Трансформація зайнятості в перехідний період

Повна і раціональна зайнятість означає можливості кожного працездатного громадянина забезпечити собі гідний рівень життя сумлінною працею. Іншими словами, маючи пристойний заробіток за висококваліфіковану добросовісну працю, людина зможе задовольнити свої потреби і потреби своєї родини у таких важливих соціальних благах, як раціональне харчування, хороше житло, оздоровлення, отримання і підвищення рівня освіти, самовдосконалення, народження й виховання дітей та багато іншого. Тобто ефективність зайнятості для найманих працівників, які становлять основну активну частину населення, практично означає можливості забезпечення високої якості життя без допомоги держави.

Для держави повна і раціональна зайнятість означає не лише вищі темпи економічного зростання, більші податкові надходження до бюджету, соціальну стабілізацію, а й мінімізацію державних витрат на соціальну допомогу працездатним, але малозабезпеченим з причин нераціональної зайнятості та безробіття громадянам. Таким чином, забезпечення умов для повної і раціональної зайнятості населення має стати найважливішим напрямом соціально-економічної політики держави, основним аспектом соціально-трудових відносин та найголовнішим предметом соціального партнерства.

У процесі переходу нашого суспільства від радянської командно-адміністративної до соціально орієнтованої ринкової економіки має відбутися і відбувається докорінна трансформація зайнятості. Дуже важливо, щоб ця трансформація відбувалася в напрямку забезпечення громадянам можливостей повної, раціональної, вільно обраної зайнятості.

На рис. 6.2. схематично показано основні групи чинників, що впливали на трансформацію зайнятості в процесі переходу українського суспільства від командно-адміністративної до сучасної перехідної економіки, а також ті, які впливатимуть на зайнятість у процесі подальшого руху суспільства від перехідної до соціально орієнтованої ринкової економіки. Знаки або біля кожного чинника означають його позитивний (+), негативний (-) або суперечливий (+, -) вплив на зміни у сфері зайнятості.

Як бачимо з рисунка, зайнятість у командно-адміністративній економіці загалом характеризувалася такими основними ознаками: гарантована, примусова, загальна, неефективна, немобільна, рутинна. У процесі кардинальних соціально-економічних перетворень в Україні в 90-х pp. XX ст. характер зайнятості зазнав суттєвих як позитивних, так і негативних змін під дією найрізноманітніших чинників. Основні з цих чинників можна згрупувати у такі блоки:

· ринкові перетворення, що викликали такі позитивні зміни у сфері зайнятості, як розвиток підприємництва, нові форми і види зайнятості, трудова мобільність. Разом з тим під дією конкуренції відбувалося зменшення попиту на працю; тінізація зайнятості; суттєво посилилася диференціація трудових доходів та ін;

· відкритість української економіки, глобалізація соціально-економічного життя, які призвели до створення спільних підприємств і міжнародних корпорацій, що загалом мало позитивний вплив на сферу зайнятості. Разом з тим активно відбувалося "вимивання" робочих місць, передусім таких, які потребують кваліфікованої праці; дедалі збільшувалося не затребування людського капіталу; наростала інтелектуальна еміграція та ін.;

· науково-технічний прогрес чинить переважно позитивний вплив на сферу зайнятості: відбувається швидка комп'ютеризація трудової сфери, поширення інформаційних технологій, засобів телекомунікації й т. ін. Це спричиняє поступове виникнення нових робочих місць і професій висококваліфікованої праці, нових вимог до знань та умінь працівників, потребує високого рівня та постійного підвищення кваліфікації у нових видах діяльності на передових підприємствах. З'являються умови для поширення нестандартних видів зайнятості, домашніх і дистанційних робочих місць, самозайнятості. Поступово зростає значення людського капіталу;

· під впливом державного регулювання відбулася небачена раніше на радянському просторі демократизація зайнятості, і це є найвагомішим здобутком 90-х pp. у сфері праці. Громадяни отримали значні трудові права і свободи: вільно обирати зайнятість (чи незайнятість), її форму, місце роботи, займатися підприємництвом і організовувати власну справу, вільно їздити по світу, в тому числі і з метою заробітку, працювати одночасно на кількох роботах і багато ін. Водночас результатом державного регулювання (або не регулювання) стали і такі негативні наслідки у соціально-трудовій сфері, як зменшення трудових доходів і посилення податкового тиску на громадян, критичне зменшення соціальних гарантій, скорочення фінансування соціальної сфери. Все це викликало різке падіння доходів та рівня життя більшості населення, а на сфері зайнятості відобразилося суттєвим збільшенням пропозиції праці, економічно вимушеною надмірною зайнятістю та ін. негативними тенденціями.

У результаті дії перерахованих та інших чинників відбулася істотна трансформація зайнятості. На кінець 90-х років зайнятість в Україні загалом характеризувалася такими основними ознаками: негарантована, економічно вимушена, неповна, мобільна, нераціональна, неефективна. Основним здобутком перехідного періоду у сфері зайнятості стала її демократизація та поширення ринкових форм зайнятості. Основними втратами— недовикористання людського потенціалу, критичне зменшення соціальних гарантій, різке падіння рівня життя значної частини населення, соціальне розшарування, високий рівень безробіття.

На етапі економічного відродження, що розпочалося в Україні на межі тисячоліть, забезпечення повної, продуктивної зайнятості, постійне підвищення її ефективності може і має стати тією провідною силою, яка призведе до поступового переходу України від сучасної перехідної до соціально орієнтованої високоефективної ринкової економіки. Як зображено на рис. 6.2, основна роль у забезпеченні прогресивних перетворень у сфері зайнятості належить таким групам чинників.

· Виважене державне регулювання стає основним чинником забезпечення соціальної орієнтації економіки загалом і, зокрема, ринку праці. Можна виділити такі основні напрями впливу держави на підвищення ефективності зайнятості: створення сприятливого економічного клімату, сприяння економічному зростанню; державний протекціонізм на ринку праці; створення нових ефективних робочих місць у державному секторі й заохочення цих процесів у недержавному секторі економіки; послаблення податкового тиску як на найманих працівників, так і на роботодавців; збільшення державних інвестицій в людський капітал шляхом розвитку соціальної сфери; заохочення громадян та роботодавців до здійснення таких інвестицій; посилення соціальних гарантій; детінізація економіки та ін.

· Науково-технічний прогрес на наступному етапі має стати ще активнішим позитивним чинником трансформації зайнятості. Під його дією відбуватиметься подальше поширення інформаційних технологій, впровадження нових технологічних процесів, видів виробництва й т. ін. Розумова, творча роль людини на виробництві зростатиме. Це спричинить подальше зростання попиту на інтелектуальну творчу працю, висококваліфікованих працівників, здатних постійно навчатися, засвоювати і створювати нове. Людський капітал стане найефективнішим ресурсом і визначальним чинником економічного розвитку. Це обумовить необхідність і економічну вигідність людського розвитку, спричинить суттєве збільшення соціальних інвестицій. Разом з тим зростання вимог до кваліфікації й мобільності працівників може викликати проблеми зайнятості низькокваліфікованих та недостатньо мобільних громадян.

· Глобалізація економіки й суспільного життя загалом як процес, що сприяє поглибленню поділу праці, ефективнішому розподілу та використанню ресурсів у світовому масштабі, потенційно має супроводжуватися посиленням на ринку праці позицій висококваліфікованих працівників, підвищенням продуктивності праці й життєвого рівня населення. Однак потрібно передбачити відвернення потенційних загроз глобалізації, що вже виявляються у нашій країні "вимиванням" робочих місць, інтелектуальною еміграцією, "розмиванням" економічної структури і навіть способу життя, що формувалися десятиліттями.

· Структурна трансформація економіки матиме позитивний вплив на зайнятість за умови, що відбуватиметься на основі інноваційного оновлення, спрямовуватиметься на пріоритетний розвиток тих галузей і видів виробництва, які визначають перехід до пост-індустріального суспільства. У такому випадку вона супроводжуватиметься подальшою диверсифікацією форм і видів зайнятості; збільшенням зайнятості у сфері нематеріальних (інтелектуальних) послуг; підвищенням мобільності зайнятості; поліпшенням освітньо-кваліфікаційної структури зайнятих та ін.

За умови успішної дії названих чинників характерна для 90-х років XX ст. економічно вимушена, неефективна зайнятість в Україні загалом має докорінно трансформуватися. Зайнятість у соціально орієнтованій ринковій економіці характеризується такими основними ознаками: добровільна, ефективна, мобільна, регульована державою.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний (мезорівень) і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови не лише реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення, але й загального соціально-економічного прогресу країни.