Органи валютного регулювання

Міжнародна (регіональна) валютна система– це договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн.

Світова валютна система– це сумісно розроблена державами і закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Етапи формування валютної системи України:

I етап: листопад 1992р.

1) єдиним законним платіжним засобом визнаний український карбованець;

2) визначений статус рубля як іноземної валюти, який підлягає обміну на карбованець за співвідношенням 1:1;

3) введена 100% продаж експортерами валютної виручки;

4) підвищені акцизні збори ряду імпортних товарів;

5) підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків;

6) покладений початок створенню державного золотовалютного резерву.

Лютий 1993р.

1) проголошений курс на лібералізацію валютного ринку;

2) упроваджений механізм валютного регулювання і контролю;

3) встановлений порядок визначення курсу карбованця за наслідками торгів на (УМВБ) міжбанківській валютній біржі;

4) знижена норма обов'язкового продажу державі валютної виручки експортерами до 50%.

Серпень 1993р.

1) фіксація курсу карбованця до долара США, німецької марки і російського рубля;

2) введений адміністративний розподіл валютної виручки через тендерний комітет.

3) Обмежений доступ комерційних банків до торгів на УМВБ.

Листопад 1993р.

1) припинені торги на УМВБ;

2) встановлення валютних курсів покладене на НБУ;

3) застосування адміністративних методів регуляції валютного ринку.

II етап: жовтень 1994 р.- вересень 1996 р.

1) лібералізація валютного ринку;

2) відновлення роботи УМВБ;

3) фіксація валютного курсу карбованця на підставі торгів на УМВБ;

4) ліквідація множинності валютних курсів;

5) зменшення до 40% частки валютної виручки експортерів, яка підлягає обов'язковому продажу;

6) розформування Тендерного комітету;

7) офіційна заборона обертання іноземної валюти на внутрішньому ринку;

2-а половина 1995 року

8) переорієнтація валютного регулювання на ринкові основи;

9) стабілізація курсу національної валюти.

III етап:вересень 1996 р. – початок 1998 р.

1) введення в обіг національної валюти – гривна;

2) перехід на режим плаваючого валютного курсу;

3) припинення операцій на УМВБ;

4) приєднання України до VIII Статті Статуту МВФ (офіційне визнання вільної конвертованості гривни по поточних операціях);

5) введення вільного розпорядження резидентами валютною виручкою.

Серпень 1998р.

1) відновлений обов'язковий продаж 50% валютних надходжень резидентів;

2) посилений контроль по операціях купівлі/продажу валюти на міжбанківському ринку;

3) упроваджено обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку.

7.7. Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи

Світова валютна система– це сумісно розроблена державами і закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Елементи світової валютної системи:

· міжнародні платіжні засоби;

· уніфікований режим валютних курсів;

· умови взаємної конвертованості валют;

· уніфікація правил міжнародних розрахунків;

· режим валютних ринків і ринків золота;

· міжнародні валютно-фінансові організації;

· міжнародне регулювання валютних обмежень.

Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи:

I – 1867 р. Паризька конференція.

Впроваджено золотомонетний стандарт.

· платіжний оборот обслуговувався переважно золотом;

· фіксація валютних курсів на основах золотого паритету;

· вільне ввезення і вивіз золота;

· вільна чеканка монет і обмін банкнот на золото;

· фіксація золотого змісту національної валюти.

II – 1922 р. Генуезька конференція.

Золотодевізний стандарт.

· втрата золотом грошових функцій на внутрішньому ринку;

· заборона чеканки золотих монет;

· заборона обміну банкнотів на золото;

· розпад валютної системи на валютні блоки.

III – 1944р. Бреттон-Вудська конференція.

Золотовалютний (золото-доларовий стандарт).

· використання золота як світових грошей разом з доларом США і англійським фунтом стерлінгів;

· фіксація валютних курсів;

· розмін паперового долара на золото за офіційною ціною для ЦБ інших країн;

· створення МВФ.

IV – 1976 - 1978 рр. Ямайська конференція.

Багатовалютний стандарт.

· повна демонетизація золота в міжнародному грошовому обороті;

· відміна золотих паритетів валют і офіційної ціни на золото;

· визначення резервними валютами разом з доларом США валют інших країн;

· впровадження плаваючих валютних курсів.

Список рекомендованої літератури

[2, 6, 12, 36, 67, 70, 80]

Змістовий модуль 2. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ДІЯЛЬНІСТЬ БАНКІВ

Лекція 8. КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

8.1. Сутність, функції та принципи кредитування

Кредит - це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах зворотності, строковості і платності.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:

· позичальниками виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами – банківські установи;

· гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

· джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти;

· кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об’єктом кредитних відносин виступають грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.

Суб’єктами кредитних відносин є:

· кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб’єкту ринку на засадах зворотності, строковості і платності;

· позичальник - сторона, що одержує позику.

Кредит виконує такі функції: перерозподільчу, контрольну, стимулюючу та функцію капіталізації вільних грошових доходів.

Перерозподільча– матеріальні та грошові ресурси через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб'єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді відсотка, а позичальник – у вигляді прибутку на позичені кошти.

Контрольна– виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником, але і в контролі позичальника за своєю діяльністю, з тим, щоб своєчасно погасити отриманий кредит.

Стимулююча– оскільки позичальник має повернути позичену вартість у певний строк з оплатою відсотка, це стимулює його використовувати її так, щоб в необхідний час гроші вивільнялись з обороту й приносили дохід, достатній для погашення кредиту, сплати відсотка та отримання прибутку.

Капіталізація вільних грошових доходів– полягає в трансформації завдяки кредиту, грошових заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, яка дає дохід, тобто в позиковий капітал.

Кредитування здійснюється за принципами: цільового призначення, строковості, платності, забезпеченості та зворотності.

Цільове призначення– економічні суб'єкти повинні чітко визначити, з якою метою будуть використані позичені кошти.

Строковість– кошти кредитора передаються позичальникові на чітко визначений строк, який сторони узгоджують у момент вступу до кредитних відносин.

Платність– позичальник повертає кредиторові не тільки основну суму боргу, але й сплачує додаткові кошти у вигляді відсотків.

Забезпеченість– має на меті захищати інтереси кредитора і не допустити збитків внаслідок неповернення боргу; гарантією є майно позичальника.

Зворотність- позичальник повинен повернути кредиторові всю суму позиченої вартості.

8.2. Теорії кредиту

Виділяють такі теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча.

До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести англійських економістів А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Основні постулати цієї теорії:

· об’єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності,

· позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом,

· кредит виконує пасивну роль, а банки - це прості посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

• кредит не створює реального капіталу;

• кредит залежить від виробництва;

• кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак - до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів - ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідман, А. Бернс, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

8.3. Класифікація кредиту

Класифікація кредиту здійснюється за різними ознаками.

За кредиторами: банки, небанківські фінансово-кредитні установи, підприємства, приватні особи, держава, міжнародні фінансові інститути.

За формами: грошова, товарна.

За видами: банківський, міжгосподарський, державний, міжнародний.

За терміном надання: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий.

За порядком надання: прямий (без посередників), непрямий.

За забезпеченням: забезпечений матеріальними цінностями, незабезпечений (бланковий).

За сферами спрямування: у сферу виробництва, у сферу обігу, у сферу споживання.

Характеристика основних видів кредиту.

1. Банківський кредит – це вид кредиту, за яким грошові кошти надаються у позичку банками.

За об’єктами кредитування банківський кредит поділяють на:кредит в основний капітал; кредит в оборотний капітал; кредит на споживчі потреби.

За методом надання:одноразові; перманентні; гарантійні.

За схемою надання:кредитна лінія; револьверні; контокорентні кредити; овердрафт.

За характером повернення: з одноразовим поверненням; з погашенням у розстрочку; з регресією платежів.

За термінами користування: короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років), довгострокові (від 3 років).

За характером забезпечення: забезпечені, незабезпечені (бланкові).

За строками повернення: строкові кредити, кредити до запитання, пролонговані кредити, прострочені кредити.

За формою залучення кредиторів: двосторонній кредит, консорціумні (синдикатні) кредити, паралельні (багатосторонні) кредити.

За ступенем ризику: стандартні кредити, з підвищеним ризиком.

За способом сплати відсотків: з фіксованою ставкою, з плаваючою ставкою, з дисконтною ставкою.

2. Міжгосподарський кредит –це кредит, що надається одним суб'єк­том господарювання іншому.

Комерційний кредит - фінансово-господарські відносини між юридичними особами у формі реалізації товарів чи послуг з відстрочкою платежу. Як правило, він є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів та послуг, стимулюючи і прискорюючи їх збут. Інструментом комерційного кредиту є вексель.

Дебіторсько-кредиторська заборгованість - відрізняється від комерційного кредиту тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної та вартісної форм товару.

Позабанківський споживчий кредит надається населенню для розрахунків за надані послуги або в процесі продажу товарів з відстрочкою платежу.

Аванс - грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи чи послуги з метою забезпечення гарантії їх отримання покупцем.

Лізинг - полягає в передачі лізингодавцем у використання лізинго­отримувачу майна (основних засобів) з метою його виробничого використання.

3. Державний кредит– це кредит, одним із суб’єктів якого є держава.

Держава-кредитор – через центральний банк у випадку нестачі бюджетних коштів кредитує: галузі чи регіони, житлове будівництво, створення інфраструктури.

Держава-позичальник– шляхом випуску облігацій внутрішніх або зовнішніх позик залучає кошти юридичних та фізичних осіб для розв’язання загальнодержавних або регіональних потреб.

4. Міжнародний кредит– це сукупність кредитних відносин, які функціонують на міждержавному рівні та пов’язані з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення у визначений строк з оплатою відсотка.

Фірмовий кредит–комерційний кредит, який безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю і послуги підприємств.

Банківський кредит– пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн.

Урядовий кредит– надається урядом однієї країни уряду іншої в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках.

Кредити міжнародних фінансових організацій– МВФ, МБРР, ЄБРР.