Показники зайнятості та безробіття населення і динаміка їх в Україні

Для правильної характеристики таких важливих соціально-економічних явищ як економічна активність населення, зайнятість і безробіття, для вибору найефективніших методів управління ними важливе значення має адекватне їх оцінювання. Оскільки названі явища дуже складні й багатоаспектні, то й характеризувати їх потрібно з різних сторін і різноманітними показниками. Однак назви, методика побудови і застосування цих показників мають бути стандартизованими і однозначно зрозумілими.

Основні показники названих соціально-економічних явищ можна поділити на дві групи: 1) абсолютні, які відображають розміри, обсяг економічної активності населення, зайнятості й безробіття, відображаючи чисельність відповідно економічно активного населення, зайнятих і безробітних; 2) відносні, які показують рівень поширеності в суспільстві певного явища, відображаючи частку відповідної категорії відносно усього (або певної більшої категорії) населення. Обидві групи показників можуть розраховуватися для усього населення країни, для певних його територій (областей, міст, районів), для певних груп населення за різними ознаками (статтю, місцем проживання, віковими групами, рівнем освіти і т. ін.).

Основні абсолютні й відносні показники економічної активності, зайнятості і безробіття населення в Україні за останні роки наведені в табл. 6.1.

Чисельність економічно активного населення ( ) — це абсолютний показник економічної активності, що відображує її розміри. Наприклад, у 2002 р. чисельність економічно активного населення в Україні становила 22 701,7 тис. осіб (табл. 6.1). Цей показник кількісно відображає трудовий потенціал населення країни. Однак ми мало що можемо сказати про економічну активність населення України, оперуючи лише цим одним показником. Для оцінки економічної активності важливо знати, як змінюється цей показник в динаміці, наскільки він великий чи малий стосовно усього населення України. Для цього застосовуються відносні показники.

Рівень економічної активності населення ( ) — це відносний її показник, який відображає її "популярність" порівняно з іншими видами активності (неактивності). Він розраховується як відношення чисельності економічно активного населення ( ) до загальної чисельності населення віком 15—70 років ( )

Чисельність зайнятих ( ) — це абсолютний показник зайнятості населення економічною діяльністю, що показує її розміри. Так, у 2002 р. чисельність зайнятих в Україні становила 20 400,7 тис. осіб (табл. 6.1). Цей показник відображає кількісно задіяний трудовий потенціал населення. Але, як і в попередньому показнику, одна лише ця цифра мало що може сказати про зайнятість населення України. Для адекватної оцінки зайнятості цей показник слід проаналізувати в динаміці, а також порівняти його з чисельністю дорослого населення. Для цього застосовуються відносні показники зайнятості.

Рівень зайнятості ( ) — це відносний її показник, який показує її поширеність серед дорослих людей. Він розраховується як

відношення чисельності зайнятого населення ( ) до загальної чисельності населення віком 15—70 років ( ):

Чисельність безробітних ( ) — це абсолютний показник безробіття, що відображає його розміри. У 2002 р. в Україні він становив 2301,0 тис. осіб (табл. 6.1). Цей показник важливий і сам по собі, оскільки він засвідчує, скільки людей в певний період на певній території не мають оплачуваної роботи, яку вони можуть і хочуть виконувати. Відповідно він дає інформацію про те, скільки не вистачає робочих місць, скільки людей потребують соціальної підтримки і допомоги з працевлаштування. Однак для оцінки безробіття також дуже важливо знати, як змінюється цей показник стосовно минулих періодів, а також наскільки це негативне явище поширене в суспільстві. Для цього застосовуються відносні показники безробіття.

Рівень безробіття ( ) — це відносний показник безробіття, який показує його поширеність серед економічно активного населення. Він розраховується як відношення чисельності безробітного населення ( ) до чисельності економічно активного населення ( ):

Як бачимо з табл. 6.1, чисельність економічно активного і зайнятого населення (а також рівні економічної активності та зайнятості), починаючи з 1997 р., в Україні помітно зменшується. У загальному зменшення цих категорій населення означає зменшення ресурсів для праці, тобто є небажаною тенденцією. Але в Україні, як ми знаємо з § 5.4, в роки кризи гіпертрофовано збільшилася пропозиція праці (за рахунок економічно вимушеної зайнятості пенсіонерів, молоді, поширення вторинної зайнятості), тому зменшення цих показників в кінці 90-х років означає передусім певну стабілізацію економічної ситуації в країні.

Чисельність безробітних, як видно з табл. 6.1, була найбільшою у 1998 р. — майже 3 млн осіб, рівень безробіття на той період був 11,3 %. Ця цифра означає, що з кожної 1000 громадян України, які могли і хотіли працювати, у 1998 р. не мали оплачуваної роботи 113 осіб. У1999 р. хоча чисельність безробітних дещо і зменшилася, однак рівень безробіття зріс до 11,9 %, оскільки дуже зменшилася чисельність економічно активного населення.

Починаючи з 2000 р. кількість безробітних і рівень безробіття суттєво і неухильно зменшується, а показники економічної актив-

ності й зайнятості залишаються приблизно стабільними. Ці цифри передусім означають економічне відродження і покращання ситуації на ринку праці, хоча, як бачимо з даних табл. 6.1, вона все ще залишається дуже складною.Наголошуємо, що ми щойно розглянули лише основні абсолютні і відносні показники економічної активності, зайнятості і безробіття населення. Ці ж показники можна розраховувати не лише для усього населення країни, але й для будь-якої частини, категорії населення, регіону країни. За результатами обстежень населення з питань економічної активності, починаючи з 1995 р., в Україні щорічно публікуються статистичні збірники "Економічна активність населення України". У цих збірниках можна знайти найрізноманітніші абсолютні і відносні показники економічної активності, зайнятості і безробіття населення, потрібні для аналізу ситуації на ринку праці (наприклад, обсяги та рівні безробіття за статтю, віковими групами, місцем проживання, за освітою, за тривалістю пошуку роботи, по регіонах і т. ін.).

Маючи такий значний і різноманітний статистичний матеріал, можна проводити цікаві й практично корисні наукові дослідження різних аспектів соціально-економічного життя країни, на які суттєво впливають можливості продуктивної зайнятості й проблеми безробіття населення. Такі дослідження можуть стати хорошою науковою основою ваших майбутніх дипломних і дисертаційних робіт.