Специфіка філософського знання. Предмет, основні проблеми і структура філософії.

Для того, щоб виявити специфіку філософського світогляду, доцільно подати сукупність людських знань у вигляді окремих блоків, розташованих відповідно до зростання глибини проникнення у проблему: технологічний, емпіричний, теоретичний, світоглядний.

Знання технологічного блоку дозволяють безпосередньо управляти діяльністю, оскільки дають уявлення про механізм діяльності. Знання цього виду надає людині алгоритм дій, відповідаючи на питання як, яким чином здійснити певну операцію. Для студентів технічних вузів саме цей вид знання є пріоритетним.

Але для того, щоб виробити прийоми, «рецепти» технологічного блоку, необхідно знати, що являє собою той феномен, з яким ми маємо справу. Це знання належить до розряду емпіричного, досвідного. Основу його складає опис дійсності.

Технологічні алгоритми та емпіричні описи мають обмежену область застосування без виходу на теоретичне знання, що відповідає на питання чому? Відповідь на це питання припускає виявлення тих закономірностей, яким підпорядковані різні явища і процеси.

Названих знань, що відповідають на питання як, що і чому, в принципі, достатньо для здійснення людиною її діяльності. Однак людина не може задовольнитися цим, відчуваючи настійну духовну потребу в пошуку відповідей на більш глибокі питання і насамперед смисложиттєві – навіщо і в ім'я чого? Ця потреба формує ще один вид знання, що надає всієї сукупності знання цілісний характер. Що є ідеалом? Що надає зміст нашій діяльності? Як людина уявляє своє призначення і місце у цьому світі? Цей вид знання називається світоглядним і ближче всього підходить до філософії і релігії.

Разом з тим, це не означає, що філософія ігнорує пошуки відповідей на питання технологічного, емпіричного і теоретичного блоків; її цікавлять і виявлення суті, і причини, і механізми розвитку. Проте, пріоритетним для філософського знання є все ж пошук сенсів: сенсу буття, сенсу історії, сенсу життя.

Це пояснює постійне звертання філософів до так званих «вічних питань»: «Що є світ?», «Що є людина?», «Яке місце вона займає у світі?», «Чи може вона щось змінити?». Питання ці вважаються вічними не тому, що їх принципово не можна вирішити, а тому, що перед кожним новим поколінням вони постають у нових історичних умовах і вимагають нового переосмислення. Людина більш комфортно почуває себе у світі, який вона розуміє, може пояснити.

У процесі пізнання і перетворення світу в свідомості людини відбувається розщеплення дійсності на об'єктивну і суб'єктивну реальність. Об'єктивна реальність існує незалежно від свідомості, поза свідомістю і повинна бути цією свідомістю пізнана та засвоєна. Суб'єктивна реальність є внутрішній світ людини, зміст її свідомості (знання, ідеали, мотиви поведінки, цільові настанови, вольова активність і свобода). Проблема співвідношення цих двох видів реальності складає зміст основного питання філософії.

У класичній формі це питання було сформульовано Ф.Енгельсом: це питання про відношення мислення до буття, духу до природи, свідомості до матерії. Це питання має дві сторони:

1) Що первинно – людина чи світ, свідомість чи матерія?

2) Чи пізнаваний світ?

У залежності від варіантів відповіді на першу сторону основного питання філософії, мислителі поділилися на матеріалістів та ідеалістів.

Матеріалісти виходять з того, що первинна матерія, об'єктивна дійсність, природа, а дух, свідомість – лише властивість матерії. Первинність матерії припускає її вічність, нестворюваність і незнищуваність. За своєю суттю матеріалізм є реалістичним світоглядом, що прагне зрозуміти матеріальний світ «з нього самого», не вводячи ніяких сторонніх для світу сил – Бога, ідеї тощо. Основними історичними формами матеріалізму є: стихійний (наївний) матеріалізм стародавнього світу (Фалес, Демокріт); механістичний матеріалізм XVII-XVIII століть (Ф.Бекон, Т.Гоббс, П.-А.Гольбах, К.-А.Гельвецій); діалектичний матеріалізм (К.Маркс, Ф.Енгельс).

Ідеалісти визнавали вихідним, первинним началом усього сущого дух, ідею, свідомість. Існують два різновиди ідеалізму: об'єктивний і суб'єктивний. Об'єктивні ідеалісти (Платон, Арістотель, Г.-В.-Ф.Гегель) вважають ідеальне, духовне існуючим об'єктивно, тобто незалежно від людини. Суб'єктивні ідеалісти (Дж.Берклі, Д.Юм, Е.Мах) вважають ідеальне формою тільки внутрішнього людського досвіду.

Спроба знайти компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом отримала назву дуалізму. Дуалісти виходять з того, що матерія і дух – два незалежних рядопокладених начала.

У залежності від відповіді на другу сторону основного питання філософії філософи поділилися на гносеологічних (пізнавальних) оптимістів і песимістів. Більшість філософів (усі матеріалісти і багато ідеалістів) позитивно відповідають на запитання про можливість пізнання світу. Разом з тим є філософи, що висловлюють сумнів у можливостях пізнання світу – скептики (від грец. σκεπτικως – озиратися, оглядатися) або прямо заперечують таку можливість – агностики (від грец. άγνωστος – недоступний пізнанню). Подібна філософська позиція відбиває об'єктивні труднощі пізнавального процесу. І скептики, і агностики не сумніваються у самому факті отримання людиною знання, вони беруть під сумнів адекватність, об'єктивність нашого знання.

Разом з тим, визнаючи важливість основного питання філософії, сучасні філософи йдуть далі в розумінні кола філософських проблем. Крім зафіксованих Ф.Енгельсом аспектів, називаються й інші варіанти основного питання філософії. Багато філософів, починаючи від Сократа, пов'язували філософську проблематику з людиною, змістом її буття і призначення. Так, І.Кант суть філософії виразив у трьох відомих питаннях: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? І він прийшов до висновку, що всі три питання можна звести до одного: «Що є людина»? А.Камю вважав основним питанням філософії питання про те, що таке життя і чи варте воно труда бути прожитим? – тобто необхідність співставлення філософського знання з людиною і її унікальним буттям.

Основне питання філософії дозволяє підійти до визначення предмета філософії. «Предмет філософії – не одна яка-небудь сторона сущого, а все суще у всій повноті свого змісту і сенсу. Філософія націлена не на те, щоб визначити точні границі і зовнішні взаємодії між частинами і частками світу, а на те, щоб зрозуміти їх внутрішній зв'язок і єдність».[1]

Важливо підкреслити, що предмет філософії історично мінливий, конкретний, його трактування зазнавало еволюції, а разом з нею змінювалося і розуміння самої філософії. У різні часи під філософією розумілася любов до мудрості, наука, тип світогляду, форма суспільної свідомості, мистецтво, ідеологія, форма культури і т.п. Відзначаючи цю варіативність у розумінні предметного самовизначення філософії, слід вказати, що наскрізною філософською проблематикою була і залишається проблема людини. «Таємна мета філософії (як і релігії) – вивести людину зі сфери буденності, захопити її вищими ідеалами, надати її життю істинний сенс, відкрити шлях до найдосконаліших цінностей».[2]

Таким чином, філософія – це система знань, що розвивається, про всезагальні властивості речей процесів, про їхні взаємні зв’язки і залежності; про світ у цілому, його всезагальні закони розвитку; про закони діяльності і сенс життя людини.

Філософія як теоретична дисципліна включає такі розділи:

Онтологія (від грець. όντα, род. в., όντως – суще і λόγος – вчення) – вчення про буття, ставить проблеми: що є світ, які його загальні риси.

Гносеологія (від грець. γνωσις – знання і λόγος – вчення) – теорія пізнання, включає проблеми пізнаваності світу, сутності пізнання, істини та її критеріїв.

Методологія (від грець. μέJοδος – шлях, спосіб і λόγος – вчення) – вчення про найбільш доцільні способи досягнення знань, істини.

Аксіологія (від грець. αξία – цінність і λόγος – вчення) – вчення про цінності (духовні – естетичні, моральні, релігійні та ін.).

Крім того виділяють також соціальну філософію і філософію історії, філософську антропологію (від грець. άνJρωπος – людина і λόγος – вчення) – вчення про людину.

Особливе місце у філософії займає історія філософії, яка на відміну від історії спеціальних, технічних наук, складає органічну частину предмета філософії, про що буде йти мова в наступних темах посібнику.