Система конституційного права України

Система конституційного права України — це об'єктивно зумовлена сукупність інститутів і норм конституційного права, що регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

Найповніше сутність і зміст системи національного конституційного права розкривається в інститутах і нормах конституційного права України.

Інститут конституційного права — це основний складовий елемент системи конституційного права України, який об'єднує об'єктивно сформовану, цілісну і відносно відособлену групу функціонально взаємозумовлених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, які регулюють найбільш споріднені суспільні відносини, що є предметом конституційного права.

До основних інститутів конституційного права належать:

- інститут основ конституційного ладу;

- інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні;

- інститут форм безпосередньої демократії;

- інститут парламентаризму;

- інститут президенства;

- інститут виконавчої влади;

- інститут судової влади;

- інститут конституційної юстиції;

- інститут адміністративно-територіального устрою України;

- інститут місцевого самоврядування України.

Під нормою конституційного права України слід розуміти формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування загальнообов'язкове правило поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі.

Норми конституційного права класифікуються насамперед за предметом правового регулювання. Відповідно до основних складових елементів предмета конституційно-правового регулювання можна виділити групи норм конституційного права, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини і утворюють інститути конституційного права. Тобто класифікація норм конституційного права в цілому збігається з класифікацією інститутів конституційного права.

За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми. Імперативні норми конститущйного права — це абсолютно визначені норми конститущйного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конститущйного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України «Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії».

Диспозитивні норми конститущйного права — це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конститущйного права, наприклад, «Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією» (ч. 1 ст. 72 Конституції України).

Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв'язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в трьох модифікаціях: «гіпотеза — диспозиція — санкція», «гіпотеза — диспозиція», «диспозиція».