Воєнні дії 1649-1653 рр.

Оскільки польський уряд став на шлях зриву переговорів і зосередження військ для наступу, гетьман також, починаючи з другої половини квітня. Розпочав підготовку до майбутніх воєнних дій. Одначе геополітична обстановка складалася вкрай негативно для реалізації державної ідеї. Виникнення незалежної Української держави мало призвести до серйозної зміни співвідношення сил у Східній і Південно-Східній Європі. Політична еліта Криму також виступала проти виборення Україною незалежності, бо добре усвідомлювала, що поява на північних кордонах ханства незалежної держави означатиме крах її традиційної політики й покладе край найбільшому джерелу поживи – грабунку українських земель і торгівлі ясиром. Отож Іслам-Гірей вирішив провадити політику збереження «рівноваги сил» у боротьбі України з Річчю Посполитою.

30 червня 1649 р. польське військо відступило до Збаража. 10 липня сюди підійшло українське військо. Маючи у своєму розпорядженні 80-90 тис. осіб, Б. Хмельницький, вивчивши розташування поляків, вирішив 13 липня розпочати приступ. Безперервні атаки тривали до 8 серпня. Гетьман отримав звістки про наближення королівського війська. Було вирішено не чекати його приходу під Збараж, а завдати по ньому удару під час маршу. 14 серпня 1649 р. українсько-татарські сили вирушили в напрямку Зборова. Згідно з планом, татари й відібрані підрозділи української кінноти повинні були завдати удари по авангарду й ар’єргарду польського війська. План було блискуче реалізовано. Але 16 серпня битва вщухла. Хан змусив Б. Хмельницького розпочати переговори з поляками. 18 серпня 1649 р. Зборівський договір став реальністю. Відповідно до укладеної угоди, козацька Україна отримувала автономію лише в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств; чисельність реєстру обмежувалася 40 тис. осіб; шляхта отримала право повертатися до маєтків, а піддані мали виконувати на її користь дореволюційні повинності тощо. Розв’язання питань ліквідації унії й повернення православній Церкві захопленого в неї майна відкладалося до рішення сейму. Не заперечуючи успішного розвитку Збаразько – Зборівської кампанії, мусимо визнати, що її політичні наслідки засвідчили провал намірів гетьмана добитися незалежності, а також ненадійність воєнно-політичного союзу з Кримом. Водночас одержана автономія дозволяла уряду продовжувати боротьбу за реалізацію державної ідеї.

Ще влітку 1649 р., завдяки мужності козаків очолюваних С. Кричевським, литовські війська на чолі з Я. Радзівілом були зупинені й 7 серпня повернулися до Річиці.

З другої половини листопада 1650 р. Польський уряд активізує підготовку до воєнних дій проти України. Взимку 1651 р. Відбуваються сутички польської і української армій під Вінницею. Десь у кінці квітня підготовка обох сторін до вирішального воєнного зіткнення вступала в завершальний етап. У червні противники зустрілися під Берестечком. 29 червня почався бій. Цей день закінчився поразкою поляків. На жаль, стосунки гетьмана й хана ускладнились. 30 червня в розгар бою татари залишають свої позиції. Становище українців стає критичним. Уникаючи оточення, гетьман вміло організував відступ під захистом табору в долину до р. Пляшівка, де дуже швидко окопався. Дощової ночі Б. Хмельницький, залишивши старшим Ф. Джеджалія, кинувся навздогін за ханом, щоб завернути його назад. Однак Іслам-Гірей, прихопивши з собою Б. Хмельницького, розпочав поспішний відступ на південь України. Лише десь 11-12 липня Іслам-Гірей повернув свободу дій гетьману. Але виявилося, що за його відсутності генеральна старшина не спромоглася опанувати ситуації, встановити тверду дисципліну, розробити чіткий план. Хоча в боях, що постійно точилися, українці мужньо відбивали ворожі приступи й самі провадили успішні операції, соціально-психологічна обстановка погіршувалася. Із 8 липня вояки щораз більшим числом починають залишати табір. Підготовлений на 10 липня відхід війська внаслідок паніки перетворився у втечу, під час якої загинуло близько 4-8 тис. осіб. Щоправда, І. Богуну вдалося організувати часткове прикриття втікачів.

Нещастя для України не завершилися Берестечковою катастрофою. Литовські війська, перейшовши в наступ, опанували Чернігівщину, Овруччину, 4 серпня Я. Радзівіл захопив Київ. Становище козацької України стало критичним. Її врятували масове повстання народних мас від Дністра до Дніпра й Десни та геніальні організаторські здібності Б. Хмельницького. До початку вересня він зосередив 60 тис. військо в районі Білої Церкви. Спроби польсько-литовських військ 23-25 вересня досягти перемоги зазнали невдачі.

28 вересня 1651 р. укладається Білоцерківський договір, статті якого зводили Українську державу та її автономію нанівець. Так, її територія обмежувалася Київським воєводством; чисельність реєстрового козацтва зменшувалася до 20 тис. осіб; козаки отримали право на проживання тільки в королівських маєтках Київського воєводства; всі, хто залишався за межами реєстру, повинні були повернутися до домівок і виконувати послушство панам; шляхті й урядникам дозволялося повертатися до маєтків; зберігалися вільності православної Церкви; дозволялося повертатися євреям і відновлювалися їхні права на оренди тощо.

Вже перші спроби відновити польське і соціальне гноблення викликали спротив широких народних мас. Частина козаків подалася на Запорожжя, розпочалися вбивства шляхти. В кінці березня 1652 р. гетьман звернувся з таємним універсалом до козаків і всіх хто їм співчуває, в якому закликав готуватися до боротьби. На початку третьої декади травня Б. Хмельницький виступив з Чигирина в похід. Війська зустрілися (українців – 27-35 тис. осіб, поляків – 20 тис. жовнірів і шляхтичів та 15 тис. обозних слуг) на правому боці південного Бугу біля гори Батіг та містечок Батіг і Четвертинівка. 2 червня 1652 р. українсько-кримські війська розпочали наступ. Після вдалих дій, українці і татари увірвались в польський табір. Польська армія перестала існувати.

Блискуча перемога ліквідувала принизливі умови Білоцерківського договору й зумовила розгортання масового повстання народних мас. До початку липня на території Української держави цілковито поновлюються функції національних органів влади. Визнання Б. Хмельницьким соціально-економічних завоювань народних мас засвідчило також успішне завершення на теренах козацької України Селянської війни.

Враховуючи загрозу наступу поляків і литовців, український уряд розпочав у кінці 1652 р. мобілізацію правобережних полків. В останній третині лютого 1653 р. розпочалися воєнні дії. І. Богун здобув блискучу перемогу під Уманю.

Однак протягом квітня – червня виразно окреслилися негативні фактори, які істотно ускладнили внутрішньо – і зовнішньополітичне становище козацької України. Воєнні дії, голод та епідемії (насамперед, холери і чуми) призвели до руйнації сотень міст і сіл, масової міграції населення на Лівобережжя, в Слобідську Україну, Московію та Молдавію. Занепадали сільське господарство, ремесло, промисли й торгівля. Все це породжувало голод. Особливо сильним він був навесні 1653 р. Крім того, протягом червня-липня створюється антиукраїнська коаліція Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії, Молдавії.

Під Сочавою в облогу потрапив син гетьмана Тиміш, який 12 вересня 1653 р. зазнав тяжкого поранення й через кілька днів помер. Це була трагедія для гетьмана.

З польською армією Б. Хмельницький зустрівся під Жванцем (жовтень-листопад 1653 р.). Поляки потрапили в облогу і перебували в катастрофічному становищі. Однак, як і під Зборовом, їх врятував хан, котрий погодився на переговори з королем.

Жванецька компанія завершилася. Її політичні наслідки для Української держави виявилися катастрофічними, бо не передбачали не тільки визнання її незалежності, а й навіть права на автономію. Засвідчили вони і безперспективність союзу з Кримським ханством, а тому дуже гостро порушили питання про пошук нових союзників для збереження досягнутих завоювань та возз’єднання всіх етноукраїнських земель у межах єдиної держави.