Визначення електроенцефалографії

Електроенцефалографія – найбільш розповсюджений метод діагностування епілепсії. Це метод дослідження головного мозку людини, який ґрунтується на аналізі електричних потенціалів, що виникають в процесі його роботи.

Електроенцефалограма (ЕЕГ) – це результат суперпозиції та просторової фільтрації в тканині мозку елементарних електричних процесів, які проходять у всіх нейронах головного мозку в ході їх життєдіяльності. Багато дослідників вважають ЕЕГ шумоподібним процесом, який загалом відображає сумарну функціональну активність мозку. ЕЕГ являє собою електричні коливання різних амплітуд, частот та просторової локалізації. При класифікації ЕЕГ виділяють три групи:

- нормальна ЕЕГ, яка відповідає віку і функціональному стану пацієнта;

- погранична між нормою та патологією, яка виходить за рамки нормальної, але не містить явної патологічної активності;

- патологічна або аномальна ЕЕГ, яка містить коливання невідповідної частоти, зі зміненою амплітудою, зі зміненим топічним розподілом по поверхні голови.

Застосування ЕЕГ:

- діагностика порушень роботи мозку (клінічні застосування);

- лабораторні дослідження функціонування мозку;

- застосування в терапії в якості сигналу біологічного зворотного зв’язку (biofeedback);

- застосування для розпізнавання думок та намірів в системах взаємодії мозку з комп’ютером (brain-computer-interface).

Одне з найбільш поширених застосувань дослідження ЕЕГ в клініці – для діагностування епілепсій.

Епілепсія – це гетерогенна група захворювань, що характеризується повторюваними спонтанними припадками. Обов‘язковою умовою є формування морфопатофізіологічного феномена – епілептичного осередку та/або епілептичної системи (групи нейронів, яка здатна до самозбудження та розповсюдження гіперсинхронних розрядів). Епілепсія може виникнути через різноманітні причини, основні з яких:

- генетичні фактори;

- захворювання судин мозку;

- перінатальні ураження мозку;

- черепно – мозкова травма;

- пухлини мозку;

- дегенеративні захворювання;

- інфекція ЦНС.

Дані електроенцефалографічних, клінічних та біохімічних досліджень свідчать, що мозок при епілепсії характеризується змінами будови на макро- та мікрорівні. Відбувається деполяризаційний зсув мембранного потенціалу нейронів, через що вони набувають більшу спроможність до генерування потенціалу дії. Результатом цього є збільшення частки процесів збудження у ЦНС (центральній нервовій системі) та розгальмовування шляхів та зв’язків, які у нормі є загальмованими. Через це у синхронні розряди залучаються набагато більші об‘єми мозкових структур ніж у нормі. Більш масивні гіперсинхронізовані нейрональні посилки, що циркулюють у мозкових системах в результаті надлишкового синаптичного бомбардування, призводять до подальшого розгальмовування та збудження мозкових систем. Через це відбувається підвищення їх готовності до залучення у синхронізовану активність інших систем мозку.

Коли патологічний процес вже набув достатнього розвитку (пухлини, абсцеси, зони інфаркту, запалення, некроз тканини, набряки) то визначити його локалізацію з допомогою нейровізуалізаційних методів (комп‘ютерна томографія, дослідження за допомогою ядерного магнітного резонансу, позитронно-емісійна томографія, оптична томографія) не складає суттєвих труднощів, оскільки ці методи призначені саме для відображення структури тканин. Але зміни у функціонуванні мозку, а саме прояви патологічної нейронної активності, відбуваються ще задовго до появи структурних змін у тканинах мозку. Електроенцефалографія є єдиним засобом дослідження функціонування мозку, тому електроенцефалографічне дослідження є невід‘ємною складовою частиною обстеження пацієнта з підозрою на мозкові хвороби. Рання діагностика захворювань мозку допоможе заздалегідь почати лікування та часто дає змогу попередити розвиток хвороби. Електроенцефалографія – найбільш розповсюджений метод діагностування епілепсії.

Перед електроенцефалографією у епілептології ставляться такі задачі:

- диференційне діагностування власне епілепсії, тобто підтвердження присутності аномальної для здорового мозку електричної епілептиформної активності;

- визначення типу приступів або форми епілептичного захворювання;

- локалізація фокуса приступової активності у об‘ємі мозку та проекції його на поверхню голови;

- моніторинг перебігу хвороби;

- допомога у корегуванні лікування;

- прогноз хвороби.