Навчальна література. 2. Военная психология и педагогика

1. Варій М. Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник. – Львів: Вид-во „Сполом”, 2003.

2. Военная психология и педагогика. Учебн. пособие/ Под ред. П.А. Корчемного, Л.Г. Лаптева, В.Г. Михайловского. – М.: Совершенство, 1998.

3. Дуб Е. П. Основи військової педагогіки. – Харків: ХУПС, 2009.

4. Основы военной психологии и педагогики / Под ред. А. В. Барабанщикова, Н. Ф. Феденко. – М.: Воениздат, 1984.

5. Педагогика / А. Н. Беседин и др. – Х.: ХВУ, 1996.

6. Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2001.

7. Ягупов В.В. Військова дидактика: Підручник. – К.: Тандем, 2004.

8. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002.

ВСТУП

Ефективність військово-навчального процесу визначається не тільки принципами, які покладені в його основу, і методами викладання – навчання, а також формами його організації як певного виду навчальної діяльності і суворою системою перевірок та оцінок його здійснення. Якщо принципи навчання говорять про те, чому треба так навчати, методи пояснюють суть навчальної взаємодії між суб’єктами та об’єктами військово-навчального процесу, то форми визначають, як у реальних умовах організовувати навчання особового складу, а перевірки сприяють об’єктивній і своєчасній оцінці діяльності тих, хто навчає особовий склад, і тих, хто навчається, визначаючи рівень їх професійної підготовленості.

Основною метою лекції є ознайомлення майбутніх офіцерів запасу зі змістом основних форм навчання військовослужбовців і засвоєння порядку

контролю за військово-навчальним процесом у ЗСУ.

1. Форма як організаційна сторона побудови військово-навчального

процесу

Активна пізнавальна діяльність воїнів, успішне формування в них необхідних професійних умінь і навичок, позитивне ставлення особового складу до бойового навчання, прагнення до оволодіння високою майстерністю значною мірою залежать від організації військово-навчального процесу, тобто від грамотного підбору форм, в яких здійснюється бойова та гуманітарна підготовка в підрозділах і частинах.

Форма(лат. forma – зовнішній вигляд, обрис) організації навчання – це зовнішній вияв узгодженої діяльності тих, хто навчає, і тих, хто навчається, яка здійснюється в певному порядку та режимі.

Будучи організаційною стороною навчання, форма передбачає склад і групування тих, хто навчається, структуру заняття, місце і тривалість його проведення, роль і специфіку діяльності тих, хто навчає, і тих, хто навчається.

Питання про форми навчання особового складу Збройних Сил України сьогодні набуває особливого значення. Подальше поповнення частин і підрозділів новою бойовою технікою і зброєю, скорочення термінів служби воїнів строкової служби до одного року викликає необхідність прискореної підготовки великої кількості різних за своїм профілем спеціалістів.
Це вимагає від командирів і начальників усіх рівнів, які є одночасно і військовими педагогами, грамотно й ефективно організовувати військово-навчальний процес, уміло підбирати й активно використовувати в ньому відповідні форми побудови, що оптимізує його проведення і сприяє якісному засвоєнню особовим складом відповідних професійних знань, умінь і навичок.

У військовій дидактиці вважається, що форма навчання воїнів визначає склад і групування тих, хто навчається, місце, час і режим заняття, порядок і послідовність відпрацьовування навчального матеріалу, характер дидактичної діяльності військового керівника і тих, кого він навчає.

Будучи організаційною стороною військово-навчального процесу, форми діалектично взаємопов’язані з методами навчання. Останні наповнюють їх конкретним внутрішнім змістом. З іншого боку, форми навчання, забезпечуючи зовнішні умови, надають методам навчання певну своєрідність, посилюють чи послабляють їх дієвість. Саме тому один і той же метод у різних формах проявляється по-різному.

У кожному виді збройних сил і родів військ застосовуються свої специфічні форми навчання. Однак в процесі підготовки різних військових спеціалістів поряд із специфічними вирішуються і багато загальних навчальних завдань. Тому сформувалися й установилися загальні в цілому для війська форми навчання воїнів, хоча слід зазначити, що загальні форми можуть застосовуватись по-різному в сухопутних військах, авіації, військах протиповітряної оборони, у військово-морських силах.

Таким чином, усі форми навчання воїнів можна поділити на дві великі групи:

І група –загальні форми організації військово-навчального процесу;

ІІ група –специфічні форми навчання воїнів.

Перша група форм,в залежності від характеру і змісту повсякденної діяльності воїнів, може бути, в свою чергу, поділена на три підгрупи форм навчання:

1. Навчально-планові (теоретичні заняття, практичні заняття, тренувальні заняття, бойові стрільби, навчання, військові ігри).

2. Службово-планові (паркові дні, регламентні роботи, переведення техніки на зимовий або літній періоди експлуатації, бойове чергування, несення вартової та внутрішньої служби тощо).

3. Суспільно-планові, або позаурочні (технічні гуртки, змагання на кращого фахівця підрозділу або частини, конкурси та вікторини з військової тематики, обмін досвідом кращих військових фахівців і т. п.).

Друга група форм відображує характер і особливості професійного навчання воїнів у залежності від приналежності до виду чи роду військ, а інколи і від конкретної військової спеціалізації окремих підрозділів і частин збройних сил.

Розглянемо більш детально усі ці групи форм.

Перша група, яка вважається загальною, поділяється на три підгрупи – навчально-планові форми навчання, службово-планові та суспільно-планові.

Серед навчально-планових форм навчання воїнів велику роль відіграють теоретичні заняття: лекції, семінари, розповіді, класно-групові заняття, бесіди, самопідготовка, консультації, додаткові заняття з воїнами, які слабко встигають або пропустили заняття. Загальним для цієї групи є те, що ці форми забезпечують передусім теоретичну підготовку особового складу, засвоєння воїнами теоретичних основ і принципів роботи бойової техніки і зброї. Така підготовка є для особового складу фундаментом свідомого оволодіння уміннями та навичками, необхідними для управління й експлуатації техніки та зброї.

Теоретичні заняття, як правило, проводяться у навчальних класах або в спеціальних аудиторіях, які обладнані під конкретний предмет зразками бойової техніки або зброї, відповідними схемами, плакатами, макетами та іншими наочними посібниками. Крім того, такі заняття нерідко організовуються на місцях стоянок та розташування бойової техніки, біля військових об’єктів. Саме тут керівник заняття може безпосередньо і наочно підтвердити більшість своїх висловлень, думок, окремих теоретичних положень, що сприяє глибокому засвоєнню воїнами знань, які викладаються.

Теоретичні заняття в принципі можна проводити за всіма видами підготовки воїнів, хоча далеко не в однаковій мірі. Наприклад, з гуманітарної підготовки така форма занять буде переважати абсолютно, при вивченні такого предмета, як радіохімічний та бактеріологічний захист, – складати не більше половини всіх занять, на заняттях з фізичної та стройової підготовки – використовуватися дуже обмежено.

Важливим обов’язком військового педагога є турбота про те, щоб усі теоретичні заняття, що проводяться з особовим складом, були змістовними, тісно пов’язаними з військовою спеціальністю воїнів, відповідали сьогоднішнім досягненням науки в цілому і військової зокрема, викликали в тих, хто навчається, пізнавальний інтерес і прагнення до глибокого оволодіння військовою справою.

Практичні заняття включають в себе тактико-спеціальні й тактико-стройові заняття, заняття на стартових і вогневих позиціях, на бойових постах, полігонах і аеродромах, на плацу і в спортивних містечках тощо. Вони проводяться з метою вдосконалення практичної підготовки окремого воїна та військових підрозділів. Саме тут формуються професійні уміння та навички.

У ході цих занять воїни оволодівають умінням експлуатації та застосування бойової техніки і зброї, відпрацьовують способи виконання тактичних прийомів і дій в різних видах бою в різноманітних умовах, вчаться проведенню різного роду розрахунків на тактичних, тактико-спеціальних, командних, командно-штабних та інших видах навчань, формують і закріплюють у собі навички грамотного аналізу службово-бойової обстановки, складних ситуацій, прийняття оптимальних управлінських рішень. Саме тут реалізується одна з вимог принципу практичної спрямованості навчання воїнів – наближення військового навчання до бойових умов. Саме тут здійснюється одиночна підготовка воїнів, злагодження підрозділів, фізичне, моральне і психологічне загартування особового складу.

Ефективність практичних занять перебуває у прямій залежності від розумової активності воїнів. Керівнику таких занять слід заохочувати підлеглих до активних дій в обстановці, що склалася, але в межах бойових статутів, інструкцій, інших нормативних документів, які визначають зміст і організацію бойової підготовки в частинах і підрозділах Збройних Сил України. Разом з цим це ні в якому разі не означає постійного опікування воїнів. Навпаки, перед підлеглими необхідно постійно ставити такі завдання, для вирішення яких потрібен самостійний аналіз обстановки, швидкі та ініціативні дії, напруженість розумових і фізичних сил, подолання різних труднощів.

Тренувальні заняття мають на меті підтримання та вдосконалення в особового складу загальних і спеціальних навичок бойової роботи, сприяння постійному бойовому злагодженню підрозділів. Вони проводяться у вигляді комплексних і спеціальних (предметних) тренувань як у складі відділень, бойових обслуг, екіпажів, так і окремих військовослужбовців індивідуально. До таких занять відносяться тренування: фізичні, стройові, радіотренування, стрілецькі, тренування по захисту від зброї масового ураження, тренування на командних пунктах, за сигналом „Тривога” й т. п. Тренувальні заняття здійснюються у відповідності зі спеціальними графіками на бойових постах, полігонах, аеродромах, у спеціальних вогневих містечках, на смугах перешкод, стартових позиціях, у спеціально обладнаних класах. Такі заняття можуть проводитися як на спеціальних тренажерах, так і безпосередньо на бойовій техніці. Причому тренуванню на бойовій техніці повинна передувати робота на тренажерах. Ефективність тренувальних занять залежить від ряду умов: режим тренувань має відповідати вимогам сучасного бою; на заняттях слід дотримуватися правильного виконання всіх прийомів і дій у визначений нормативами час; тренувальні заняття повинні проводитися систематично; хід тренувань має бути під постійним контролем відповідних командирів і начальників, що дозволяє своєчасно коригувати дії підлеглих, оцінювати їх результати, надавати необхідну допомогу. Для підвищення ефективності тренувальних занять їх керівники мають вміти використовувати елементи змагання між воїнами та підрозділами.

Бойові стрільби та пуски ракет. Така форма, як правило, завершує певні етапи навчання особового складу. Це особлива група форм навчання воїнів, в яку входять стрільби із стрілецької зброї, артилерійські, повітряні та корабельні стрільби, ракетні пуски, кидання бойових гранат. Особливістю цих занять є те, що крім перевірки рівня підготовки воїнів і підрозділів, сприяння злагодженню підрозділів, вони відіграють важливу роль у психологічній підготовці особового складу до дій у бойовій обстановці. Слід зазначити, що стрільби проводяться у відповідності з вимогами курсів стрільб і спеціальних інструктажів. Основні зусилля керівника таких занять, а це, як правило, командир підрозділу або частини, спрямовуються на точне виконання правил проведення стрільб, додержання заходів безпеки, створення відповідного тактичного фону, який сприяє виробленню у воїнів самостійності, впевненості дій, формуванню високих морально-бойових якостей.

Навчання. Ця форма має найбільші можливості для вирішення завдань щодо досягнення високого рівня польової, повітряної та морської виучки як окремих воїнів, так і військових підрозділів і частин. Головною метою навчань є завершення бойового злагодження військових колективів. Навчання бувають тактичними, тактико-спеціальними, командними, командно-штабними. Для військових структур рівня підрозділу особливого значення набувають тактико-спеціальні навчання, на яких особовий склад практично виконує весь комплекс своїх функціональних обов’язків в обстановці, максимально наближеній до бойової, де закладаються основи взаємодії воїнів різних спеціальностей, здійснюється психологічна загартованість особового складу. Для цього навчання проводяться на реальній місцевості в будь-який час року і доби, зі штатною зброєю і бойовою технікою, при значних фізичних і психологічних навантаженнях. Усе це спонукає воїнів до активних дій в складних і небезпечних ситуаціях, до самостійного прийняття рішень, нерідко пов’язаних з ризиком, до чіткого виконання своїх обов’язків в умовах впливу на психіку сильних подразників.

Під час навчань розкривається все найкраще, що є у військовому колективі й кожному воїні – їх професіоналізм, взаємопідтримка, взаємозамінність, моральні, психологічні, фізичні та інші якості. Тут виразно проявляються недоліки, які мають місце в їхній підготовці, морально-психологічній сфері. Тому командири використовують навчання для ретельного вивчення підлеглих, критичного аналізу їх попереднього військового навчання та виховання, коригування всієї наступної роботи з особовим складом.

Із службово-планових форм навчання воїнів слід особливо виділити паркові дні і регламентні роботи. Вони в частинах проводяться регулярно і мають на меті підтримання зброї та бойової техніки в стані постійної бойової готовності. Практично дії особового складу при цьому зводяться до обслуговування бойової техніки та зброї, їх ремонту, профілактичних заходів. Під час їх проведення (особливо на регламентних роботах) здійснюється заміна окремих елементів апаратури чи механізмів, їх регулювання та настроювання, ретельна перевірка. Все це дає змогу глибше пізнати принципи роботи апаратури, механізмів, окремих агрегатів, які є складовими елементами того чи іншого виду бойової техніки, особливості її експлуатації, краще засвоїти будову деталей та їх взаємодію.

Удосконалення технічних знань і практичних навичок під час проведення регламентних робіт і паркових днів – не пасивний процес, як це здається на перший погляд, а результат активної сумісної роботи командирів та їх підлеглих. Тому в планах їх проведення завжди передбачається не тільки обсяг конкретних робіт, але й хто що має самостійно вивчити під час цих робіт, хто і кому при цьому надає допомогу. Тобто й паркові дні, і регламентні роботи активно використовуються для подальшого зростання професійної майстерності особового складу.

Не менш значущою формою військово-професійного навчання воїнів є несення вартової та внутрішньої служб. Саме тут воїни навчаються використовувати свої знання, що стосуються основних положень загальновійськових статутів, а саме Статуту гарнізонної та вартової служби і Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, закріплювати їх на практиці. Більш того, ці знання перетворюються у професійні уміння та навички. Вартова служба, наприклад, навчає особовий склад правильному поводженню зі зброєю, оптимальному розподілу своїх сил, служба у добовому наряді формує управлінські вміння та навички, високу відповідальність за виконання своїх обов’язків. Під час варти та внутрішньої служби у воїнів формуються також професійні якості й звички: дисциплінованість, старанність, точність, пунктуальність, витривалість, пильність й т. ін.

Поряд з формами навчання, що передбачені планами і програмами бойової та гуманітарної підготовки, у військах активно застосовуються суспільно-планові форми навчання. Розглянемо деякі з них.

Змагання на кращого фахівця підрозділу. Застосування цієї форми роботи з особовим складом переслідує подвійну мету: виховну – цікаво організувати дозвілля воїнів, сформувати в підрозділі позитивний колективний настрій, створити здоровий емоційний фон і навчальну – закріпити, поглибити і поширити військово-спеціальні знання, професійні вміння та навички у військовослужбовців. Безпосередні учасники таких змагань, ретельно готуючись до них, не тільки повторюють навчальний матеріал з дисципліни бойової підготовки, але й нарощують свої знання з додаткових джерел, вивчають досвід кращих фахівців, відшліфовують свої вміння та навички його практичного застосування. Інші воїни, будучи глядачами і спостерігачами таких змагань, збагачують і закріплюють свій професійний вантаж, коли чують і бачать багато чого нового і корисного для себе.

Військово-технічні та інші гуртки, які посідають важливе місце у розповсюдженні військово-професійних знань серед особового складу. Вони створюються в підрозділах з метою надання допомоги воїнам при вивченні зброї та бойової техніки, при підготовці до складання різноманітних заліків, здачі на класність, оволодінні суміжними фахами. Заняття проводяться в навчальних класах або безпосередньо на техніці у вільний від служби час двічі на місяць. Відвідування таких гуртків добровільне. Кожен гурток має постійний склад, як правило, з воїнів однієї спеціальності. На заняттях здійснюється обмін досвідом кращих фахівців, вивчення новинок військової справи, організовуються змагання за нормативами, проводяться військово-технічні вікторини. Керують та проводять заняття у таких гуртках найбільш підготовлені офіцери, кращі фахівці з прапорщиків або воїнів служби за контрактом.

Слухачі гуртків поглиблюють знання, як зі свого фаху, так і з інших галузей військової справи, знайомляться з останніми досягненнями військової науки, поширюють свій загальновійськовий світогляд. За завданням керівників гуртків з повідомленнями та інформацією про досягнення у військово-технічній сфері виступають найбільш підготовлені слухачі – солдати і сержанти. Члени гуртка, як правило, є активними учасниками вікторин, тематичних вечорів або ранків, що проводяться у підрозділах за військовою тематикою.

Військово-технічна вікторина є цікавою формою роботи з особовим складом, яка сприяє підвищенню та закріпленню професійних знань військовослужбовців. Вікторина це вид гри, яка являє собою ряд запитань, що потребують відповідей в усній або письмовій формі. Це своєрідне змагання військовослужбовців у правильності відповідей на ті чи інші запитання. Темами для вікторини можуть бути питання, пов’язані зі знанням військових статутів, бойової техніки, зброї тощо. Найбільш широкого розповсюдження в частинах набули вікторини на військово-технічну тематику, що сприяє оволодінню особовим складом своїм фахом у гранично короткі терміни. Важливо, щоб кожна вікторина переслідувала певну мету, сприяла розширенню світогляду та підвищенню знань з предметів бойової підготовки. А це означає, що її тематику та конкретний зміст необхідно визначати відповідно до завдань, які вирішує підрозділ на тому чи іншому етапі бойового навчання особового складу.

Друга група форм навчання воїнів,як було сказано вище, називається специфічною. Вона відбиває особливості й характер бойового навчання військовослужбовців у різних видах і родах військ, в окремих структурних підрозділах збройних сил, що мають своє специфічне призначення.

В авіації Повітряних Сил це передусім польоти. При їх здійсненні льотний склад удосконалює своїх навички, пов’язані з технікою пілотування, розв’язанням навігаційних задач, інженерно-технічний склад поглиблює і поширює свої технічні знання, набуває досвіду обслуговування та підготовки літаків до польотів, усунення несправностей, що виникають на авіаційній техніці. Особовий склад підрозділів наземного забезпечення бойових дій авіації, виконуючи свої обов’язки, закріплює і доводить до автоматизму дії, які дозволяють чітко і безпечно здійснювати польоти, якісно їх обслуговувати, а управлінським структурам авіаційної частини керувати ними. Особливістю цієї форми навчання є те, що тут одночасно відбувається навчання великої кількості різних спеціалістів.

Специфічною формою навчання військовослужбовців в Повітряних Силах (у військах протиповітряної оборони) є також пуски зенітних ракет. Тут воїни закріплюють свої навички правильного розгортання зенітно-ракетних комплексів на бойових позиціях, виявлення та супроводження повітряних цілей, їх знищення. При цьому, як і на польотах авіації, відбувається бойове навчання воїнів різних спеціальностей: операторів, зв’язківців, фахівців бойового управління та ін.

Слід зазначити, що як при проведенні польотів, так і при пусках ракет вирішується важливе завдання – воїни навчаються діяти злагоджено й узгоджено.

Є свої специфічні форми навчання воїнів і в інших видах Збройних Сил України. У сухопутних військах це – обкатка танками, стрільба із закритих позицій, подолання танками водних перепонів. У Військово-Морських Силах – морські походи, тралення тощо.

Таке різноманіття організаційних форм навчання особового складу вимагає від організаторів бойової підготовки в частинах і підрозділах не тільки знання їх сутності й особливостей, але й творчого підходу до їх підбору і застосування, сміливого пошуку і впровадження у військово -

дидактичний процес нових, більш ефективних форм навчання підлеглих.