Мета (як наукове поняття) – це усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності.

Лекція 3

Тема: Мета виховання

План

1. Поняття мети виховання.

2. Зародження та розвиток ідеї про всебічний розвиток особистості.

3. Основні завдання і зміст всебічного і гармонійного розвитку особистості.

4. Цілі виховання в зарубіжній педагогіці.

І. „Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це питання ясної і категоричної відповіді,” – так писав К.Д.Ушинський, наголошуючи на важливості визначення мети і завдань виховання.

Як предмет теоретичного дослідження, питання про мету виховання разом з питанням про мету життя, про призначення людини в житті ставилося вже дуже давно. З постановкою цих питань ми зустрічаємося в найперших книжках, де почала отримувати оформлення педагогічна ідея. Формування офіційних цілей можна побачити в законодавчих актах, в різноманітних документах з народної освіти (положеннях, установах шкіл і ін.)

Мета (як наукове поняття) – це усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності.

Виходячи із загального розуміння мети, можна сказати, що метою виховання повинно бути мислене уявлення про те, якою в кінцевому результаті повинна стати людина, яку хочуть виховати. Ця мета повинна співпадати з уявленням суспільства про ідеал людської особистості, виражати вимоги суспільства до людини. Загальна чи генеральна мета вказує загальний напрямок виховної діяльності всіх навчально-виховних закладів і інших виховних підрозділів, які є у суспільстві, визначає характер педагогічного впливу.

Для здійснення безпосередньої педагогічної діяльності, надання їй більшої конкретності виникає необхідність в висуненні більш приватних робочих цілей, зв'язаних з рішенням певних виховних задач на тому чи іншому етапі формування особистості людини (наприклад, задачі фізичного виховання молодших школярів).

Ще більш конкретні, оперативні цілі ставляться вихователям під час проведення окремого уроку, того чи іншого виховного заходу. Наприклад, метою проведення політінформації є ознайомлення школярів з поточними міжнародними подіями, пояснення їх суті з позиції законів суспільного розвитку, або мета даного уроку – навчання учнів читання географічної карти. Крім того, в педагогічному процесі завжди присутні особисті цілі учнів: ними визначаються мотиви навчання, вони відіграють велику роль в самовихованні школярів. Особисто важлива для людини мета завжди відповідає її матеріальним чи духовним потребам.

В цій ієрархії цілей провідною, визначаючою є загальна, генеральна мета, яка дає загальну направленість всьому виховному процесу.

Таким чином, виділяються загальні і індивідуальні цілі виховання. Загальна - коли вона виражає якості, які повинні бути сформовані у всіх людей;

Індивідуальна - коли передбачається виховання окремої, певної людини. Прогресивна педагогіка виступає за єдність і поєднання загальних і індивідуальних цілей.

Генеральні загальні цілі виховання не можна вигадати чи висунути свавільно. Вони завжди об’єктивно відображають вимоги даного суспільства. Вимоги ці в свою чергу визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Тому мета виховання в кінцевому результаті завжди відповідає способу виробництва, визначається ним і змінюється зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин.

Історія педагогіки – це довгий ланцюг зародження, здійснення і відмирання цілей виховання. Ще раз зазначимо, що мета виховання не може бути свавільно висунута, вона в кінцевому результаті завжди відображає досягнутий рівень розвитку суспільства, ним визначається і змінюється зі зміною способу виробництва. Для підтвердження цього важливого зв’язку проаналізуємо зміну цілей виховання. В залежності від типу суспільно-економічних відносин.

Історія нараховує п’ять суспільно-економічних формацій, які визначаються різними типами виробничих відносин між людьми: первіснообщинна, рабовласницька феодальна, капіталістична, посткапіталістична.

В первіснообщинному ладі класового поділу не було. Всі діти отримували однакову трудову підготовку: їх навчали полюванню, рибальству, виготовленню одягу. Виховання покликане було забезпечувати існування людей, його мета – озброїти людину досвідом виживання, тобто знаннями і вміннями, які необхідні в суворому, повсякденному житті. Спеціальних виховних закладів не було, школи лише зароджувались. Як бачимо спосіб виробництва і мета виховання знаходяться в згоді між собою.

В часи рабовласницького ладу виховання стало вже особливою функцією держави. З’явилися спеціальні заклади, які займались вихованням. Наявність двох класів призвело до появи відмінностей в характері мети виховання. Вона стає дуалістичною.

Метою виховання дітей рабовласників:

- підготовка до їх ролі панів, які насолоджуються мистецтвом, прилучаються до наук;

- вміння вести загарбницькі війни з метою поневолення інших народів і надбання багатств;

- вміти захищати свої держави.

Виховання ( якщо його можна так назвати) дітей рабів:

- підготовці їх до виконання наказів панів;

- дітей привчали до покори. І тут рівень розвитку продуктивних сил, характер виробничих відносин диктує саме ці а не інші цілі.

На прикладі античного виховання бачимо також, що класовий характер суспільства породив класову диференціацію цілей виховання. У відповідності до різних цілей проводилася підготовка до життя, диференціювалось світосприйняття, формувалась психологія.

В часи феодалізму основні класи – феодали і кріпосні селяни. Цілі виховання залишаються диференційованими:

- для дітей феодалів – лицарське виховання, насолоджуються мистецтвом і науками, оволодівають „лицарською поведінкою”

- для дітей селян – трудове, в „школі” під відкритим небом; ніяких навчальних закладів не відвідують.

Характер виробничих відносин не вимагає від нижчих верств населення ні загальної, ні спеціальної підготовки, тому роздвоєння цілей, яке ми спостерігаємо і в цьому суспільстві, виражає не тільки класову направленість цілей в класовому суспільстві, але й залежність їх від способу виробництва.

Капіталістичний лад характеризується наявністю двох основних класів – буржуазії і пролетаріату. Характер розвитку виробництва, для якого треба вже більш освічені робітники, змушує правлячий клас створювати систему навчальних закладів, які дають знання робітникам. Одночасно з цим буржуазія дає хороше виховання своїм дітям, щоб вони були в змозі здійснювати управління державою, направляти розвиток економіки, суспільних процесів. Створюється ряд привілейованих навчальних закладів. Класова диференціація, дуалізм цілей виховання зберігаються, як зберігається і загальна залежність цілей виховання від способу виробництва.

На зміну ранньому (класичному) капіталізму прийшов розвинений капіталістичний лад, який називається посткапіталістичним (ринковим, демократичним і т.п.). Цей лад характеризується більш високим рівнем розвитку виробничих і суспільних відносин. В руслі історичного процесу спроби побудови соціалізму і комунізму в нашій країні також можна розглядати як невдалий перехід до більш досконалих суспільних відносин. При всій різноманітності пост капіталістичних форм і відносин, що існують в світі, загальна залежність цілей виховання від способу виробництва зберігається.