Методи і показники виміру продуктивності праці

Вимір продуктивності праці необхідний не тільки для аналізу ефективності виробництва, але і для інших практичних задач господарювання: визначення обсягів виробництва продукції, оптимального співвідношення між фондами споживання і накопичення, фондами індивідуального і суспільного споживання в національному доході, планомірного розподілу робочої сили по сферах праці й інших соціально-економічних задач.

Показники продуктивності праці, відбиваючи рівень і динаміку ефективності витрат праці, повинні відповідати таким вимогам:

по-перше, забезпечувати найбільш точне порівняння зробленої продукції з витратами праці на її виготовлення;

по-друге, бути наскрізними, тобто витримувати єдиний підхід до оцінки рівня продуктивності праці на підприємстві, у галузі і народному господарстві;

по-третє, створювати можливість для об'єктивного зіставлення темпів росту продуктивності праці і заробітної плати;

по-четверте, забезпечувати порівнянність рівнів продуктивності праці на підприємствах, у галузях з різнорідною продукцією й організаційно-технічними умовами її виробництва;

по-п'яте, не допускати повторного рахунка при вимірах рівнів і темпів росту середнього вироблення.

Методи виміру продуктивності праці – вираження рівня продуктивності праці через прийняті вимірники обсягу випуску продукції (виконання робіт).

Система "Стайдарт-Кост" – система виміру продуктивності праці, при якій усі витрати, що впливають на рахунки запасів і собівартість реалізованої продукції, відбиваються у виді стандартних (нормативних) чи визначених витрат, а не у виді фактичних витрат. Використовується для оцінки діяльності окремих працівників і управління в цілому.

Багатокритеріальні методи – методи, що використовують єдиний показник для виміру продуктивності праці, який отриманий агрегуванням групи приватних показників за допомогою ранжування чи зважування критеріїв оцінки результатів діяльності.

Найпростіший і наочний метод виміру продуктивності праці – натуральний, при якому врахована в натуральних одиницях продукція (у штуках, тонах, м і т.п.) відноситься до відпрацьованого часу в людино-годинах, людино-днях, людино-роках (до середньоспискового числа працівників). Ефективність праці при цьому виражається прямо і безпосередньо визначеною кількістю споживчих вартостей, зроблених в одиницю робочого часу. Натуральний метод одержав широке поширення при вимірі продуктивності праці усередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих ділянках, причому в тих галузях, де виробляється переважно однорідна продукція (електроенергетика, добувні галузі промисловості). У тих випадках, коли цех чи ділянка випускає продукцію одного призначення, але різну по одній якійсь ознаці, виробіток визначається в умовних одиницях (умовно-натуральний метод).

Трудовий метод виміру рівня продуктивності праці ґрунтується на використанні даних про трудомісткість продукції, що випускається: обсяг продукції оцінюється в одиницях робочого часу (годинах), потім відноситься до фактично відпрацьованого часу. Таким чином, установлюється прямий зв'язок між кількістю продукції і витратами праці на її виробництво. Трудовий метод застосуємо до усіх видів продукції незалежно від ступеня її готовності (вироби, напівфабрикати, незавершене виробництво) і досить широко використовується на практиці при вивченні відносної зміни продуктивності праці. Він має ряд різновидів, до числа яких можна віднести:

а) вимір динаміки продуктивності праці шляхом зіставлення фактичних рівнів трудомісткості;

б) визначення ступеня виконання норм виробітку;

в) зміна динаміки продуктивності праці за допомогою фіксованих рівнів трудомісткості.

Однак даний метод має ряд недоліків, що обмежують можливість його широкого застосування. По-перше, він забезпечує точне порівняння витрат праці і його результатів тільки при добре організованому нормуванні праці (наявності науково обґрунтованих норм). Даний метод вимагає стабільності норм, у той час як останні в міру удосконалювання організаційно-технічних умов трудового процесу постійно змінюються.

По-друге, дотепер немає надійних нормативів трудомісткості на окремі види робіт чи виконувані трудові функції, а розрахунки різних видів трудомісткості, крім технологічної, як правило, не практикуються,

Оскільки в трудомісткості виготовлення одиниці продукції відбивається вся сукупність факторів, що визначають рівень продуктивності праці, то в ньому найбільше повно варто враховувати витрати праці всіх категорій працюючих. По складу трудових витрат персоналу підприємства розрізняють наступні види трудомісткості:

- технологічна трудомісткість враховує витрати праці тільки основних робітників, які безпосередньо здійснюють вплив на предмети праці, змінюючи їхню форму, стан, положення, фізичні, хімічні й інші властивості;

- трудомісткість обслуговування виробництва, що враховує витрати праці допоміжних робочих і всіх робочих допоміжних цехів і служб, зайнятих обслуговуванням основного виробництва;

- виробнича трудомісткість враховує витрати праці всіх робітників як основних, так і допоміжних цехів і служб;

- трудомісткість управління виробництвом включає витрати праці керівників, фахівців, службовців, молодшого обслуговуючого персоналу й охорони;

- повна трудомісткість включає витрати праці всіх категорій працівників і являє собою сукупні працевтрати всього персоналу підприємства.

По обсягу обчислення витрат праці розрізняють трудомісткість окремої операції, деталі, виробу, партії виробів, товарної і валової продукції.

По місту виникнення трудомісткість підрозділяється на заводську (усього підприємства), цехову (дільничну), бригадну й окремого робочого місця.

По характеру і призначенню витрат праці розрізняють трудомісткість нормативну, фактичну, планову. Під нормативною трудомісткістю продукції (нормативом трудових витрат) розуміється величина необхідних витрат праці на виготовлення виробу чи виконання визначеного обсягу робіт, яка установлюється для усіх видів трудомісткості, виходячи з діючих норм, режиму роботи підприємства, штату співробітників і об'єктивних умов виробництва. Фактична трудомісткість — це величина реальних трудовитрат на виготовлення одиниці виробу, обсягу робіт, яка встановлюється на основі даних про обсяг виконаних робіт і фактично відпрацьованого часу. Планова трудомісткість — це передбачувані в планованому періоді необхідні витрати праці на виготовлення одиниці продукції (виробу) чи виконання певного обсягу робіт. Різниця між фактичною і плановою трудомісткістю характеризує резерви економії праці (заплановані від зниження фактичної трудомісткості економію витрат праці).

Трудомісткість розраховується як в абсолютних одиницях робочого часу (нормо-година, чоловік-година), так і у відносних (%).

Тому що праця, витрачена на виробництво тієї чи іншої продукції, складається не тільки з живої (індивідуальної), але і минулої праці, упредметненої в устаткуванні, сировині, матеріалах, отже, із категорією “продуктивність праці” пов'язане раціональне використання не тільки трудових (людських), а й інших видів ресурсів (наприклад, тимчасових, фінансових, земельних, матеріальних, енергетичних, інформаційних), використовуваних при виробництві товарів і наданні послуг. У зв'язку з цим виділяють продуктивність суспільної праці. Витрати минулої праці виражаються через вартість (у грошовому еквіваленті). До переходу на нову систему обліку і статистики, засновану на системі національних рахунків, показник продуктивності суспільної праці вимірювали на основі національного доходу. При обчисленні обсяг зробленого національного доходу у вартісному (грошовому) вираженні (у порівнянних цінах) поділявся на середньорічну чисельність працівників, зайнятих у сфері матеріального виробництва. При перегляді системи показників, що відбивають рівень і динаміку продуктивності праці, а також методів їхнього розрахунку, показник “національний доход” змінився показником валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення. Розрахунок продуктивності суспільної праці являє собою відношення реального ВВП (млн. грн.) до чисельності (млн. чол.) зайнятих (у різній формі) в економіці. Таким чином, показник продуктивності суспільної праці характеризує ефективність використання людських (трудових) ресурсів суспільства на рівні держави.

На практиці найбільш розповсюдженим є вартісний (грошовий) метод виміру продуктивності праці, заснований на використанні вартісних показників обсягу зробленої продукції. Перевага цього методу існує у можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як у масштабі окремого підприємства, галузі, так і в масштабі всього народного господарства. Тому він застосовується на всіх етапах планування й обліку як у галузевому, так і в територіальному розрізах.

При вартісному методі продуктивність праці (виробіток) розраховується шляхом розподілу обсягу зробленої продукції у грн. на середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу. Вартісний метод виміру продуктивності праці має ряд різновидів у залежності від різних вартісних виражень зробленої продукції (товарна, валова, реалізована, чиста, нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки).

Показники продуктивності праці, що розраховуються по валовій, товарній, реалізованій продукції, мають в основному подібні достоїнства і недоліки. Головний їхній недолік полягає в тому, що рівень виробітку в даному випадку більш обумовлений витратами минулої праці, ніж витратами живої праці. На розмір виробітку, обчисленого по валовій продукції, впливає зміни асортименту продукції, що випускається, різна матеріалоємкість, обсяг кооперованих постачань, отриманих від інших підприємств, обсяг незавершеного виробництва, а також розходження і динамічність цін на продукцію.

Вимір продуктивності праці по реалізованій продукції припускає облік не тільки готової продукції, але відвантаженої і навіть цілком оплаченої. У цьому випадку ефективність роботи підприємства багато в чому визначається причинами, що не залежать від діяльності колективу, величини його трудових витрат на виробництво продукції за звітний період.

Суть методу виміру продуктивності праці на основі нормативної вартості обробки (НВО) полягає в тому, що для оцінки обсягу продукції, що випускається, приймається не оптова ціна, а тільки та її частина, що умовно характеризує лише витрати живої праці. Показник НВО не включає вартість основних матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів, тому він вільний від впливу асортиментних зрушень, зміни питомої ваги кооперованих постачань, розходжень у рівнях рентабельності (цінах) виготовленої продукції. У нормативну вартість обробки входять заробітна плата з нарахуваннями, цехові і загальнозаводські витрати, тобто та частина матеріальних витрат, величина яких в основному залежить від діяльності даного підприємства.

Векторні методи – вимір продуктивності праці за допомогою набору окремих показників.