Данський період 1625—1629

Крістіан IV Данський (1577—1648), був палким лютеранином, і боявся після поразки протестантів Німеччини залишитисься віч на віч з імперією. Отримавши значну фінансову допомогу від Швеції і Франції Крістіан IV вирішив виступити проти імператора. Допомога Швеції та Франції дозволили сформувати армію в 20.000 солдатів, на чолі якої Крістіан вторгся в Німеччину.

На боротьбу з Крістіаном IV імператор Фердинанд II спрямував Альбрехта фон Валленштайна. Валленштайн запропонував імператорові набрати велику армію і при цьому зовсім не витрачати державних грошей на її утримання, а годувати солдатів за рахунок накладання контрибуції на захоплені території. Інакше кажучи, за рахунок організованого грабунку, таким чином «війна годувала війну». Солдатів наймали, як робітників на будівництво, капіталом для винагороди була здобич. Оскільки нових солдатів знайти було легко, війну було можливо вести до повного виснаження - переносячи її з одного регіону в інший. В цей час в Європі існувало два військових ринки на яких вербували найманців: один в Голландії - де точилася безперевна війна з іспанцями; інший - в Угорщині і Речі Посполитій (враховуючи і козацьку Україну) де йшла постійна війна з турками ^[4],^[5].

Армія Валленштайна стала грізною силою, і нараховувала в різний період часу від 30.000 до 100.000 солдат. Крістіан, вимушений спішно відступати перед об'єднаними військами Католицької Ліги, на чолі з графом Тіллі і Валленштайна. Союзники Данії не змогли прийти на допомогу. У Франції знову спалахнула громадянська війна, Швеція втягнулась у війну з Польщею, Нідерланди відбивалися від Іспанії, а Бранденбург і Саксонія прагнули за всяку ціну зберегти мир.

В 1626 р. Валленштайн завдав поразки Мансфельду при Дессау, а Тіллі розбив данців в битві при Люттері.

Армія Валленштейна окуповувала Мекленбург і Померанію. Імперські війська закріпились на півдні Балтики. Проте, не маючи флоту Валленштайн не міг захопити столицю Данії на острові Зеландія, місто Копенгаген. Валленштайн організував облогу Штральзунду, єдиного данського крупного порту з військовими верфями, але і тут зазнав невдачі. Без створення сильного флоту годі було і думати про закріплення на Балтиці. Проти імперських планів створення флоту виступили ганзейські міста і Польща, а окрім того у імператора просто не було необхідних фінансових ресурсів.

Як наслідок 1629 р. в Любеку було підписано мирний договір. Відповідно до нього Данія зберегла свої території, але пообіцяла не втручатись у справи імперії. Фердинанд добився повного домінування в Німеччині. Тим часом Католицька Ліга прагнула повернути втрачені після Аугсбурзького миру католицькі володіння. Імператор видав у 1629 р. Едикт про Реституцію. За ним належало повернути католикам 2 архієпископства, 12 єпископств і сотні монастирів. Едикт приніс вигоди не тільки католицькій церкві - посилювалась влада імператора в управлінні територіями імперії^[6].