Соціально-педагогічні функції учнівського самоврядування.

Виховання особистості в системі самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.

Соціально-педагогічні функції учнівського самоврядування.

Самоврядування у шкільному учнівському колективі можна розглядати як реальну демократію. Сформувати у підростаючого покоління готовність керувати особистими і громадськими справами, розвивати соціальну і громадську відповідальність можна тільки шляхом залучення школярів до учнівського самоврядування, яке може слугувати однією із форм залучення школярів до народовладдя.

Дитяче самоврядування стало відображенням демократичних ідей у суспільному розвитку. Не проникаючи глибоко в історію дитячого самоуправління, підкреслимо лише, що вже Джон Локк зробив спробу скласти проект конституції для американської колонії у Північній Кароліні. Він став відомим проектом найвищої державної мудрості, але виявився не придатним на практиці, оскільки складався без участі школярі.

Перший досвід шкільного самоуправління був проведеній у Швеції.

В 1861 році попередник І. Г. Песталоці – Мартін Планта – ввів демократичний тип управління в семінарії. На спільних зборах за зразком Римської республіки учні обирали консула, цензора, трибуни, едили, канцеляриста, трьох сенаторів, та ін. Цензор кожної суботи оголошував імена трьох найбільш порядних і дієвих, і трьох найбільш негативних учнів. Едили слідкували, щоб учні не сварилися і не вели неналежних розмов, квестор – розбирав скарги, консул допитував свідків, канцелярист записував договір у протоколі. Така організація самоврядування в колективі дисциплінувала учнів і дозволяла навчитися красномовству.

Звідси і слово „самоврядування”, яке може означати владу на собою, вміння володіти собою, здатність керуватися у своїх вчинках лише власними переконаннями, а не правилами, що йдуть від інших. І в той же час воно означає автономно, такий вид керування, в якому беруть участь Вільни громадяни, і керуватися законами, які створили самі. В цьому проявляється демократизм в шкільному самоврядуванні.

а) Спроба ввести у школі учнівське самоврядування зроблено в Америці. В 1897 році в Нью-Йорку одному починаючому вчителеві довірили завідування великою міською школою, учні якої відрізнялися розбещеністю і мали погану репутацію. Новий завідуючий (за порадою більш досвідченого колеги Вільсона Джилля) вирішив частину своїх обов’язків по управлінню школою перекласти на плечі учнів і залучити їх до підтримання порядку у школі. Для цієї мети було введено самоврядування, до складу якого учні обирали мера, учнів міської управи, суддю, поліцмейстера, поліцейських.

б) Елементи самоврядування в дореволюційній Росії відомі з досвіду Яснополянської школи, які проявлялися у формі шкільних судів. Практика судів над учнями виявилась неефективною, і за переконанням Л. М. Толстого її потрібно було замінити переконаннями, як основним методом виховання школярів.

в) В роки революційного піднесення (1905 – 1907 рр.), з появою Земської самоуправи, виникли подібні шкільні організації. Вони будувались за зразком демократичних республік. Обиралась верхівка, учком, які розпоряджалися і керували усіма школярами. Активна участь усіх школярів у самоврядуванні не передбачалась.

г) В радянський час самоврядування в учнівських колективах з’явилось в 20-х роках. В колонії ім. О. М. Горького., на чолі якого стояв А.С.Макаренко, усіма справами керувала рада командирів та інші обрані та призначені відповідальні особи. В комуні ім. Ф.Дзержинського самоврядування будувалась на виробничій основі. Тут було налагоджено збирання фотоапаратів „ФЕД” – це складне на той час виробництво. З числа комунарів обирався директор, начальники цехів, контролери, експедитори, та ін. Значення досвіду Макаренка полягало в тому, що він показав необмежені можливості учнівського самоврядування в перевиховані неповнолітніх правопорушників. Можливо не сам досвід в його конкретному вигляді, а висновки з досвіду, що мають відповідну цінність для теорії і практики виховання підростаючого покоління.

Д) В подальшому, починаючи з 1934 р. самоврядування в школах розвивалось у формі учкомів, які проіснували до 1936 р. За рішенням ЦКВЛКСМ функції учкомів було передано піонерам і комсомольським організаціям. Однак, дуже швидко виявилось, що через громадські об’єднання важко було виконувати не властиві їм функції: господарчо-побутові, трудові, навчальні, санітарно-гігієнічні, та ін.