ІІІ. ПОЗОВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ. ЕЛЕМЕНТИ І ВИДИ ПОЗОВІВ

 

Поняття позову непорушно пов’язане з поняттям позовного судочинства, у порядку якого здійснюється захист порушеного або оспорюваного права.

Оскільки особа, яка рахує себе володільцем порушеного або оспорюваного права, звертаючись до суду, шукає у суду захисту порушеного права і прохає суд розглягути спір, що виник з порушником права в передбаченому законом процесуальному порядку, то звернення даної особи у суд отримало назву позову, а провадження по цьому зверненню – позовного провадження.

Позовне провадження має визначені специфічні ознаки, у яких відбивається його природа і сутність. Для нього характерно:

1) наявність матеріально-правової вимоги, яка витікає з порушеного або оспорюваного права;

2) розгляд і вирішення цієї вимоги в установленому законом процесуальному порядку;

3) наявність спору про право;

4) наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін з протилежними матеріально-правовими інтересами.

Позовній формі захисту притаманні не тільки форма звернення до суду, але і порядок розгляду спору. У цьому і полягають процесуальні гарантії права на судовий захист.

Саме поняття позову традиційно є одним з самих спірних питань у процесуальній науці. При цьому можна виділити декілька основних наукових напрямків.

С.Н.Абрамов, Н.Б.Зейдер, М.А.Гуревич, П.Ф.Єлісєйкін виділяють два самостійних поняття позову – позов у матеріально-правовому сенсі і позов у процесуальному сенсі. За думкою прихильників даної точки зору, позов у процесуальному сенсі це звернена до суду вимога зацікавленої особи про захист спірного суб’єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, а позов у матеріальному сенсі – вимога до зобов’язаної особи (відповідача) про припинення порушення суб’єктивного права або інтересу чи саме порушене або оспорюване суб’єктивне право, яке захищається судом.

Друга група авторів А.Ф.Клейнман, А.А.Добровольський, С.А.Іванов, Д.М.Чечот розглядають позов як єдине поняття, яке поєднує у собі матеріально-равову і процесуально-правову сторони. За думкою цих авторів, матеріально-правову сторону позову складає вимога про припинення порушуваного права, пред’явлене позивачем до відповідача, а процесуально-правову – звернена до суду вимога позивача про захист спірного суб’єктивного права. Позов виникає тільки тоді, коли позивач і відповідач передають на розгляд суду існуючий між ними спір про право. Матеріально-правова вимога при цьому стає позовною вимогою. Любе звернення до суду з позовом супроводжується вимогою позивача до відповідача, особі, яка порушила або оспорює його суб’єктивне право.

Позов поєднує у собі дві вимоги позивача: 1) матеріально-правову вимогу позивача до відповідача і 2) процесуально-правову вимогу до суду про вирішення на підставі норм матеріального і процесуального права виниклого спору з відповідачем. Даючи відповідь на матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, суд тим самим дає відповідь і на звернення позивача до суду про захист його права.

Автори, які складають третю групу К.С.Юдельсон, К.І.Комісаров, В.М.Сємєнов вважають, що позов є чисто процесуальною категорією, інструментом процесуального права, спірне суб’єктивне право, за їх думкою, зовсім не входить у склад позову.

Критичний аналіз різних версій поняття позову підводе до висновку про необхідність визначення позову, як вимоги зацікавленої особи свого або чужого права чи охоронюваного законом інтересу. А саме таке визначення позову відповідає вимозі єдності й універсальності позову як засобу судового захисту прав і законних інтересів. Позов як вимога про судовий захист не може існувати у двох своїх іпостасях: процесуальної та матеріально-правової. У даному випадку автори змішують такі поняття, як позов і право на позов. Право на позов на відміну від позову, дійсно, може існувати як у процесуальному, так і у матеріально-правовому сенсі. Позов же як вимога про захист є єдиним і неподільним поняттям незалежності від того, хто використовує цей процесуальний інструмент.

Необхідність відпрацювання єдиного й універсального поняття позову обумовлена єдністю кінцевої мети, яку переслідують особи, які звертаються до суду з вимогою про захист, а також єдністю підстави такої вимоги.

Таким чином, поняття позову не може мінятися у залежності від того, хто звертається з вимогою про судовий захист. Позов – єдиний і універсальний засіб судового захисту, як свого, так і чужого права (інтересу). З цього витікає, що право на позов у процесуальному сенсі є право на його пред’явлення. Цим правом при дотриманні певних вимог, вказаних у процесуальному законі, у рівній мірі володіють як особи, які захищають своє право або інтерес, так і особи, які захищають чуже право або інтерес. Право на позов у матеріальному сенсі представляє собою право на задоволення позову, тобто право на отримання судового захисту, яким при дотриманні відповідних умов також володіють обидві категорії суб’єктів (позивачів), переслідуючих єдину ціль у вигляді судового захисту прав і інтересів. На підставі вище наведеного дамо наступне визначення позову.

Елементи позову. Як і в любому складному явищі, в позові прийнято виділяти його складові частини – елементи позову. Елементи позову визначають його внутрішні специфічні ознаки, утримують інформацію про суб’єктивне право, потребуючим на думку позивача судового захисту, і про фактичні обставини, на яких обумовлюється пред’явлена вимога.

Питання про елементи позову один з самих спірних у науці як цивільного, так і господарського процесуального права. Одні автори виділяють три елементи: 1) предмет, 2) підстава, а також 3) зміст або сторони. Інші наголошують на існуванні двохелементної структури позову, включаючи в нього тільки 1) предмет і 2) підстави.

Предметом позову є матеріально-правова вимога, заявлена позивачем у суд до відповідача відносно усунення відповідачем порушення суб’єктивного права позивача. Звідси і саме поняття позову повинно включати одночасно матеріально-правову вимогу як його склад і процесуальну форму виразу в їх нерозривному єднанні. Але предмет позову не слід змішувати з визначеним предметом спору, наприклад, конкретним об’єктом нерухомості, грошовими засобами і т.ін. та предметом доказування.

Підстави позову складають наведені позивачем обставини, з якими позивач як з юридичними фактами зв’язує свою матеріально-правову вимогу або правовідношення в цілому, яке складає предмет позову.

Факти, які входять у підстави позову, традиційно в процесуальному праві поділяються на три групи:

1). факти, безпосередньо правовідтворюючі, тобто які свідчать про наявність у позивача спірного матеріального права, за захистом якого він звертається до суду;

2). факти активної і пасивної легітимації, які вказують на зв’язок відповідно позивача і відповідача з спірним матеріально-правовим відношенням;








Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 2318;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.005 сек.