттєве скорочення обсягів перевезення вантажів відбулося на трубопровідному транспорті. За роки незалежності України частка цього виду транспортних перевезень у структурі перевезення вантажів збільшилася з 5 % у 1990р. до 12 % у 2005 р. [18, С 232]. У довгостроковій перспективі частка перевезень вантажів цим видом транспорту може скоротитись, що відбудеться внаслідок побудови трубопроводів з Росії до країн західної Європи в обхід України.
Відповідно у 1991-1999 pp. відбувалося зменшення обсягів перевезень населення за всіма видами транспорту (табл. 4.3.2) і становило 1,9 рази, найсуттєвіше скорочення було на авіаційному та водному видах транспорту. Найвагомішими причинами такого різкого скорочення обсягів перевезень вантажів є розрив економічних зв'язків України із країнами колишнього СРСР, розбалан-сованість вітчизняної економіки та зростання тарифів на послуги транспорту внаслідок розгортання інфляційних процесів, посилення майнової диференціації населення, ліквідація централізованої системи управління та необхідність формування нових державних інституцій, відсутність концепції державного регулювання діяльності в цій сфері тощо.
Ще одними важливими показниками, що визначають продуктивність роботи транспорту, є вантажо- і пасажирооборот. Продуктивність роботи транспортної системи України за показником вантажообороту у 1990-2005 pp. різко погіршилась. Якщо у 1990 р. вантажооборот становив 1039,3 млрд. ткм, то у 2005 р. вже 473,6 млрд. ткм, або скоротився у 2,2 рази. Це обумовлене тим, що в Україні за цей період скоротилися реальні обсяги ВВП (у 2005 р. індекс фізичного обсягу ВВП становив 62,6 % рівня 1990 р.) і відповідно це відобразилося й на перевезеннях вантажів.
Подібні тенденції щодо скорочення обсягів пасажирообороту простежувались в Україні в період 1991-2005 pp. Якщо у 1990 р. пасажирооборот транспорту загального користування становив 222,5 млрд. пас. км, то у 2004 р. - вже 128,6 млрд. пас. км, або
Таблиця 4.3.1
Транспортна система України та її найважливіші складові
| Вид транспорту | Суть | Складові елементи | |
| Транспорт загального користування | Залізничний транспорт | Виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форм власності та видів діяльності тощо. | Входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності що заосзпєчують, його діяльність і розвиток. |
| Морський транспорт | Входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту. | ||
| Річковий транспорт | Входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-ексшгуатаційиі бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту. | ||
| Автомобільний транспорт | Галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами. | Входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. | |
| Авіаційний транспорт | Входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонті заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. |
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 1369;