Чесько-пфальцський період1618—1625

Після розриву з Габсбургами в Богемії було сформовано уряд - Директорію, в складі 30 директорів, на чолі яких став Вацлав Вільгельм з Руппи, головнокомандуючим було призначено графа Генріха Турна. Директорія запросила на чеський трон лідера Євангельської Унії Фрідріха V, курфюрста Пфальцського, зятя англійського короля Якова І. Повстанці, реально оцінюючи свої можливості, очікували допомоги з двох потужних осередків протестантизму в Європі: Англії і Нідерландів, а також протестантських князівств-сусідів.

У 1619 р. Нідерланди профінансували формування збройних загонів Мансфельда. Допомогу чехам також надала Сілезія, яка взяла під контроль кордон з католицькою Польщею, звідки планувалась збройна інтервенція. Англія, зайняла вичікувальну позицію. Моравська шляхта на чолі з Карлом Жеротіном виступила за мирний розв'язок конфлікту з Габсбургами, і відмовилась надати постанцям військову допомогу.

Ситуація швидко загострювалась, 20 березня 1619 р. помер імператор Матвій Габсбург. Після того, як зібрання чеських дворян обрало королем Чехії - 26 липня 1619 р. - курфюрста Пфальцу Фрідріха V. Через місяць - 28 серпня 1619 р. - за вибором німецької шляхти австрійський трон, корону Угорщини і Чехії успадкував Фердинанд II Габсбург, його було обрано імператором. Фердинанд був ревним католиком, і ще в молоді роки на богомоллі в Лоретто дав обітницю викорінити ересь. Оскільки у імператора не було армії він вимушений був шукати підтримки у Католицької Ліги, яка мала в своєму розпорядженні найману армію^[2].

Граф Турн і Мансфельд бачили шанси досягти військового успіху в боротьбі проти Габсбургів які опинились в скруті. Угорці під проводом кнізя Семигороддя Бетлена Габора завдали удару імперії і підійшли під мури Відня в листопаді 1619 р. Проте допомогу Габсбургам надала Польща, надіславши збройну допомогу - загони «лісовчиків», в складі яких були козацькі частини. Військова допомога дозволила Відню відбити атаку.

У 1620 р. Іспанія вислала на допомогу імператору 25,000 військо під командуванням Амброзіо Спіноли. Тим часом під командуванням генерала Тіллі армія Католицької Ліги рушила на Чехію, обходячи армію Фрідріха V, що намагався зупинити її ще на дальніх підступах до Праги.

Вирішальна битва відбулася 8 листопада 1620 року на Білій горі біля Праги. Армія протестантів зазнала нищівної поразки.

Результатом війни стало упокорення Чехії: імперський військовий трибунал стратив понад 600 представників чеської шляхти. Близько 500 крупних маєтків, три четвертих всієї території Чехії, змінили власників. Становище селян особливо не змінилось, але нові власники скористались моментом і відібрали в селян частину земель. Протестантське богослужіння було заборонене. Чеська мова при богослужіннях замінена на латину, було скасовано день пам'яті Яна Гуса. Університет було віддано під опіку ієзуїтів. Були конфісковані маєтки протестантів і їх роздано німецьким шляхтичам. Діловодство повністю переведене на німецьку мову, парламент практично втратив своє значення і скликався за бажанням імператора^[3]. На додаток, Фердинанд II скасував вибори короля і оголосив свою владу в Чехії спадковою. Чехія втратила автономію і стала родовою спадщиною Габсбургів. Внаслідок війни і епідемій населення Чехії скоротилось з 4 мільйонів людей на початку XVII століття, до 700 тисяч в середині сторіччя. Перша фаза війни завершилася, коли Бетлен Габор підписав мир з імператором, в січні 1622 р., отримавши території в Східній Угорщині.

Деякі історики виділяють період Тридцятирічної війни між 1621—1625 роками, як Пфальцський період. Закінчення дій на сході (в Чехії) означало звільнення імперських армій для дій на заході, а зокрема в Пфальці. Після упокорення Чехії війська імператора розпочали бойові дії з протестантами в Німеччині,і приступили до окупації Пфальцу. Рештки протестантської армії, на чолі з Мансфельдом відійшли в Данію. Пфальц опинився в руках імператора. У битві при Штадтлоні 6 серпня 1623 р. останні сили протестантів були розбиті. Вціліла ледве третина з 21-тисячної протестантської армії. Позбавлена припасів, керівництва і грошей вона була приречена. Поразка викликала розпад Євангельської унії і втрату Фрідріхом V всіх його володінь і титулу курфюрста. Фрідріха вигнали з Священної Римської Імперії. В екзилі він спробував заручитися підтримкою Нідерландів, Данії і Швеції. Перший період війни закінчився переконливою перемогою Габсбургів.