Перевірка та оцінка професійної підготовленості воїнів

Важливою умовою результативності й підвищення ефективності військово-дидактичного процесу є систематичне отримання командиром як педагогом об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної та професійно-формуючої діяльності підлеглих. Цю інформацію він отримує завдяки постійному та продуманому контролю за цією діяльністю воїнів.

Під поняттям „контроль”розуміють виявлення, вимірювання й оцінку результатів навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Процедуру виявлення і вимірювання називають перевіркою, яка є обов’язковим компонентом контролю. Перевірка завжди завершується тією чи іншою оцінкою. Це – другий обов’язковий компонент контролю.

Спостереження за воїнами під час занять з бойової підготовки, перевірка їх знань, умінь і навичок, ведення конспектів, виконання конкретних теоретичних і практичних завдань, інших продуктів навчальної діяльності особового складу є засобами контролю. Облік успішності воїнів передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала в певній системі вимірювання. Йдеться про оцінку знань, умінь і навичок військовослужбовців. Оцінка виражає результат контролю, проведеного через використання такого засобу, як перевірка. Саме в цьому полягає взаємозв’язок і логіка співвідношення між поняттями „контроль”, „перевірка” й „оцінка”. Тобто дидактичний контроль – поняття родове, а перевірка й оцінка йому підпорядковані. Не існує окремо контролю, перевірки й оцінки, а є контроль, здійснюваний через перевірку і виражений в тій чи іншій оцінці.

Контроль у військовому навчанні необхідний, оскільки він дає змогу військовому педагогові дізнатися про наявність певних прогалин у знаннях особового складу; виявити помилкове або неточне розуміння вивченого; визначити рівень сформованих професійних умінь і навичок у військових спеціалістів; проаналізувати динаміку успішності підлеглих; зробити висновок про ефективність своєї педагогічної діяльності; перевірити повноту знань воїнів, усвідомленість і міцність їх засвоєння, уміння застосовувати на практиці; побачити слабкі місця в організації бойової підготовки в підрозділі; обґрунтовано внести необхідні корективи в процес навчання підлеглих.

Слід відмітити, що контроль успішності воїнів завжди планується та здійснюється у формі усвідомленого спостереження посадовими особами частин і підрозділів за досягненнями окремих воїнів і військових підрозділів у системі професійної підготовки відповідно до вимог нормативних документів, згідно з якими проводиться навчальних процес у війську. Ці спостереження за вербальними і практичними діями воїнів чітко фіксуються, щоб через систему аналогічних дій і механізмів порівняння можна було б виявити рівень опанування ними програмного матеріалу, оволодіння теоретичними і практичними знаннями, уміннями та навичками. Разом з цим при такому контролі виявляється і рівень основних професійних якостей і звичок воїнів.

Отже, сутність контролюу військовому навчанні полягає у з’ясуванні рівня засвоєння воїнами програмного матеріалу, оволодіння особовим складом колективною бойовою майстерністю, у визначенні дієвості та ефективності організації військово-навчального процесу, в оцінці якості організації та проведення бойової підготовки в частинах і підрозділах.

На підставі вищезазначеного можна сказати, що контроль як елемент військово-дидактичного процесу являє собою усвідомлене планомірне спостереження та фіксацію навчальних дій і досягнень воїнів з метою з’ясування рівня опанування ними програмного матеріалу, оволодіння всіма компонентами як одиночної, так і колективної бойової майстерності та сформованих в них професійних якостей і звичок.

Слід зазначити, що дидактичний контроль – явище багатофункціональне. Провідною (головною) функцієюйого у військовому навчанні є забезпечення зворотного зв’язку між командиром як вчителем і воїном як учнем, одержання військовим педагогом об’єктивної інформації про ступінь засвоєння останнім навчального матеріалу, своєчасне виявлення недоліків і прогалин у знаннях, у формуванні професійних умінь і навичок. Але це не єдина функція.

Іншими функціями контролю у військово-дидактичному процесі слід вважати:

освітню, яка полягає в систематичному спостереженні військового педагога за навчальною діяльністю підлеглих, у виявленні її результатів і постійному її коригуванні;

діагностичну, змістом якої є виявлення військовими керівниками успіхів і недоліків у знаннях, уміннях та навичках підлеглих, з’ясування їх причин і визначення заходів для підвищення якості навчання, запобігання та подолання неуспішності воїнів;

виховну, яка полягає в тому, що завдяки систематичному контролю і принциповому оцінюванню навчальної роботи воїнів формує свідоме ставлення їх до оволодіння військовим фахом, виховує такі якості, як дисциплінованість, наполегливість, працьовитість, почуття відповідальності, обов’язку, самоповагу, самокритичність тощо;

розвиваючу, яка завдяки обґрунтуванню військовим педагогом тієї чи іншої оцінки сприяє розвитку у воїнів логічного мислення, пам’яті, мисленої діяльності, мови тощо;

стимулюючу, яка через добре вмотивоване і справедливе оцінювання успішності особового складу є важливим стимулом у його навчальній діяльності, що переростає в стійкий мотив до обов’язку і відповідальності за якісне оволодіння військовою майстерністю;

управлінсько-коригуючу, яка полягає у внесенні змін у військово-навчальний процес на основі об’єктивного оцінювання його результатів;

профілактичну, завдяки якій своєчасно виявлені недоліки і неточності у знаннях, уміннях і навичках воїнів запобігають їх закріпленню, сприяють вживанню військовим педагогом конкретних заходів щодо їх виправлення і усунення;

оцінювальну, сутність якої полягає у вимірюванні та оцінці спеціальних знань та професійних умінь і навичок воїнів, бойової майстерності військових колективів. На практиці вона здійснюється шляхом виставлення оцінок кожному військовослужбовцю;

мобілізуючу, що проявляється в підсиленні, концентрації та зосередженні моральних, інтелектуальних і фізичних зусиль на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у військовому навчанні.

Реалізація цих функцій у військово-дидактичному процесі залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, умінь і навичок особового складу, тобто принципів контролю.До них можна віднести:

§ принцип об’єктивності;

§ принцип систематичності;

§ принцип гласності;

§ принцип індивідуального підходу;

§ принцип всеосяжності;

§ принцип урізноманітнення видів і форм контролю;

§ принцип єдності вимог до контролю.

Практична реалізація цих принципів відбувається при проведенні конкретних видів контролю. За своїм призначенням і характером контроль поділяється на попередній, поточний, періодичний і підсумковий.

При цьому слід підкреслити, що сама організація дидактичного контролю відповідає логіці навчального процесу. Саме в такій названій послідовності й використовуються види контролю.

У практиці армійського життя, особливо при проведенні контрольних заходів, більше застосовується термін „перевірка”, тим більше що перевірка поряд з оцінкою, як це було вже зазначено вище, є складовою контролю. Тому в подальшому дидактичний контроль доцільно розглядати як перевірку знань, умінь та навичок військовослужбовців, у тому числі коли це стосується видів контролю (читай – перевірок).

Перевірка як засіб контролю у навчанні військовослужбовців

Перевірка знань, умінь, навичок, військово-професійних позицій, морально-бойових, психологічних і професійних якостей є важливою складовою частиною процесу навчання воїнів. Вона дозволяє встановити ступінь підготовленості військовослужбовців до виконання своїх функціональних обов’язків, оцінити навички в засвоєнні бойової техніки та зброї, своєчасно надати допомогу, усунути недоліки, що виявилися.

Слід підкреслити, що метою перевірки у військово-навчальному процесі є визначення якості навчальних досягнень окремого воїна і військових підрозділів, а не ступеня їх невдач. Лише підходячи з таких позицій, можна об’єктивно і всебічно оцінити тих, кого перевіряють, дізнатися про причини та обставини, які заважають воїнам у повний мірі засвоювати програмний матеріал, оптимально організовувати весь процес бойової підготовки у підрозділі або частині.

Види перевірок і порядок їх проведення у війську визначаються відповідними керівними документами. Основними видами перевірок, які застосовуються в Збройних Силах України, є попередня, поточна, періодична, підсумкова, інспекторська перевірки.

Попередня перевірка здійснюється в основному з діагностичною метою визначення підготовленості як окремих воїнів, так і військових підрозділів до початку нового навчального року, до опанування новим військовим фахом, засвоєння нової дисципліни; для ознайомлення із загальним рівнем підготовленості прибулого у підрозділ молодого поповнення.

Поточна перевірка здійснюється військовим педагогом у ході планової навчальної діяльності на кожному занятті протягом усього терміну служби воїнів.

Поточна перевірка запобігає забуванню навчального матеріалу, розладу практичних умінь і втраті професійних навичок, допомагає своєчасно виявити прогалини у знаннях тих, хто навчається.

Періодична перевірка (інколи її називають тематичною) покликана перевірити, оцінити і скоригувати засвоєння воїнами певної системи знань, умінь і навичок після повного вивчення окремих розділів навчальної програми. Така перевірка носить системний, плановий і цілеспрямований характер. В армійських умовах періодична перевірка може проводитися наприкінці тижня, місяця, кварталу, півріччя. Про терміни проведення перевірочних занять воїни мають бути заздалегідь проінформовані, ознайомлені з питаннями, які виносяться на перевірку.

Підсумкова перевірка має на меті визначення рівня реалізації навчальних завдань, сформульованих в наказах Міністра оборони України, організаційно-методичних вказівках командувачів видів ЗСУ, програмах бойової та гуманітарної підготовки та інших документах, які регламентують військово-дидактичний процес.

Така перевірка охоплює як теоретичну, так і практичну підготовку воїнів та військових підрозділів. Кожен солдат, сержант, офіцер особисто звітує перед спеціальною комісією про рівень бойової майстерності, тобто про набуті знання, уміння та навички, здатність їх застосовувати у практичній діяльності. Підрозділи і частини перевіряються на бойову злагодженість, бойову вмілість і згуртованість.

У цілому підсумкова перевірка мобілізує і настроює особовий склад на успішну її здачу, на демонстрацію всього кращого й досягнутого за певний період бойового навчання, що безумовно позитивно впливає на рівень бойової готовності частин і підрозділів.

Інспекторська перевірка проводиться за планами вищих армійських інстанцій. Вона, як правило, носить комплексний всебічний характер і здійснюється на частіше одного разу на 3–5 років. Такій перевірці підлягають лише військові частини й військові установи. Частина перевіряється спеціальною зовнішньою комісією, призначеною старшим військовим начальником, за багатьма параметрами. Вивчається організація та методика проведення бойової та гуманітарної підготовки в підрозділах і в частині, оцінюється стан бойової техніки й зброї, порядок їх зберігання, стан військової дисципліни, рівень бойової готовності тощо.

До основних форм організації перевірки рівня професійної навченості воїнів і підготовленості підрозділів належать індивідуальна, групова, фронтальна та комбінована перевірки.

Індивідуальна форма перевірки спрямована на конкретного воїна для виявлення рівня засвоєння ним спеціальних знань, сформованих умінь і навичок, розвитку професійних якостей і звичок, для визначення основних недоліків і прогалин в його одиночній підготовці. За результатами такої перевірки намічаються основні напрями сумісної навчальної роботи й воїна, і командира-педагога.

Групова форма перевірки застосовується для з’ясування рівня колективних дій особового складу в складі відділення, екіпажу, бойової обслуги, підрозділу. Воїни, виконуючи поставлене перед ними завдання, демонструють злагодженість, бойову вмілість, взаємозамінність, згуртованість тощо. Результати такої перевірки в основному впливають на визначення рівня бойової готовності підрозділу (частини).

Фронтальна форма перевірки застосовується для з’ясування рівня опанування військовослужбовцями програмного матеріалу за порівнянно короткий термін, коли на контроль відводиться обмаль часу. Військовий педагог готує для тих, хто навчається, короткі запитання (усні або письмові) і ставить їх усьому особовому складу. Відповіді можуть бути відповідно як усні (на різні за змістом запитання), так і письмові (запитання можуть бути однакові для всіх).

Комбінована форма перевірки являє собою різне поєднання вищезазначених форм. Нерідко, наприклад, при груповій перевірці військових підрозділів виділяється час і використовуються прийоми для персональної перевірки підготовленості кожного члена екіпажу, бойового розрахунку чи відділення, визначення його ролі в діях військового колективу. Якщо на одному занятті військовий педагог фронтально письмово опитує основну масу тих, хто навчається, а з деким, хто потребує особливої уваги, проводить персональну співбесіду, то це вже поєднання фронтальної та індивідуальної перевірки.

Відповідно до цілей контролю, які визначають старші командири і начальники, керівники занять, для реалізації цих форм перевірки використовуються певні методи.

Методи перевірки – це способи, які містять в собі сукупність прийомів виявлення ефективності навчально-пізнавальної діяльності окремих військовослужбовців і військових колективів і які забезпечують повну та змістовну інформацію про результативність і дієвість всього військово-навчального процесу у військових підрозділах і частинах.

Основними методами перевірки успішності воїнів, професійної підготовленості підрозділів і визначення ефективності військово-дидактичного процесу є контрольне спостереження, усне опитування, аналіз результатів практичної діяльності тих, хто навчається, письмовий контроль, вправляння, дидактичне тестування, перевірка за допомогою технічних засобів тощо.

Контрольне спостереження – найбільш розповсюджений метод перевірки рівня бойової підготовки воїнів. За його допомогою військовий педагог визначає обсяг і глибину оволодіння ними військово-професійними знаннями, повноту опанування відповідними уміннями і навичками, ступінь сформованості спеціальних якостей і здібностей, які необхідні в сучасний війні. Крім того, під час спостереження пізнаються ставлення підлеглих до процесу бойового навчання, їх можливості, нахили та бажання, вольові якості, характер поведінки та дій в складних ситуаціях.

Спостерігаючи за навчальними діями підлеглих, командир, з одного боку, ставить дидактичні завдання, показує ті чи інші прийоми роботи з технікою або зброєю, а з іншого – тримає в полі зору кожного воїна, фіксує всі його дії та відповідним чином реагує на них.

Аналіз результатів практичної діяльності тих, хто навчається. Ґрунтується на тому, що про знання, уміння та навички підлеглих офіцер може судити за результатами виконання ними практичних завдань, навчальних вправ, окремих нормативів тощо.

Усне опитування застосовується, коли керівнику заняття необхідно глибоко перевірити знання конкретного воїна.

Само опитування може здійснюватися за допомогою бесіди, оповідання воїна, тлумачення ним певних військово-професійних явищ, понять та ін. Керівник заняття повинен уважно вислуховувати кожну відповідь і визначати точність і глибину знань того, хто перевіряється.

Найбільшою методичною цінністю методу є те, що він забезпечує безпосередній живий контакт педагога з тими, хто навчається.

Письмовий контроль. Забезпечує глибоку та всебічну перевірку великої кількості військовослужбовців. Метод вважається досить ефективним і об’єктивним, оскільки надає можливість за допомогою стандартних запитань, в деяких випадках навіть однакових для усіх, хто перевіряється, виявити як глибину знань підлеглих, так і порівняти їх.

Основними прийомами письмового контролю є контрольна робота і контрольна літучка.

Метод вправляння. Застосовується для перевірки практичної підготовленості як окремих воїнів, так і військових підрозділів.

Практична перевірка військ дає найбільш вірну інформацію про злагодженість військових підрозділів і частин, їх боєздатність і боєготовність. Тому така перевірка звичайно застосовується або після завершення певних розділів програми навчання особового складу, або після завершення всього курсу його професійної підготовки.

Дидактичне тестування. Тест успішності – це сукупність завдань, які зорієнтовані на визначення (вимірювання) рівня (ступеня) засвоєння воїнами певних частин змісту військового навчання.

Тести успішності повинні відповідати ряду вимог. Вони повинні бути: відносно короткостроковими; тобто не допускати вільного тлумачення тестового завдання; коректними, тобто виключати можливість формулювання багатозначних відповідей; відносно короткими; інформаційними, тобто такими, які забезпечують можливість зіставлення кількісної оцінки за виконання тесту з порядковою; зручними, тобто придатними для швидкої математичної обробки; стандартними, тобто придатними для широкого практичного використання.

Технічні засоби перевірки. До них можна віднести: секундоміри; фотокулемети; магнітофони; телебачення; автоматизовані траси, обладнанні електронними приладами; автоматизовані класи з пристроями контролю. За допомогою цих засобів військовий педагог отримує об’єктивну й точну інформацію про ті чи інші дії воїнів, яка дозволяє реально оцінити навченість підлеглих. Останнім часом у системі контролю військового навчаннявсе ширше використовуються електронно-обчислювальні машини, які забезпечують негайний зворотний зв’язок між відповіддю того, хто навчається, і запрограмованим навчальним матеріалом. Це надає можливість військовому педагогу відразу отримати інформацію про цінність відповіді.

Але якими б методами перевірки професійної підготовки воїнів і підрозділів не користувався військовий керівник, усі вони завершуються тією чи іншою оцінкою.

Оцінювання результатів навчання військовослужбовців

Слово „оцінка” означає характеристику цінностей, рівня чи значення будь-яких об’єктів або процесів. У дидактиці оцінка в основному пов’язана з фіксацією та позначенням рівня знань, умінь і навичок тих, хто навчається, як результат їх конкретної підготовки. Хоча в більш широкому смислі оцінка – це не тільки результат, але й процес (оцінювання).

Тому у військовій дидактиці прийнято вважати, що оцінка – це процес і результат виявлення, фіксації та порівняння ступеня опанування військовослужбовцями, військовими підрозділами та частинами професійно важливих знань, умінь і навичок з еталонними уявленнями, наведеними у програмах бойової та гуманітарної підготовки, збірниках, нормативних та інших керівних документах. У практиці дидактичного контролю оцінка більше розглядається як результат, тобто як позначення, як відмітка.

Оцінка в цьому значенні може бути виражена в різних формах:

– у формі емоційного ставлення керівника заняття або того, хто перевіряє: схвалення шляхом хитання головою, коротким зауваженням типу „так”, „добре”, „молодець”, „так тримати”, „вірно”, „невірно” тощо;

– у формі оціночного судження: „діяли правильно, але невпевнено”, „питання розумієте, але думки виражаєте непослідовно” тощо;

– у формі відмітки: „відмінно”, „добре”, „задовільно”, „незадовільно”, яка фіксується у звітних навчальних документах. Часто відмітку й ототожнюють з поняттям оцінки.

У системі бойового навчання Збройних Сил України в основному використовується чотирибальна система оцінювання. Критерії оцінок визначаються в програмах бойової та гуманітарної підготовки.

Наприклад, критерії оцінок щодо оцінювання окремого воїна узагальнено та стисло можна визначити таким чином:

– „відмінно” – воїн навчальним матеріалом володіє вільно, у повному об’ємі (засвоїв міцно, виявив глибоке його розуміння, вичерпно відповів і аргументовано обґрунтував свою точку зору і висновки, вміло використав на практиці, досконало оволодів прийомами роботи з бойовою технікою та зброєю, впевнено і у відведені терміни виконав визначене завдання);

– „добре” – військовослужбовець навчальний матеріал засвоїв на достатньо високому рівні, орієнтується в ньому впевнено (загалом знає проблему, правильно її розкриває, але недостатньо глибоко та всебічно, правильно використовує свої знання на практиці, опанував бойову техніку та зброю, безпомилково, але недостатньо швидко виконує відповідні дії, прийоми тощо. Відповіді та дії не відрізняються творчим підходом);

– „задовільно” – воїн загалом засвоїв навчальний матеріал, але оперує ним недостатньо чітко і впевнено (показує знання лише основного матеріалу, на додаткові запитання утруднюється відповісти, слабко визначає зв’язки та відносини між предметами та явищами, плутається в основних поняттях, свої знання в цілому спроможний використати на практиці, але при виконанні на бойовій техніці та зі зброєю певних дій і прийомів діє повільно, припускає деякі неточності, окремі помилки);

– „незадовільно” – військовослужбовець має дуже поверхове уявлення про основний навчальний матеріал, не спроможний ним оперувати (не в змозі відповісти на поставлені запитання, не знає основних понять, правил, положень тощо, передбачених програмою, про зміст матеріалу, що перевіряється, має поверхове уявлення, не може свої знання застосувати на практиці).

Але які б оцінки за знання, уміння та навички не виставлялися воїнам, вони повинні відповідати певним вимогам, які висуваються самим життям і проведенням контрольних заходів при перевірці результатів військового навчання. Вони сформульовані у відповідних документах, що стосуються військово-дидактичного процесу – в інструкціях, положеннях, порадниках, настановах тощо. До цих вимогслід віднести:

– об’єктивність і справедливість, тобто відповідність знанням, умінням і навичкам воїна. Завищення оцінки розхолоджує підлеглого і, як правило, породжує в нього почуття самозаспокоєння, а інколи навіть зверхності. Занижена ж оцінка може викликати образу, зниження прагнення до активної навчальної роботи в майбутньому. Як при заниженні, так і при завищенні оцінки військовий керівник постає в очах підлеглих несправедливим, що порушує нормальні взаємини між військовослужбовцями;

– гласність, що означає доведення оцінок кожного воїна, кожного підрозділу до всього особового складу. Приховування оцінок, особливо не високих, не сприяє прагненню воїнів до їх виправлення, покращання. Будь-яка оцінка, коли вона відома всім, має виховний вплив: висока – викликає гордість, повагу до тих, хто її отримав, низька – сором, критику, вживання заходів щодо її виправлення;

– достатня кількість даних для оцінки (її всебічність). Не можна оцінювати воїна за якимось одним показником, наприклад, лише за обсягом знань, які він демонструє. Слід враховувати, як він це робить: логіку і послідовність відповіді, розуміння того, що він викладає, вміння виділяти головне, ґрунтовність знань, обґрунтованість висновків, пов’язування теорії з практикою тощо;

– своєчасність, яка полягає у правильному (оптимальному) виборі часу для перевірки знань, умінь і навичок військовослужбовців. Це означає, що не можна оцінювати рівень підготовленості особового складу, коли він не пройшов певний цикл навчання, тобто не засвоїв певний матеріал. Не рекомендується також оцінювати воїнів і після значної перерви після їх навчання. Оцінка має бути виставлена одразу ж після вивчення теми, розділу, предмета, періоду навчання й т.п.;

– ясність і зрозумілість оцінки для воїна. У кожного з оцінкою пов’язані складні переживання, кожна людина по-своєму аналізує її, розмірковує над нею. І коли воїну незрозуміла та чи інша оцінка, йому здається, що його знання оцінили неправильно, несправедливо. Обов’язок командира – допомагати підлеглому правильно зрозуміти, за що йому поставлена саме така оцінка.

Щоб оцінка підлеглих була саме такою – об’єктивною, всебічною, справедливою, гласною і своєчасною, перевіряючий має додержуватися певних правил, які можна згрупувати у такі вимоги:

– перевіряючий має бути професійно компетентним. Причому компетентним як в тій справі, яка перевіряється і оцінюється, так і в методиці перевірки та виставленні оцінки;

– він має доброзичливо ставитися до того, кого перевіряє і оцінює;

– неможна проявляти будь-якої упередженості до воїнів. Це означає, що всі ті, хто навчається, для військового педагога рівні. І вимоги, які він висуває до підлеглих при виставленні оцінок, розповсюджуються на всіх однаково;

– перевіряючий повинен ураховувати обставини і умови навчання особового складу, особливості проведення контрольного заходу, часу і методичного забезпечення підготовки воїнів до перевірки;

– він має додержуватися єдиних підходів і методики при оцінюванні всього особового складу, всіх військових підрозділів і частин.

Таким чином, перевірка й оцінка знань, умінь і навичок військовослужбовців, професійної підготовленості військових підрозділів і частин – важлива і відповідальна ланка у військово-дидактичному процесі. Методично грамотна та правильно організована перевірка сприяє об’єктивній оцінці процесу бойової підготовки у військових частинах і підрозділах, мотивує військових керівників на його покращання, а особовий склад – на усунення виявлених недоліків і прорахунків у цій справі. На підставі перевірки й оцінки бойової підготовки старші начальники судять про боєздатність і боєготовність підпорядкованих їм військових колективів.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

· Загальні висновки з теми заняття:

1. Навчання воїнів збройних сил має чітко організований,

структурно-оформлений характер. Тому в процесуальному компоненті військово-навчального процесу форма, як його обов’язковий елемент, посідає своє конкретне місце.

2. Навчання у війську завжди супроводжується контролем і конкретною

оцінкою рівня навченості особового складу і самого військово-навчального процесу.

· Постановка завдань на самостійну роботу:

1.Звернутися до навчально – методичного посібника Е. П. Дуба «Основи

військової педагогіки»(п. 2.4; 2.5.).

2.Допрацювати свої записи в конспектах з теми заняття.

3.Підготуватися до семінарського заняття за змістовим модулем 1.2.2.

· Відповіді викладача на запитання студентів.

Лекцію розробив доцент кафедри № 801

працівник ЗСУ Кравченко І.В.

Лекція обговорена і схвалена на засіданні ПМК

Протокол № від „___” _________ 20 року