Факти підстави до позову, яка є причиною звернення до суду (порушення суб’єктивного права позивача або втрата цим правом визначеності внаслідок дій відповідача).

Коло фактів, які входять у підстави позову, первісно вказуються позивачем у позовній заяві. Якщо позивач неповно вказав ці факти, суд має право пропонувати йому доповнити підстави позову, надати докази в підтвердження наявності або відсутності тих юридично значних фактів, на які позивач не зазначив у силу своєї правової неусвідомленності або по іншим причинам. Коло фактів які входять у підстави позову, визначаються застосуванням по справі нормою матеріального права.

Зміст позову це та дія суду, про здійснення якого просе позивач при зверненні за захистом порушених або оспорюваних прав. Зміст позову визначається позивачем, виходячи з способу судового захисту, передбаченої законом. Позивач може просити суд 1) визнати за ним визначене право, 2) зобов’язати відповідача здійснити певні дії, 3) підтвердити або спростосувати існування визначеного правовідношення, 4) відновити положення, яке існувало до порушення права.

Виділення елементів позову має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення:

1) елементи позову індивідуалізують позов, дозволяють його відмежувати від інших, схожих позовів, або встановити їх тотожність.

2) виділення елементів позову необхідно для здійснення судом контролю за реалізацією позивачем свого процесуального права на зміну позову. У силу ст.22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення по справі змінити підстави або предмет позову. Одночасна зміна предмету і підстав позову не допускається, тому, що у цьому разі один позов заміняється іншим.

3) підстави позову визначають предмет доказування по справі, встановлюючи межу обов’язку позивача по доказуванню фактів на які він посилається в обґрунтування своїх вимог.

5) предмет і підстави позову визначають межі судового розгляду, кордони судової діяльності. Суд розглядає справу тільки в межах заявленої позовної вимоги. Проводити за власною ініціативою судовий розгляд і виносить рішення у відношенні незаявленої вимоги суд має право тільки у випадках, передбачених законом.

Позов у господарському процесі є процесуальним засобом захисту порушеного права. Щоб він виконував цю функцію, його необхідно подати до господарського суду для розгляду в передбаченому законодавством порядку, оскільки господарське судочинство ці питання вирішує тільки в порядку позовного провадження, за винятком справ про банкрутство.

Позов - це спрямована через суд вимога позивача до відповідача, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення справи в господарському суді і судову діяльність на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу суб'єктів права звернення.

Матеріально-правова сторона позову (вимога позивача до відповідача) хоча і виникає ще до порушення провадження у справі, але тільки з порушенням провадження у справі в господарському суді набуває господарсько-процесуального характеру як складова частина позову.

Процесуально-правова сторона позову - це вміщена в ньому вимога до господарського суду про захист права зі спірних правовідносин.

Для того щоб позов мав можливість виконати роль засобу порушення судового провадження, він повинен мати певні складові частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності та індивідуалізують позов. За ними проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду й предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів):

1. Предмет позову.Це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою суду. Правильне визначення предмету позову має важливе практичне значення, а саме: визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, проводить класифікацію на окремі категорії справ.

2. Підстава позову.Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

3. Зміст позову.Це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду. Згідно ст. 6 ЦК України позивач може просити суд винести рішення: про визнання права, про відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; про присудження до виконання обов'язку в натурі; про відшкодування моральної шкоди; про припинення або зміну правовідношення; про стягнення з особи, яка порушила право, заподіяних збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки, штрафу, пені чи іншими засобами, передбаченими законодавством .

Усі елементи позову знаходяться між собою в тісному зв'язку. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають у той же час юридичну природу матеріально-правової вимоги, яка складає предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну форму захисту - зміст позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Частина 2 статті 54 ГПК України встановлює, що позовна заява має містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків за його наявності;

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V-1 цього Кодексу;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Наприклад, про третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені результатами розгляду справи. У позовній заяві може бути вказане клопотання про розстрочку, відстрочку, звільнення від сплати державного мита, відновлення строку позовної давності тощо.

Види позовів. Позови прийнято поділяти на види у залежності від їх процесуальної мети, яку переслідує позивач, пред’являючи свою вимогу до відповідача, тобто у залежності від характеру тієї спірної матеріально-правової вимоги, яке пред’являє позивач до відповідача.

За процесуально-правовим критерієм позови класифікуються на 1) позови про визнання, 2) про присудження і 3) перетворювальні позови.

Позовом про присудження позивач вимагає від суду зобов’язати відповідача здійснити певну дію або утриматися від здійснення дії.

Звернення до суду за захистом права у вигляді присудження зазвичай викликається тим, що боржник оспорює право позивача, не виконуючи своїх обов’язків.

Внаслідок спору право позбавлене визначеності; його не можна примусово здійснювати до тих пір, поки не буде встановлено, чи існує у дійсності оспорюване право і який його зміст. Це питання вирішується судом. Примусове виконання обов’язку боржником є кінцевою метою позову про присудження. Тому позови про присудження називають також „виконавчими позовами”.

Таким чином, позовом про присудження називається позов, який направлений на примусове виконання підтвердженого судом обов’язку відповідача. Позивач вимагає не тільки визнання за ним певного суб’єктивного права, але й примусу відповідача до здійснення конкретних дій на свою користь.

Позов про присудження служить примусовому здійсненню матеріально-правових обов’язків, які не виконуються добровільно або виконуються неналежним чином.

Позовом про визнання- є вимога, спрямована на підтвердження судом існування або відсутність певного правовідношення. Оскільки рішенням суду по цим позовам встановлюється існування або відсутність спірного правовідношення, дані позови називають також „установчими позовами”.

Існує два різновиди установчих позовів: позитивні позови про визнання і негативні позови про не визнання. Позитивний позов про визнання направлений на встановлення факту існування спірних прав і юридичних обов’язків, тобто правовідношення, яке пов’язує спірні сторони (позивача і відповідача). Негативний позов про не визнання спрямований на встановлення факту відсутності суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, тобто правовідношення, яке пов’язує сторони (позивача і відповідача). Д.О Тузов знайшов вдалий термін для позначення негативних позовів про визнання, запропонувавши називати їх негаційними позовами.

Судова процедура розгляду позовів про визнання не завжди закінчуються виконавчим провадженням. Виконавче провадження виступає у якості факультативного елементу цієї процедури у разі необхідності виконання судового рішення у частині, розподілу судових витрат.

Між позовом про присудження і позовом про визнання існують серйозні розбіжності, як по змісту, предмету і підставі, так і по призначенню. Але загальною рисою для них є те, що обидва позови спрямовані на судове підтвердження прав і обов’язків у тому вигляді і змісті, у якому вони склалися й існували до процесу і незалежно від нього.

Перетворюючі позови представляють собою позови, предмет яких характеризується такими засобами захисту, як зміна або припинення спорного правовідношення, тобто його перетворення. Судове рішення у цьому разі виступає у якості юридичного факту матеріального права, яке змінює структуру матеріального правовідношення, наприклад позов про зміну умов договору. Слід враховувати, що сучасна судова діяльність носе достатньо творчий характер, господарські суди встановлюють багато фактичних обставин, особливо у тих випадках, коли регулювання здійснюється за допомогою норм з відносно певними і невизначеними гипотезами. Господарські суди стикаються з необхідністю конкретизувати фактичний склад і надати юридичну значущість тим або іншим фактам, наприклад, на підставі наданих сторонами доказів тлумачення поняття розумності дій і доброчинності учасників цивільних правовідношень, зловживання правом. В усіх подібних випадках позов і рішення господарського суду носять перетворюючий характер, і судове рішення виступає у якості юридичного факту метеріального права, об’єднуючи в собі весь результат судової діяльності.

Розглядаючи перетворюючий позов і виносячи по ньому перетворююче рішення суд не створює нових прав, а захищає право позивача на зміну або зупинення існуючього правовідношення, яке за законом не може бути здійснено без рішення суду. При цьому можливі два випадка: 1). правовідношення може бути змінено або припинено тільки судом; 2). необхідність звернення до суду викликана відсутністю згоди однієї з сторін на зміну або припинення правовідношення.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Позов - як інститут процесуального права представляє собою вимогу зацікавленої особи, яка витікає з спірного матеріального правовідношення, про захист свого або чужого права, або законного інтересу, яка підлягає розгляду і вирішенню у встановленому законом порядку.