Класифікація третейських угод

Дослідження питання видової класифікації третейських угод свідчить про те, що основною класифікацією третейських угод на законодавчому рівні є поділ останніх, на третейське застережен­ня та окрему письмову угоду про арбітраж (третейський запис).

Не став виключенням Закон України «Про третейські суди», який в ст. 12 передбачив, що третейська угода може бути укладена в двох видах: а) у вигляді третейського застереження в договорі (кон­тракті); б) у вигляді окремої третейської угоди.

В Законі також викладена норма про співвідношення угоди сторін про звернення до постійно діючого третейського суду і регламенту останнього. Регламент інституціонального третейського суду розгля­дається Законом як невід'ємна частина третейської угоди, якщо інше не погоджено сторонами. Ця норма викликає труднощі у застосуван­ні, коли сторони третейської угоди або не посилаються на регламент, або передбачають правила третейського розгляду, несумісні з поло­женнями регламенту того третейського суду, у який передбачається передати спір. У цьому випадку через наявні розбіжності імовірна не­можливість проведення ефективного третейського розгляду взагалі.

З огляду на вищенаведене, законодавець визначає, що за будь-яких обставин у разі конкуренції норм третейської угоди та регла­менту третейського суду застосовуються положення регламенту. З іншого боку, вбачається бажаним, щоб регламенти постійно діючих третейських судів були сформульовані таким чином, щоб дозволити сторонам найбільш максимально реалізувати принцип свободи до­говору в контексті третейської угоди.

Отже, законодавство України визначає два види третейських угод:

1) угода про третейський розгляд спорів, які можуть виникнути в майбугньому, яка є складовою договору (контракту) третейське за-стереження_(така дефініція застосована у ч.І ст. 12 Закону України «Про третейські суди»);

2) домовленість сторін про третейський розгляд спору, який вже виник і яка міститься в окремій угоді, в тому числі і від основного договору (контракту), яку у правовій доктрині прийнято називати третейським записом — compromis (таку дефініцію Закон не вживає, а третейський запис називає окремою письмовою угодою)

У доктрині, і особливо теорії міжнародного комерційного арбіт­ражу¹ виділяють ще один вид третейських угод — арбітражний до­говір. Під арбітражним договором розуміється самостійна угода між сторонами про арбітражне провадження спорів, що можуть виник­нути між ними в майбутньому або у зв'язку з будь-яким конкретним контрактом, чи в зв'язку з групою конкретних контрактів між ними, або навіть у зв'язку зі співробітництвом між ними в цілому². Даний вид арбітражної угоди відрізняється ширшим предметом — колом правовідносин, які регулюються такою угодою³.

Можна сказати, що за своєю суттю усі види третейських угод ні чим не відрізняються, оскільки являють собою види одного явища — угоди, якою передаються спори на вирішення арбітражем. Зако­нодавство України не проводить диференціації у правовому регу­люванні видів третейської угоди, використовуючи загальний тер­мін «третейська угода» (Розділ II Закону України «Про третейські суди»). В більшості країн, в тому числі в Білорусії, Росії, країнах Східної Європи, Великобританії, Франції, Данії, Норвегії, США, Канаді та ряді інших країн передбачений єдиний правовий режим арбітражного застереження і третейського запису '. Законодавство більшості сучасних країн взагалі не розмежовує понять арбітраж­не застереження і третейський запис. Так, у Німеччині угода про передачу спору на розгляд до арбітражу може бути укладена сто­совно спорів, які вже виникли, так і спорів, які можуть виникнути в майбутньому. Угода про арбітражний розгляд спорів, які можуть виникнути в майбутньому, відповідно до параграфу 1026 Статуту Німецького цивільного судочинства не має юридичної сили, якщо вона не стосується певного правовідношення та спорів, які випли­вають з нього.

Третейське застереження і третейський запис зазвичай є неза­лежними видами третейської угоди, тобто для звернення до тре­тейського суду достатньо наявності одного з них. Разом з тим, на практиці можлива ситуація, коли спори, які випливають з одного і того самого договору, передаються на вирішення до третейського суду як на підставі арбітражного застереження так і третейського запису. Така ситуація може виникнути тоді, коли сторонами в арбіт­ражному застереженні передбачаються лише певні категорії спорів, які підлягають розгляду в третейському порядку. У випадку, коли з цього самого договору виник спір іншого характеру, сторони для застосування третейського розгляду повинні укласти третейський запис.

Таким чином, третейське законодавство України, як, до речі і багатьох інших країн, виходить з принципу рівного ставлення (ре­гулювання) до різних видів третейської угоди. Підставою для цього є те, що третейське застереження та третейський запис за своєю природою є видами одного правового явища — угоди про передачу спору на вирішення третейському суду.