Зародження та становлення гайдамацького руху

У 30 – 60-х рр. XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків. Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки змогли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80% земель Правобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чарторийських, Ревуцьких та ін. Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи і звільняли їх від усіх повинностей терміном на 15–20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджуватися до життя. По закінченні терміну свобод вимоги панів до селян зростали. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5–6 днів на тиждень.

Крім соціального гноблення поляки знову почали утиски щодо православ'я. Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого народного опору. Відсутність козацтва позбавляла народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками.

Перші писемні згадки про дії гайдамаків датуються 1715 р. Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них. Зростання кількості невдоволених посиленням кріпацтва, малочисельність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорізькою Січчю, перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі.

Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі точилася боротьба навколо обрання нового короля. Сотник надвірного війська князя Любомирського на ім’я Верлан утік із війська та оголосив повстання проти панів. Зібравши загін із майже тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських та польських військ Верлан був змушений утекти до Молдавії.

Успіхи Верлана підняли на боротьбу проти поляків іще більші сили. Нові загони гайдамаків перетворили життя шляхти на справжнє пекло. Щоб їх приборкати, шляхта почала чинити розправи. Проте гайдамацький рух не вщухав. Зрештою поляки вдалися до тактики: «Поділяй і володарюй». Вони залучили на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який став завзято нищити своїх колишніх побратимів.

Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він був більшим за попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Але звільнення від шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановленням порядку, відновленням Української держави. Спостерігаючи за розвитком подій, Катерина ІІ зрозуміла, що події починають набирати негативних для неї наслідків. Вона ввела свої війська і жорстоко приборкала повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалось. Прагнення народу волі та помсти було занадто сильним.