Поняття та види підстав припинення цивільно-правового договору

Для цивільних, зокрема договірних правовідносин, властивою є їх динаміка, складовий елемент якої - припинення правовідносин. У теорії цивільного права постає проблема визначення поняття підстави припинення договору, видів підстав, їх класифікацій та критеріїв таких класифікацій. Спробуємо визначити поняття підстави припинення цивільно-правового договору та які обставини треба відносити до таких підстав, й класифікувати останні з урахуванням існуючих праць щодо визначення підстави припинення цивільних правовідносин.

У теорії права взагалі та цивільного, зокрема, неоднозначно визначена кількість елементів, які входять до складу підстави виникнення та руху, в тому числі припинення, правовідносин, наведено декілька класифікацій таких підстав за певними критеріями. У цивілістичній літературі можна виділити дві точки зору щодо наявності кількості елементів - складових підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

До першої слід віднести погляди О. Красавчикова, В.Хропанюка. Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин вони вважали «норми права, юридичні факти та правосуб'єктність» [9, с. 367]. Юридичним фактом В.Хропанюк назвав «конкретну життєву обставину чи обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин». О. Красавчиков виділив такі самі елементи підстав виникнення та руху цивільних правовідносин [9. с. 368].

По-перше, норми права як нормативні передумови, у яких закріплюється загальна міра відомої (можливої чи необхідної) поведінки осіб у визначених умовах, за наявності відповідних обставин. По-друге, правосуб'єктність учасників цивільних правовідносин як правосуб'єктні передумови. По-третє, фактичну основу виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин - юридичні факти, як факти реальної дійсності, з наявністю чи відсутністю яких норми цивільного права пов'язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків (цивільних правовідносин) у правосуб'єктних осіб.

До другої точки зору необхідно віднести погляди російських цивілістів: В.Синайського, М.Агаркова, О.Йоффе і українських: І.Жилінкової, Е.Грамацького та інших. До підстав виникнення (зміни чи припинення) названих правовідносин цивілісти віднесли лише юридичні факти.

Проф. М.Агарков підставами виникнення зобов'язань назвав «факти, з настанням яких право (у об'єктивному розумінні, тобто насамперед і, врешті-решт, закон) пов'язує виникнення зобов'язального відношення». Поняття «підстави виникнення зобов'язання» він визначив похідним від поняття юридичного факту. Останнім він назвав «факт, з настанням якого виникає, змінюється чи припиняється правовідношення» [9, с. 369 ].

Слід погодитися з думками М.Агаркова, В.Синайського, О.Йоффе, І.Жилінкової, Е.Грамацького та вважати підставами припинення цивільних (зокрема, договірних) правовідносин лише юридичні факти. Норму права виділяти окремим елементом підстави припинення вказаних правовідносин, вважаю, недоречно. Цей елемент безпосередньо належить до іншого - юридичного факту. Під останнім розуміють конкретну життєву обставину чи їх сукупність, з якими норми права пов'язують припинення цивільних (зокрема, договірних) правовідносин. Наведене визначення означає: ті обставини, які спричиняють припинення цивільних правовідносин, повинні бути передбачені нормою права. Ті з них, що не передбачені нормою права, не викликають правових наслідків у вигляді припинення вказаних правовідносин. Така обмеженість обставин нормою права передбачає існування норми права не окремим елементом підстави припинення правовідносин, а у межах поняття юридичного факту.

Правосуб'єктність осіб самостійним елементом підстави припинення цивільних, зокрема договірних правовідносин, також виділяти недоречно, її необхідно відносити до такого елемента складу правовідносин (зокрема, цивільних), як суб'єкт правовідносин, і визначити поняття правосуб'єктності у зазначеному ракурсі.

Таким чином, підставою припинення цивільно-правового договору, на мою думку, слід вважати юридичний факт чи їх сукупність, тобто життєву обставину або сукупність обставин, з якими норми цивільного права пов'язують припинення договору. Такі обставини мають юридичну силу лише для тих суб'єктів правовідносин, які знаходяться у договірних відносинах, а не будь-яких суб'єктів цивільних правовідносин. Дані обставини, по-перше, можуть бути об'єктивними та суб'єктивними, тобто залежними від волі осіб - сторін договору чи ні. По-друге, вони можуть мати як тимчасовий, так і постійний характер. По-третє, можуть встановлюватися судом або, зокрема, сторонами договору. Перелік ознак таких обставин не є вичерпним. Він дає можливість, виходячи з характеристики останніх, виділити різноманітність юридичних фактів, які є підставами припинення цивільно-правового договору, та класифікувати їх за певними критеріями.

Класифікація підстав припинення цивільно-правового договору

У зв'язку з тим, що підставою припинення названого договору, як визначено, є юридичний факт чи їх сукупність, спробуємо застосувати до даної класифікації класичну класифікацію юридичних фактів. За таким критерієм, як наявність чи відсутність у діях учасників цивільних правовідносин їх волі, класифікували юридичні факти на дії та події цивілісти Г.Шершеневич, В.Синайський, О.Красавчиков та інші. Дія, як підстава припинення цивільно-правового договору - це юридичний факт чи їх сукупність, тобто така життєва обставина або сукупність обставин, що виникають за волею сторони, сторін договору чи інших учасників цивільних правовідносин, які уповноважені законодавством вимагати припинення договору, і спрямовані на припинення договору між його сторонами під час строку дії останнього або після закінчення дії договору в разі, коли його умови не виконані зобов'язаною стороною, а строк позовної давності ще не сплинув. Така воля може бути вираженою однією чи двома сторонами договору відразу. Окрім сторін, воля може бути виявлена іншими учасниками цивільних правовідносин, які не є сторонами договору, але котрі уповноважені відповідно до законодавства України вимагати припинення цивільно-правового договору. До вказаних осіб можна віднести Антимонопольний комітет України, який відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 8 Закону від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» має право виносити обов'язкові для виконання рішення про розірвання укладених угод, що суперечать антимонопольному законодавству [10, с. 18]. До дій можна віднести угоду сторін щодо припинення договору, виконання сторонами його умов, невиконання чи неналежне виконання умов договору, зарахування зустрічних вимог між сторонами останнього, прощення боргу, новацію, відступне тощо. Дії, у свою чергу, можна класифікувати залежно від того, відповідають чи ні вони нормам права, на правомірні та неправомірні. Правомірні - це такі юридичні факти, які виникають за волею осіб, спрямовані на припинення договору та відповідають нормам права. До правомірних дій слід віднести зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами договору, угоду сторін про його припинення та інші.

Правомірні дії як юридичні факти за моментом спрямованості волі на юридичні наслідки можна поділити на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти - такі правомірні дії, які здійснюються суб'єктами договірних правовідносин саме з метою припинити договір. До них слід віднести виконання умов договору сторонами, укладення угоди про його припинення, зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог та інші. Юридичні акти, у свою чергу, О.Красавчиков поділив на чотири групи: адміністративні, цивільно-правові, сімейно-правові та судові акти. На мою думку, юридичні акти, які є підставами припинення цивільно-правового договору, потрібно класифікувати на цивільно-правові, судові та адміністративні акти. Цивільно-правові - це юридичні акти, що спрямовані на припинення договору за домовленістю сторін. Судові - такі юридичні акти, які спрямовані на припинення договірних відносин за ініціативою однієї сторони у разі недосягнення домовленості між сторонами через судові органи. Зарахування, як юридичний акт, можна в одному випадку віднести до цивільно-правового акта, у іншому - до судового. Як цивільно-правовий акт зарахування буде вважатися, у разі його здійснення поза судом, як судовий акт зарахування здійснюється сторонами договору через судові органи. Адміністративні - це юридичні акти, що спрямовані на припинення договору за волевиявленням інших учасників цивільних правовідносин, які не є сторонами договору, але уповноважені спеціальним законодавством вимагати його припинення (до таких можна віднести Антимонопольний комітет України) [4, с. 112].

Другим видом правомірних дій є юридичні вчинки. Це - дії сторін договору, які спеціально здійснюються без мети припинити договір, але їх наслідком є припинення останнього. Як приклад можна навести невиконання боржником своїх зобов'язань своєчасно. У разі, коли боржник не виконує умови договору і при цьому не має на меті його припиняти, а кредитор втрачає зацікавленість у виконанні договору боржником, договір можна припинити через невиконання стороною його умов. Таке невиконання буде вважатися саме юридичним вчинком. Другою групою дій є неправомірні - такі юридичні факти, які виникають за волею сторони чи сторін договору, спрямовані на його припинення та суперечать нормам права. До неправомірних дій можна віднести невиконання умов договору боржником за умови, що така бездіяльність є елементом складу правопорушення.

До юридичних фактів як підстав припинення договору належать події. Подія як юридичний факт є життєвою обставиною чи їх сукупністю, які виникають поза волею осіб - сторони чи сторін цивільно-правового договору та припиняють договір в силу настання таких обставин під час дії договору. Після закінчення дії договору, в разі невиконання зобов'язаною стороною його умов до часу спливу позовної давності, ця сторона відповідатиме за прострочення виконання умов договору та не буде звільнятися від відповідальності через настання події. До подій можна віднести: смерть боржника чи кредитора - фізичної особи у разі, коли виконання умов договору пов'язане з особистістю неіснуючої сторони та вчиненням нею особистих дій, збіг боржника та кредитора у одній особі, неможливість виконання умов договору. Події, у свою чергу, можна поділити на дві групи залежно від того, у разі настання яких стає відсутнім суб'єкт чи об'єкт договору. До першої групи слід віднести смерть фізичної особи - сторони договору, до другої - неможливість виконання через знищення речі, яка є предметом договору.

Проаналізувавши поняття підстави припинення договору, визначивши класифікацію підстав його припинення, можна зробити наступні висновки. Підставою припинення договору називається юридичний факт чи їх сукупність, тобто життєва обставина чи сукупність обставин, з якими норми цивільного права пов'язують припинення існуючих договірних відносин між сторонами договору на майбутнє під час дії договору чи після його закінчення у разі, коли умови договору невиконані зобов'язаною стороною, але строк позовної давності ще не сплинув.

Визначення правових підстав припинення договору допоможе встановити: які саме з них за змістом вважаються правовими підставами припинення договору, тобто які саме обставини викличуть правові наслідки у вигляді припинення договірних відносин між сторонами договору. Визначення поняття підстави припинення договору та класифікації підстав допоможе у майбутньому чітко визначити та розмежовувати окремі їх види, з'ясувати механізм і правові наслідки припинення договору.