Поняття договору про надання інформаційних послуг

Серед значної групи зобов'язань про надання послуг особливе місце посідає на сьогодні договір про надання ін­формаційних послуг, який відповідає ознакам, передбаче­ним гл. 63 чинного ЦК України.

Правове значення гл. 63 ЦК України, таким чином, по­лягає в тому, що закріплені в ній норми розраховані і на цивільні правовідносини, які ще не відокремлені в ЦК в якості самостійного виду договорів про надання послуг. Отже, поряд із визнаними на кодифікаційному рівні дого­ворами про надання послуг такими, як перевезення, транс­портне експедирування, зберігання, страхування, доручен­ня, комісія, управління майном, існує ряд договорів, які доповнюють цей перелік, але не становлять поки що навіть приблизно цілісної системи зазначених договорів. Це дого­вори у сфері відносин з приводу консультативних, медич­них, правових, ветеринарних, аудиторських послуг; послуг з туристичного обслуговування і навчання, реклами, бан­ківські і біржові послуги тощо, а також вельми актуальний з огляду на швидкий розвиток інформаційного суспільства, договір про надання інформаційних послуг.

За договором про надання інформаційних послут одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати інформаційну послугу, яка от­римується у процесі здійснення інформаційної діяльності з пошуку, отримання, зберігання та надання інформації, а за­мовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену пос­лугу, якщо інше не встановлено договором. Таке розуміння договору про надання інформаційних послуг можна вивести із загальної про надання послуг ст. 901 ЦК України. Крім того, слід враховувати, що положення гл. 63 «Послуги. Загальні положення» мо­жуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить сутності зобов'язання (ч. 2 ст. 901 ЦК України).

Специфіка даного договору полягає не тільки в тому, що предметом його є послуга нематеріального характеру, але і в тому, що інформація, яка передається і відповідно отримується, в процесі надання інформа­ційних послуг, є достатньо складним об'єктом цивільних правовідно­син, зокрема, сама інформація має ряд специфічних для неї ознак, а саме: фізична невідчужуваність, універсальність, якість, системність, здатність до багатократного використання, можливість збереження її у особи, яка передає інформацію і яка її отримує тощо.¹ В ЦК України 2003 р. інформація як об'єкт з'явилася вперше і згідно із гл. 15 ЦК Ук­раїни, є нематеріальним благом. Відмінність договірних зобов'язань з надання послуг, до яких належить договір про надання інформаційних послуг, із договорами підряду, проявляється достатньо чітко і може слу­гувати сучасним підтвердженням відомого поділу, який ввели свого часу римські юристи щодо договорів найму, розрізняючи «найом робіт» та «найом послуг». При цьому «під предметом будь-якого цивільно-право­вого договору слід розуміти передбачувані ним дії, які має здійснити зобов'язана сторона (або зобов'язані сторони)»², а «предметом договору послуг саме і слугують відносини, які не носять майнового характеру»³; надання послуг — надання фізичної праці за гроші та надання духовної діяльності.⁴ Слід водночас зазначити, що ЦК 1964 p. взагалі не виділяв окремо договори про надання послуг, між тим, термін «послуги» згаду­вався, а в радянській літературі ще й активно досліджувався, зокрема не виключалась можливість відмежування відповідних договорів від дого­ворів підряду. Договори про надання інформаційних послуг на той час не були предметом окремих досліджень.

В результаті договору про надання інформаційних послуг замовник отримує особливий різновид послуг інформаційного характеру, оскіль­ки, на нашу думку, до жодного із відомих видів договорів про надання послуг їх не можна віднести. Інформація або знання, які водночас на­буває замовник, носять також немайновий характер. «Тут йдеться про нематеріальні послуги, результат яких хоча і має товарну форму, але не існує окремо від виконавця, а сама послуга споживається замовником водночас з наданням її виконавцем. Таке положення виключає мож­ливість виникнення для замовника (отримувача послуги) будь-яких ре­чових прав на результат послуги і тим самим перешкоджає поширенню на дані відносини дії більшості норм про підрядні договори»¹.

Згідно з чинним законодавством, за договорами надання послуг ре­зультат здійснення діяльності виконавця має нематеріальний характер, а послуга споживається отримувачем у процесі її надання. Зазначимо, що термін «споживається» стосовно інформаційних послуг, так само як і інформації, отримуваних знань не можна визнати вдалим, оскільки має підкреслено майнове забарвлення. Тому у договорі про надання інформаційних послуг доречніше було б опрацювати іншу, більш адек­ватну термінологію, наприклад, замість «споживається» використовува­ти термін «отримується». Інформаційні послуги і інформацію не можна «споживати», на нашу думку, а можна «отримувати», «ознайомлювати­ся», «знати» тощо.

Кваліфікація договору.З огляду на переважний характер діяльності надавача послуг, договір надання інформаційних послуг можна було б віднести до оплатних. Між тим, має місце і безоплатне надання інфор­маційних послуг. Тобто, договір інформаційних послуг на сучасному етапі є консенсуальним, двостороннім і, як правило, оплатним. Отже, замовник зобов'язаний оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не передбачено договором. Однією з істотних умов договору про оплатне надання інформаційних послуг є, таким чином, оплата, тобто її розмір, терміни та порядок внесення.

Вирішальне значення для розмежування договорів підряду і догово­ру про надання інформаційних послуг має загальний для всіх договорів послуг особливий характер інтересу замовника як сторони договору. Між тим, цей інтерес для замовника інформаційних послуг пов'язаний не лише із здійсненням самих дій з надання інформаційних послуг, але їх результат — отримання інформації чи відмови у наданні інформації є невід'ємною частиною дій із пошуку, збирання, отримання, зберігання і надання інформації як таких. Отже, якщо немає результату — інфор­мації або чіткої відповіді про її відсутність чи неможливість надання через особливий режим доступу до неї (негативний результат пошуку, тобто проведена робота може бути не менш важливою для замовника), — немає і дій. Таким чином, наявність чи відсутність результату (у пози­тивному чи негативному контексті) дозволяє визначити, чи здійснюва­лися дії, прийняті на себе виконавцем. В ряді випадків як обов'язкова умова може зазначатися достовірність інформації (наприклад, у разі на­дання її посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх служ­бових обов'язків; якщо інформація міститься в офіційних джерелах, як це визначено у ч. З ст. 302 ЦК України).

Форма надання інформаційної послуги (шляхом виведення на екран комп'ютера чи у письмовій формі) може бути передбачена в договорі за бажанням сторін.

Слід згадати у даному контексті і про таку модель, за якою викона­вець може прийняти на себе зобов'язання здійснити певну дію з тим, що якщо ця дія призведе до того, що здобуло в літературі назву «ефекту послуги»¹, то виконавцю буде виплачена інша, більш висока сума. Звід­си договір про надання інформаційних послуг може мати своїм предме­том або «пошук», або «знаходження» інформації. Другий договір фак­тично містить у собі перший. В договорі, таким чином, може міститися умова про подвійну ціну, тому в одних випадках будуть оплачуватись самі дії з пошуку і надання їх результату замовникові, а в інших — дії з завчасно визначеним позитивним результатом. Саме в інформаційній сфері подібні договори можуть бути надзвичайно популярними. Без­умовно, тут не йдеться про порушення закону, наприклад законного режиму інформації.

Порівняння розглядуваного договору з купівлею—продажем пред­ставляється цікавим з огляду на поширений вислів про «купівлю—про­даж інформації». Між тим, цей договір, на відміну від договору підряду, не передбачає створення будь-яких речей, оскільки інформація — не річ; ні її подальшої передачі у власність замовнику, оскільки ніхто не може мати права власності на інформацію. Норми, які закріпили право во­лодіти, користуватися і розпоряджатися інформацією в Законі України «Про інформацію»², інших законах та підзаконних актах України, потре­бують змін як такі, що не узгоджені з положеннями ЦК України, зокре­ма, глави 15 і 20, ст. 200 ЦК України та ін. Право власності на матеріаль­ний носій інформації при цьому не може ототожнюватися з самою ін­формацією як немайновим благом. Наведене знову таки ставить під сумнів можливість використання і терміна «споживання інформації».

Свою специфіку мають також положення ЦК України про комерцій­ну таємницю, хоча і в цьому випадку йдеться про особливості виключних прав. Розгляд останньої виходить за межі дослідження договору про на­дання інформаційних послуг, оскільки ЦК називає комерційну таємни­цю одним із об'єктів прав інтелектуальної власності.

Як зазначалося вище, гл.63 ЦК України передбачає наявність різних видів договорів послуг, але не охоплює своїм регулюванням усіх видів відповідних договорів. В ній закріплено лише загальні ознаки договорів про надання послуг, вирішуються окремі загальні питання, в межах яких можливі доповнення. Тому правове регулювання відносин з надання інформаційних послуг здійснюється не лише на підставі положень за­значеної глави ЦК України, але і з використанням норм ряду спеціальних законів України, присвячених інформації та інформаційним відно­синам, серед яких, зокрема, Закон України «Про інформацію» та низка інших спеціальних законів.

З урахуванням специфіки договору про надання інформаційних послуг доречним слід визнати затвердження Правил надання інформа­ційних послуг, в яких деталізувати перелік інформаційних послуг, що можуть надаватися, порядок укладення таких договорів, права замовни­ка і виконавця, обов'язки кожної зі сторін, а також відповідальність за їх порушення; порядок прийняття і оформлення замовлень на інформа­ційні послуги, а також здійснення самої послуги, порядок оформлення оплати послуги тощо.

Оскільки в ЦК України міститься далеко не повний перелік норм, які охоплюють різні типи (види) договорів послуг, залишається потреба у самостійному регулюванні окремих видів договорів послуг, серед яких є місце і договорам про надання інформаційних послуг.