Міжнародний досвід регулювання зайнятості. Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин

Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга — про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920—1930-х років, поширення новаторських ідей Дж.М. Кейнса про роль трудового фактора в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів). До першої групи належать:

· програми по субсидуванню найму на постійну роботу в приватному секторі. За цими програмами субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;

· програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю (одноразова виплата суми, що дорівнює одно- або дворічній сумі допомоги) або на основі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;

· програми професійного навчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних;

· програми безпосереднього створення нових робочих місць у державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для безробітного адаптуватися в соціально-трудовій сфері, отримати нові навички, збагатити свій людський капітал і мати більше шансів знайти постійну роботу.

До групи пасивних підпрограм належать програми надання всіх видів допомоги у зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників тощо) та програми дострокового виходу на пенсію (або передпенсію, оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг по звільненню від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо по зменшенню податків за створення нових робочих місць, розвиток персоналу, за працевлаштування неконкурентоспроможних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців є пільги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямовані найчастіше на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

Визнаючи, що найефективнішою політику зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили, уряди розвинених країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка б готувала працівників відповідно до сучасних вимог економіки і була б здатною швидко і ефективно перенавчати безробітних. В багатьох країнах держава здійснює пряме цільове фінансування створення і функціонування центрів професійної підготовки та перепідготовки на підприємствах. Поширеною є практика дотацій держави у розмірі 50—80 % витрат, пов'язаних із створенням центрів професійного навчання на підприємствах.

Крім того, існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або особам передпенсійного віку у розмірі 50 % витрат роботодавця на зазначені цілі протягом 3—6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили.

Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів та інших неконкурентоспроможних категорій працівників. У таких випадках держава зобов'язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.

Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для цілей професійного навчання, або, як уже зазначалося, для організації власної справи.

Таким чином, розглянуті нами заходи регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке, з одного боку, є виваженим і програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, а з іншого — не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

Резюме

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить чинному законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий дохід). Це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Основними видами зайнятості є повна, продуктивна, раціональна і ефективна зайнятість. Повна зайнятість означає достатність робочих місць для всіх, хто бажає працювати. Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю.

У процесі переходу нашого суспільства від командно-адміністративної до соціально орієнтованої ринкової економіки відбувається докорінна трансформація зайнятості. Основними групами чинників цієї трансформації є ринкові перетворення, глобалізація, науково-технічний прогрес, державне регулювання, структурна трансформація економіки. За умови успішної дії названих чинників характерна для 90-х років XX століття економічно вимушена, неефективна зайнятість в Україні загалом має змінитися. Зайнятість у соціально орієнтованій ринковій економіці характеризується такими основними ознаками: добровільна, ефективна, мобільна, регульована державою.

Ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників та роботодавців, так і суспільства в цілому.

Соціально-економічна політика держави в галузі зайнятості повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення. Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансування попиту і пропозиції праці.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття. Згідно із законом Оукена зростання рівня безробіття на 1 процентний пункт над природним рівнем дає 2—2,5 % втрати потенційного валового національного продукту.

Основні показники економічної активності населення, зайнятості й безробіття можна поділити на дві групи: 1) абсолютні, які показують розміри, обсяги названих явищ, відображаючи чисельність відповідно економічно активного населення, зайнятих і безробітних; 2) відносні, які показують рівень поширеності в суспільстві певного явища, відображаючи частку відповідної категорії стосовно усього (або певної більшої категорії) населення.

Рівень економічної активності населення показує її "популярність** порівняно з іншими видами активності (неактивності) і розраховується як відношення чисельності економічно активного населення до загальної чисельності населення віком 15—70 років. Рівень зайнятості показує її поширеність серед дорослих людей і розраховується як відношення чисельності зайнятого населення до загальної чисельності населення віком 15—70 років. Рівень безробіття показує його поширеність серед економічно активного населення і розраховується як відношення чисельності безробітного населення до чисельності економічно активного населення.

Реалізація державних гарантій соціального захисту громадян від безробіття забезпечується шляхом: загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці; надання додаткових гарантій для окремих категорій громадян, які не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці; надання гарантій для осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями; добровільної участі громадян у недержавному страхуванні від безробіття.

Громадяни, визнані безробітними, підлягають соціальному забезпеченню у таких видах допомоги: допомога з безробіття, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога з часткового безробіття; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога з безробіття; одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Матеріальне забезпечення безробітних здійснюється за рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Міжнародний досвід свідчить, що втручання держави в трудові відносини повинно бути виваженим і програмно-плановим, грунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Разом з тим в розвинених країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

Терміни і поняття

Безробіття

Безробіття структурне Безробіття фрикційне Безробіття циклічне (кон'юнктурне) Державна політика зайнятості Державно програма зайнятості населення Державна служба зайнятості Допомога з часткового безробіття Допомога з безробіття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Зайнятість Зайнятість ефективна Зайнятість повна Зайнятість продуктивна Зайнятість раціональна Закон Оукена

Матеріальна допомога з безробіття

Матеріальна допомога у період професійної підготовки безробітного

Нетоварна зайнятість Неформальна зайнятість

Одноразова матеріальна допомога безробітному

Природний рівень безробіття

Приховане безробіття

Рівень безробіття

Рівень економічної активності

Рівень ефективності зайнятості

Рівень зайнятості

Соціальний захист безробітних

Запитання та завдання для індивідуальної роботи

1. У чому полягає соціально-економічна суть зайнятості?

2. Що означає повна зайнятість в демократичному суспільстві?

3. Охарактеризуйте види зайнятості. Як ви розумієте раціональність зайнятості?

4. Якими показниками можна на макрорівні оцінити рівень ефективності зайнятості?

5. Як відбувається трансформація зайнятості в процесі переходу нашого суспільства від командно-адміністративної до соціально орієнтованої ринкової економіки?

6. Які принципи, стратегічна мета та тактичні завдання державної політики України в галузі зайнятості?

7. Які основні функції Державної служби зайнятості?

8. Що визначається в державній програмі зайнятості населення?

9. Проаналізуйте можливі шляхи розв'язання основних проблем зайнятості в Україні.

10. Які види безробіття ви знаєте? Які з них потребують особливої уваги? Що таке природний рівень безробіття?

11. Охарактеризуйте показники економічної активності, зайнятості та безробіття і проаналізуйте їх динаміку в Україні за останні роки.

12. Проаналізуйте причини безпрецедентного зростання прихованого безробіття в пострадянських країнах.

13. Як оцінюються втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття?

14. Як організовано в Україні соціальний захист населення в трудовій сфері?

15. Які види допомоги безробітним надаються в Україні?

16. Оцініть міжнародний досвід регулювання зайнятості з погляду доцільності його застосування в Україні.

Література для поглибленого вивчення теми

1. Грішнова О. Вплив рівня освіти на зайнятість: теоретичний та емпіричний аналіз // Україна: аспекти праці. — 2001. — №. б. — С. З— 11.

2. Грішнова О. Тендерні особливості конкурентоспроможності громадян на українському ринку праці // Україна: аспекти праці. — 2001. — №4. —С. 3—8.

3. Економічна активність населення України в 2002 році: Статист, зб. — К.: Держкомстат України. — 2003. — 209 с.

4. Конституція України. — К.: Парламентське вид-во, 1999. — 22 с. Ь.Лібанова ЕМ. Ринок праці: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2003. —

5. 224 с —Розд. II, IV.

6. Петюх ВМ. Ринок праці: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999. — 228 с. — Гл. 3,5.

7. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Закон України від 02.03.2000 № 1533-ІИ (зі змінами та доповненнями).

8. Про зайнятість населення. Закон України від 01.02.1991 № 803-ХІІ (зі змінами та доповненнями).

9. РофеА.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учеб. пособие / Под ред. проф. А.И. Рофе. — М.: Изд-во "МИК", 1997. —160 с. — Гл. 3.

10. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. — М.: Изд-во МГУ: Изд-во ЧеРо, 1996. — 623 с —Гл.З.

11. Экономика труда (социально-трудовые отношения) / Под ред. Н.А. Волгина, Ю.Г. Одегова. - M.: ЭКЗАМЕН, 2002. — 736 с. — Гл. 3.2,3.3.

12. Эренберг РДж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика. — M.: Изд-во МГУ, 1996. — 777 с. — Гл. 16,17.