Методи нормування

Існуючі дуже різноманітні методи нормування праці підрозділяються на наступні групи:

1.Формальні методи - базуються здебільшого на положеннях Ф.Тейлора і Ф.Гильберта, однак адаптованих стосовно до сучасних умов, що припускає використання математичного апарата.

2. Неформальні методи - дуже суб'єктивні і неточні, хоча і досить прості і відносно дешеві. Ці методи ґрунтуються на думці експертів. Неформальні методи можна використовувати лише як перший етап у визначенні можливостей виконавця.

3. Напівформальні методи - базуються на спостереженнях за працівниками. Точність методу вище, витрати на нормування вище. При установленні відповідної норми потрібно визначений час для збору статистичних даних. Вихідна статистика формується на основі вибірок, що охоплюють далеко не весь обсяг роботи виконавця.

У нормуванні праці застосовують аналітичні і сумарні методи.

При сумарних методах норми встановлюються без аналізу конкретного трудового процесу і проектування раціональної організації праці на основі досвіду нормувальника (так називаний дослідний метод) чи на основі статистичних даних про виконання аналогічних робіт (статистичний метод).

Аналітичні методи припускають установлення норм на основі аналізу конкретного трудового процесу, проектування раціональних режимів роботи устаткування і прийомів праці робітників, визначення норм по елементах трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць і виробничих підрозділів.

За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові й аналітично-дослідницькі. У першому випадку за базу розрахунку беруться нормативні матеріали, у другому – дані, отримані при дослідженні трудових процесів на аналізованих робочих місцях.

Методи дослідження трудових процесів класифікуються по різних ознаках: мети дослідження, кількості об'єктів, що спостерігаються, способу проведення спостереження, формі фіксації даних і т.п.

Основною ознакою є мета дослідження, відповідно до якої виділяються наступні методи: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Фотографія робочого часу (ФРВ) застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни чи її частини. Якщо при хронометражі об'єктом вивчення, як правило, є елементи оперативного часу на конкретний вид продукції, то при ФРВ фіксуються витрати часу на усі види робіт і перерви, що спостерігалися протягом визначеного відрізка часу.

Фотографії робочого часу (ФРЧ) розрізняються по двох основних ознаках: 1)по об'єктам, що спостерігаються; 2) по способам проведення й обробки спостережень. По першій ознаці розрізняються фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія), фотографія часу роботи устаткування і фотографія виробничого процесу.

При індивідуальній фотографії робочого часу спостерігач вивчає використання часу одним робітником протягом робочої зміни чи іншого періоду часу. Групова фотографія робочого часу проводиться в тих випадках, коли робота виконується декількома робітниками, зокрема при бригадній організації праці. Однієї з важливих задач цього виду ФРЧ є вивчення правильності існуючого стану поділу і кооперації праці в бригаді. Основною метою проведення самофотографії є залучення робітників і ІТР до активної участі у виявленні і установленні втрат робочого часу. Самофотографія проводиться самими працівниками, що фіксують величину втрат робочого часу і причини їхнього виникнення.

Фотохронометраж застосовується для одночасного визначення структури витрат часу і тривалості окремих елементів виробничої операції.

Фотографія часу використання робочого устаткування являє собою спостереження за елементами його роботи і перервами в ній. Вона проводиться з метою одержання вихідних даних для визначення чи уточнення часу обслуговування робочого місця, витрат робочого часу і причин їхнього виникнення.

При фотографії виробничого процесу одночасно проводиться вивчення витрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Цей вид фотографії іноді називається двостороннім спостереженням, тобто процес спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітником, іншої – за устаткуванням.

Хронометраж служить для аналізу прийомів праці і визначення тривалості повторюваних елементів операцій. У залежності від задач дослідження й особливостей трудових процесів існують різні форми і способи проведення хронометражу, фотографії робочого часу, фотохронометражу. Фотохронометраж може проводитися трьома способами: безупинним (за поточним часом), вибірковим і цикловим.

Розрізняються два методи проведення ФРВ: метод безпосередніх вимірів часу і метод моментальних спостережень. При здійсненні хронометражу й обробки результатів його спостережень, керуються наступними правилами

1.Загальна тривалість спостереження 480 хв. Тривалість елементів операції визначається як різниця між значеннями поточного часу наступного і попереднього елементів. Результати утворять хроноряди по кожнім елементі операції. Після цього по усіх вимірах у графі "Індекс" відповідно до прийнятої індексації проставляється коротке позначення даного виду категорії витрат робочого часу. На основі індексації витрат робочого часу складається зведення однойменних витрат робочого часу.

2. Не виключаються випадкові, помилкові і дефектні виміри.

3. Визначаються фактичні коефіцієнти стійкості хронорядів (К) як відношення максимального значення даного хроноряду Т_мах до мінімального Т_міn по формулі:

T _max

K= ¾¾¾

_Tmin

Отриманий коефіцієнт порівнюється з нормативним і встановлюється стійкість хроноряда. Для різних типів виробництв (масове, велике-, середньо-, дрібно- серійне, одиничне) і різних видів робіт (ручна, машинно-ручна, машинна) установлений нормативний коефіцієнт стійкості хроноряда.

Хроноряд вважається стійким за умови якщо фактичний коефіцієнт стійкості менше чи дорівнює максимально припустимому нормативний.

Підсумовуванням тривалості елементів по стійкому хроноряду розраховується сумарна тривалість, а розподілом її на кількість вимірів (без обліку виключених) - середня тривалість кожного елементу операції.

Складається проектований баланс робочого дня . Для цього з фактичного балансу переносяться всі категорії прямих утрат робочого часу, проставляються нормативні величини Тпт, Торг, Тотл. Різниця між фактичними і нормативними величинами зазначених категорій оцінюється як сховані втрати робочого часу і заноситься в таблицю. Всі отримані зайві витрати часу сумуються з фактичним значенням оперативного часу, утворюють його нормативну величину. Обробка результатів хронометражних спостережень може бути представлена в табл. 8.1.

Таблиця 8.1