Загальна характеристика економічно розвинутих країн світу

Країни з розвинутою економікою, або промислово розвинуті країни закріпили своє панівне становище в міжнародній економіці. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше — середні) доходи на душу населення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості тощо. Їх вирізняють високий рівень розвитку продуктивних сил, інформаційних технологій, інтенсивний тип відтворення економіки, зрілі відносини підприємництва і конкуренції, високі стандарти життя й добробуту. Більшість з них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвитку.

До цієї групи країн належать:

а) головні економічно розвинуті країни («Велика сімка» — Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія);

б) «малі» економічно високорозвинуті країни Західної Європи — Австрія, Бельгія, Данія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція; в) країни «переселенського типу» — Австралія, Ізраїль, Нова Зеландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії); г) західноєвропейські країни середнього економічного розвитку — Греція, Іспанія, Ірландія, Португалія; д) європейські «держави-карлики» (до цього типу країн їх можна відносити умовно).

Тільки у 1995 р. економічно розвиненими стали вважатися такі держави, як Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань (так звані країни-"дракони" Південно-Східної Азії) і Ізраїль. Їхнє включення до групи розвинених країн стало заслугою бурхливого прогресу в економічному розвитку у післявоєнний період. Мабуть, це дійсно унікальний приклад у світовій історії, коли абсолютно слабкі ще у 1950-ті рр. країни захопили світову економічну першість на багатьох позиціях і перетворилися у важливі світові промислові, науково-технічні й фінансові центри. Рівень ВВП на душу населення, якість життя в країнах-"драконах" і в Ізраїлі впритул наблизилися до показників провідних розвинених країн, а у деяких (Гонконг, Сінгапур) навіть перевершують більшість держав Великої сімки. Проте у розглянутій підгрупі є певні проблеми з розвитком вільного ринку у його західному розумінні, тут діє своя філософія становлення капіталістичних відносин.

При порівнянні національних економік розвинутих країн використовується комплекс «стандартних» значень макроекономічних показників, до якого, наприклад, належать:

рівень ВВП на душу населення фактично в усіх розвинених країнах не нижчий за 15 тис. доларів у рік;

зростання ВВП — від 2–3% і вище;

рівень інфляції — 4–5% на рік;

дефіцит державного бюджету — до 9,5% ВВП;

позитивне сальдо платіжного балансу країни.

Промислово розвинуті країни мають багато спільного в генетичному й функціональному аспектах.

По-перше, в соціально-економічному плані розвиток господарств цих країн базується на капіталістичному способі виробництва, і, не зважаючи на соціалізацію власності, її приватна форма була й залишається вихідною.

По-друге, розвинуті країни характеризуються високим рівнем економічного розвитку. Реалізація визначальної мети виробництва в умовах конкуренції — отримання прибутку — спонукає до впровадження нової техніки та підвищення продуктивності праці, що, у свою чергу, призводить до здешевлення продукції, розширення ринків збуту, стимулює зростання обсягів виробництва та економіки в цілому. Порівняння продуктивності праці у промислово розвинутих країнах та в країнах з перехідною економікою, і в країнах, що розвиваються, вказує на величезне відставання двох останніх груп країн.

По-третє, соціально-економічну зрілість промислово розвинутих країн відображають кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими групами країн, а саме зростання чисельності та ролі середнього класу, підвищення якості людського капіталу, а також частки зайнятих інтелектуальною працею тощо.

Для розвинутих країн є характерними:

розвинуте ринкове господарство;

домінуюче становище в міжнародній економіці, яке надає змогу інтенсивно залучати в господарський обіг власні й імпортовані ресурси;

зміщення центру ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки. Сфери нематеріального виробництва створює від 60 до 80 % ВВП;

гарантований державою рівень соціального захисту (пенсії, допомоги з безробіття, обов'язкове медичне страхування), висока тривалість життя, якість освіти й медичного обслуговування, високий рівень розвитку культури;

найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку;

випереджальний постіндустріальний розвиток, експансія VІ технологічного укладу та нової економіки.

Економічна політика розвинутих країн справляє визначальний вплив на стан та динаміку міжнародної економіки, основні напрями її науково-технічного розвитку і структурної перебудови.