Загальне уявлення про метод спостереження

Як метод загально психологічного (а ширше – загальнонаукового) значення спостереження, на відміну від інших методів цієї категорії (бесіди, опитування, експерименту, тестування), не тільки можливе в будь-яких дослідженнях і обставинах, а й неминуче. Навіть якщо в якості основного способу вивчення об'єкта застосовується який-небудь інший емпіричний метод, спостереження обов'язково його супроводжує, входить невід'ємною частиною в його процедуру. Так, при постановці будь-якого досліду експериментатор спостерігає за реакціями і поведінкою досліджуваного, стежить за дотриманням правил та умов проведення експерименту, контролює роботу застосовуваних пристроїв і т. п. Те ж саме відбувається при тестуванні і опитуванні, психофізіологічних вимірах і психотерапевтичних впливах, зборі біографічної інформації і соціально-психологічних дослідженнях. Мабуть, тільки вивчення документів може обходитися без безпосереднього спостереження за об'єктом дослідження. Хоча побічно дослідник використовує і тут дані спостереження, але спостереження інших людей, в тому числі за самими собою (в щоденниках, листуванні, автобіографіях і т. п.). Таким чином, в основі «загальності» спостереження лежить невід'ємність сприйняття при використанні будь-яких дослідницьких прийомів.

Але спостереження виступає і спеціальним методичним прийомом зі своєю специфікою та особливостями. І тоді ми можемо говорити про нього, як про спеціальний методі в тій чи іншій науковій дисципліні. «Велика перевага спостереження полягає в тому, що воно ... виявляє в об'єкті його незліченні властивості та взаємозв'язки. Спостереження дає цілісний і природний образ, а не набір точок. Чим простіше метод спостереження і чим менше ми покладаємося на засоби збільшення і виділення окремих деталей, тим ширше поле дослідження і тим більш природним чином воно зберігається неушкодженим ». Розглянемо спостереження як самостійний метод психології.

Найкоротше визначення спостереження: організоване сприйняття. Зустрічається й інше, не менш коротке, визначення: «сплановане сприйняття». Більш розгорнуто: спостереження – це цілеспрямоване, організоване і фіксоване сприйняття психічних явищ з метою їх вивчення в певних умовах.

З останнього визначення слідують головні вимоги, які пред'являються до наукового психологічного спостереження. Це: наявність мети, організованість процесу спостереження і реєстрація одержуваних даних. До цього потрібно додати вимоги повноти та адекватності фіксованого матеріалу досліджуваним явищам.

Наявність усвідомленої мети створює відповідну установку на об'єкт і предмет спостереження. Спостерігач вже знає, що він повинен помітити в тій чи іншій ситуації. Саме на цих фактах і явищах він зосереджує свою увагу, помічаючи їх навіть в тих випадках, коли вони не явні, малопомітні, замасковані іншими подіями. Цілеспрямованість спостереження обумовлює його вибірковий характер, виділяючи головне, суттєве для дослідника в створених ситуаціях. На перший погляд, вибірковість спостереження начебто суперечить вимозі повноти, яке іноді розуміється навіть як абсолютна відповідність фіксованих даних ситуації, яка спостерігається, а в максимі – фотографічності. Але, як відомо, «ніхто не обіймає неосяжне». В даному випадку мова йде про принципову неможливість відзначити все нескінченне різноманіття дійсності навіть в обмежених у просторі та часі умовах конкретної ситуації, що спостерігається. Спостерігати «все і взагалі» неможливо. Згадаймо про селективність (вибірковості) сприйняття як одну з основних властивостей перцепції. Тому відбір актуально-значущих сигналів та відомостей з усього різноманіття (і навіть хаосу), які впливають на людину подразників неминучий. Але саме присутність мети перетворює цей відбір із стихійного процесу в процес свідомий і планомірний. Стихійність чревата, з одного боку, отриманням фактів, що не мають відношення до досліджуваного явища, а з іншого – пропусками в відомостях, що стосуються цього явища. Планомірність же, забезпечує необхідну повноту знань про предмет спостереження.

Планомірність передбачає і системність спостереження, тобто таке сприйняття предмета, яке може дати цілісне уявлення про нього. А це вже дозволяє уникнути суттєві прогалини в знаннях про об'єкт і предмет дослідження. Планомірність і системність вносять в спостереження елемент однаковості установок і умов сприйняття. Останні в природних ситуаціях не залежать від спостерігача. І не маючи плану, досліднику набагато важче визначити, за рахунок чого з'являються відмінності в різних спостереженнях: чи то за рахунок змін в умовах, які не піддаються обліку, чи то за рахунок самих явищ.

Цілеспрямованість та витікаюча з неї планомірність та системність спостереження оформляються в кінцевому підсумку в його організованість. Під організованістю розуміється певна впорядкованість дій спостерігача, що підвищує раціональність та ефективність сприйняття та реєстрації спостережуваного явища. Свідомо організоване спостереження являє собою спеціальну процедуру з отримання знань про предмет дослідження. У цій процедурі в першу чергу передбачено порядок, послідовність дій. Але цей порядок може змінюватися в залежності від обставин, що складаються, оскільки визначена ієрархія значимості можливих подій. Організація спостереження зводить до мінімуму ймовірність пропуску істотного (особливо при несподіваних поворотах подій) і підвищує ймовірність виявлення малопомітних фактів. Ступінь організованості, звичайно, може бути різною. Від мінімуму при випадкових спостереженнях, коли є лише психологічна установка на сприйняття несподіваного, до гранично алгоритмізованих спостережень в добре спланованому експерименті.

Як науковий метод спостереження, природно, включає в себе і момент фіксації даних. Не маючи чітко зареєстрованих даних спостереження, неможливо в подальшому отримати ніяких наукових результатів і просунутися в пізнанні. Фіксації підлягають не тільки факти спостережуваної психічної діяльності об'єкта вивчення, а й об'єктивні та суб'єктивні умови, супутні обставини і феномени і навіть міркування і гіпотези дослідника, які виникають в ході спостереження. Часто несуттєві і навіть сторонні, на перший погляд, події, факти, зауваження згодом набувають важливого значення для дослідника. Тому нехтувати ними не слід і бажано відповідні відомості заносити в реєстраційні документи. В якості останніх найчастіше виступає щоденник спостереження, в якому ведуться відповідні записи, збираються протоколи разових спостережень, виконані малюнки, фотографії та інший ілюстративний матеріал.

Щоб уникнути пропусків при фіксуванні результатів спостереження, а також в цілях уніфікації даних для подальшого полегшення їх кількісної обробки рекомендується використовувати спеціальні бланки, де наводяться зумовлені завданнями дослідження параметри об'єкта, підлягають вивченню. Зазвичай ці параметри представлені в лаконічно сформульованому вигляді, і завдання психолога полягає в нанесенні на бланк у відповідних місцях умовних позначок, що відображають наявність, відсутність або ступінь вираження даної характеристики.

Для прикладу наведемо «Бланк для реєстрації бесіди», розроблений в 1974 р. чехословацькими психологами Ш. Гьюрічовой і П. Гусніковой. Бланк складається з трьох частин: 1) пряме спостереження, 2) похідні характеристики, 3) теми для бесіди.

Перша частина бланка містить наступні ознаки, що підлягають реєстрації:

1) соматотип, хода, особа, міміка і пантоміміка, шкіра, зуби, гігієна, косметика, одяг;

2) характеристики мови – голос, темп, балакучість, вимова, словник, вербальні реакції;

3) загальна рухливість – швидкість, точність, цілеспрямованість, напруженість, порушення рухливості;

4) соціальну поведінку – встановлення контакту, зміна поведінки по ходу обстеження, громадські навички, ввічливість, якісні показники соціальної поведінки (домінантність, агресія, афіліація – прагнення бути в товаристві інших людей, потреба людини в створенні теплих, емоційно значимих стосунків з іншими людьми);

5) настрій – ейфорія, безтурботність, щастя, рівний настрій, серйозність, мінливість;

6) поведінка в ситуаціях вирішення завдань (тестів) – відношення до завдань, робочі навички, уважність;

7) ознаки невротичної напруженості – рухи рук, гримаси, гризіння нігтів, пітливість, тремтіння рук і т. д.

Особливий сенс для психологічного спостереження має вимога адекватності. Головним чином мається на увазі відповідність одержуваних у спостереженні даних предмету вивчення. В цілому, як і для будь-якого психологічного методу, для спостереження в ролі об’єкта виступають носії психіки (окремі люди або тварини, їх групи і спільноти), а в якості предмета – психічна діяльність цих об’єктів, які з ходу цієї діяльності психічні явища. Специфіка спостереження полягає в тому, що воно в психології має дві форми: внутрішнє і зовнішнє спостереження. Перше іменується звичайно самоспостереженням, а друге – об’єктивним спостереженням. При самоспостереженні об’єктом вивчення є сам спостерігач, при об’єктивному спостереженні – інші люди або тварини. Звідси з’являється і специфіка в предметі спостереження. Самоспостереження передбачає безпосереднє споглядання психічних явищ, представлених у власному суб’єктивному просторі спостерігача. Об’єктивному ж спостереженню з боку психічні явища у інших носіїв психіки піддаються лише опосередкованому сприйняттю: через сприйняття їх зовнішніх проявів у вигляді вигляду (зовнішності), рухових і вегетативних реакцій, поведінки. Звідси в першому випадку проблема адекватності встає як проблема суб’єктивізму. Інакше кажучи, моє враження, моя думка про протікають у мене відчуттях, почуттях, думках, про мої стани, мої психічні властивості і якості зовсім не те ж саме, що самі ці явища. Безліч психічних явищ взагалі не піддається самоспостереженню (Наприклад, афективні стану, дії при паніці, як і вся сфера несвідомого).

У разі об’єктивного спостереження проблема адекватності концентрується навколо питання про зв’язок зовнішніх проявів з актами внутрішнього психічного життя. Відомо, що одне і те ж переживання може зовні виявлятися по різному. Наприклад, страх виливається і у втечу, і в апатію, і в агресію; психічна напруга на стадіях боротьби мотивів та прийняття рішення у мисленнєво-вольовій діяльності може супроводжуватися як підвищенням, так і зниженням моторної активності. З іншого боку, різні психічні явища можуть виражатися однаковими зовнішніми проявами. Так, рум’янець (приплив крові до щік) може бути наслідком і температурних впливів на шкіру обличчя, і образи, і збентеження, і радості, і навіть механічних впливів (ляпас, розтирання щік і т. п.).

Отже, до психологічного спостереження як наукового методу ставляться такі вимоги: 1) цілеспрямованість, 2) вибірковість, 3) плановість, 4) системність, 5) організованість, 6) фіксованість, 7) адекватність, 8) повнота.

Визначення спостереження як дослідницького методу включає і чинник «певних умов». У найзагальнішому вигляді під умовами розуміється певна ситуація, тобто обставини, в яких розгортаються спостережувані події і розвивається психічна діяльність об’єктів спостереження. Ситуації спостереження можуть бути класифіковані на такі види: 1) природні або штучні; 2) керовані або некеровані спостерігачем; 3) спонтанні або організовані; 4) стандартні або незвичайні; 5) нормальні або екстремальні; 6) ігрові – навчальні – виробничі (трудові) – військові – протиправні. Крім того, по виду контактів розрізняють ситуації: 7) безпосередні – опосередковані; 8) вербальні – немовні; 9) короткочасні – тривалі. В останньому випадку мова може йти як про контакти, що спостерігаються об’єктами, так і між ними і спостерігачем. Іноді розрізняють ситуації, пов’язані з тим чи іншим видом психічної діяльності, що виконується спостережуваним об’єктом, – перцептивної, мнемічної, інтелектуальної, творчої, афективної, вольової.

Цілеспрямоване наукове спостереження застосовується в таких основних випадках: 1) орієнтування в проблемі (одержання матеріалу, що сприяє проясненню проблеми, уточненню питань, формулюванні гіпотез), 2) основний збір даних про об’єкт і предмет дослідження, коли інші методи неприйнятні або їх застосування утруднене; 3) доповнення, уточнення або контроль результатів, отриманих іншими методами; 4) ілюстрація запропонованих теорій, гіпотез, припущень.

Характерною рисою наукового спостереження є суміщення в цьому процесі опису досліджуваних явищ з їх поточним тлумаченням, тобто попередніми по ходу спостереження поясненням і узагальненням. Інакше кажучи, в процесі наукового спостереження дослідник весь час висуває гіпотези, є хіба що формою переходу від опису до пояснення. Перевірка ж висунутою по ходу спостереження гіпотези і її прийняття або відкидання – справа подальших спостережень.

Головна перевага спостереження як дослідницького методу полягає в тому, що збір інформації, як правило, не впливає на хід подій і не перешкоджає природності психічних проявів спостережуваних. Зазвичай люди, за якими ведеться спостереження, не знають про це. У зв’язку з такою необізнаністю можуть виникати етичні проблеми, які потребують свого кваліфікованого і делікатного вирішення з боку психолога.

До недоліків методу можна віднести: 1) пасивну роль спостерігача, що очікує події, які його цікавлять, хоча ймовірність їх появи не завжди висока; 2) труднощі формалізації даних, що ускладнює їх кількісний аналіз; 3) труднощі точного встановлення причин спостережуваних явищ через неможливість врахування всіх факторів, які впливають; 4) мимовільну упередженість спостерігача, обумовлену деякими закономірностями соціальної перцепції типу «ефекту ореолу», «ефекту каузальної атрибуції», «ефекту контрастних уявлень», ефектів «первинності» і «новизни», явищ ідентифікації, емпатії, референтності і ін.