Функції філософії, її роль у формуванні світоглядної культури особистості.

У сучасній філософській літературі виділяється велика кількість різноманітних функцій філософії, які, на наш погляд, можуть бути зведені до таких: світоглядна, методологічна, аксіологічна, гуманістична функції.

Світоглядна функція спрямована на формування і розвиток світогляду особи, який відповідав би даному рівню цінностей, практики, науки, суспільства у цілому. Слід підкреслити, що світогляд може складатися і стихійно, однак вивчення філософії допомагає людині ставити і вирішувати світоглядні проблеми на теоретичному рівні, свідомо формувати переконання.

Підсумком світоглядних шукань є картина світу.

Картина світу – одна з форм світоглядного відтворення об’єктивної реальності в суспільній свідомості, що є образом засвоєної на практиці дійсності.

Власне кажучи, специфічні картини світу існують у всіх історично мінливих типах світогляду. Можна говорити про міфологічні, релігійні, наукові картини світу.

Так, міфологічна картина світу являє собою цілісну і нерозчленовану єдність тематичних і сюжетних ліній, основних смислообразів, які відповідають рівню світорозуміння людини, що її створює. Релігійна картина світу переважно дуалістична. У ній акцентується момент подвоєння світу і вказівки на вищі за людину сили, що володіють розумом, волею, власними законами. Ці сили таємничі, могутні, чудодійні, мають принципово інші якості, чим ті, що знайомі людині у повсякденному житті. Світ божественного детермінує людей і в їх фізичному бутті, і в ціннісному ладі.

Ще в середині минулого століття в науці панувала виникла у Новий час ньютоновсько-картезіанська картина світу. Раціонально-механістичний образ світу, що сформувався в працях І.Ньютона, Р.Декарта та їх послідовників, демонструє нам світ як єдиний і один, підпорядкований жорстким законам. Фізикалістськи зрозуміла дійсність – гігантські космічні простори, у яких рухаються по чітких траєкторіях маси матерії – не несе в собі ніякої необхідності появи свідомості. Вся історія Всесвіту, починаючи від «великого вибуху» до сучасності, постає як результат сліпого і стихійного руху матеріальних мас. Людина тут – випадковий і побічний продукт (епіфеномен) космічної еволюції. Звідси випливає індиферентність класичної науки до проблем людини, її долі, цілей і цінностей, що виглядають курйозними безглуздями в грандіозній машині бездушного Всесвіту.

Загальна теорія відносності А.Ейнштейна, вчення про біосферу і ноосферу В.І.Вернадського, роботи І.Пригожина і Г.Хакена, присвячені синергетиці, останні дослідження в області хімії, генетики, психології значно розширюють наші уявлення про навколишній світ, а головне – про місце і роль людини у ньому. Введення в науковий обіг як пояснювального антропного принципу означає необхідність урахування позиції мислячого і діючого суб'єкта. «Світ такий, який є, тому, що це ми дивимося на нього, і всяка зміна в нас, у нашому погляді, у нашому самопочутті та самосвідомості змінює картину світу. «Чисто об'єктивний» його опис – неможливий».[3] Сучасна наукова картина світу динамічна і суперечлива, часом вона заводить буденне мислення у глухий кут. Наприклад, відповідно до теорії відносності простір не тривимірний, а час не лінійний. Потік часу не є рівномірним і однорідним, а залежить від позиції спостерігача. Питання про «вічність життя» було теоретично підняте В.І.Вернадським. Всесвіт виявляється єдиним у всіх своїх проявах, живим, таким що розвивається, піднімається на нові ступіні буття.

Існуючі і конкуруючі філософські картини світу будуються навколо відношення «світ – людина» або «людина – світ». Об'єктивістські картини світу відстоюють пріоритет навколишньої реальності, що не залежить від бажань людини коментувати її. Суб'єктивістські картини світу, навпаки, поділяють світ на безліч суб'єктивних світків. Уся дійсність переломлюється через унікальне «Я» людини, а тому важко сказати, чи існує взагалі що-небудь об'єктивне. Не впадаючи в крайнощі об'єктивізму і суб'єктивізму, необхідно відзначити, що оточуючий людину світ – драматична єдність суб'єктивного й об'єктивного. При цьому філософи нічого не приймають на віру, у всім сумніваючись і першими піддаючи «атаці» область невідомого.

Методологічна функція характеризує відношення філософії до конкретних наук та інших форм свідомості й практики. Узагальнюючи досягнення наукових і позанаукових форм пізнання, філософія виробляє систему найбільш загальних правил, прийомів, принципів пізнавальної і практичної діяльності людей. Ці прийоми і принципи носять універсальний характер. Тим самим філософія виступає загальною методологією стосовно конкретного, насамперед, наукового пізнання. Вона висуває вихідні принципи пізнання, встановлює логічний зв'язок між конкретними методами і формами пізнання.

Аксіологічна функція філософії забезпечує обґрунтування певної системи цінностей: економічних, політичних, правових, моральних, естетичних, тим самим надаючи людині стійку систему смислових координат для її діяльності.

Гуманістична функція «нагадує» людині про її Людське призначення. З моменту свого виникнення філософія завжди несла в собі гуманістичне начало, що виявляється в пізнанні людини в єдності всіх її сторін, у пошуку її сутності і сенсу життя, у розкритті таємниці народження і смерті, у дослідженні принципів взаємодії людини з природою, індивіда із суспільством, у виробленні суспільного ідеалу, у якому були б створені оптимальні умови для розвитку кожного людського індивіда.

Особливого значення гуманістична функція набуває у кризові періоди життя суспільства. Зміна способу життя сучасної людини під дією глобальних проблем, що загострилися і наростають, пов'язаних з бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, які привели до відчуження людини від своєї сутності. У цих умовах людина стає «одномірною» людиною у професійному, сімейному, побутовому та інших відношеннях. Філософія прагне повернути людині цілісність і повноту буття, зміцнити її дух, зробити її причетним до творчості буття.

Можливо, вивчивши комплекс конкретних навчальних дисциплін у вузі, можна стати гарним фахівцем, і це буде дуже важливим життєвим успіхом. Але людина є занадто багатосторонньою істотою, щоб обмежити своє існування тільки рамками своєї спеціальності. Вона пов'язана і іншими людськими відносинами, у неї є й інші потреби та інтереси, а також світ спілкування і почуттів. Недостатня увага до кожної з цих сторін може привести до серйозного внутрішнього духовно-психологічного розладу. Філософія, розглядаючи людину як цілісну істоту в єдності всіх її сторін, у єдності з природою і суспільством, здатна допомогти людині привести себе у гармонію з собою і з навколишнім світом і просто бути щасливою.

І в межах своєї професії творчі можливості фахівця значно зростуть, якщо він у достатній мірі використовує духовно-інтелектуальний потенціал філософії. Остання, осмислюючи вже досягнуті результати діяльності і пізнання, намагається «заглянути» за межі відомого, ставить нові питання і прагне дати відповіді на них.

Філософія дає людині духовні орієнтири, навчає її оцінювати власне життя не тільки масштабами сьогоднішнього дня, повертає його до вічності, надає сенсу її існуванню у майбутньому.