Політичний розвиток

Після захоплення українських земельВеликим князівством Литовським і Польським королівством відбувається еволюція їх політичного ладу.

В ХІV ст. не залишилося в Литовському князівстві чисто литовського права: його замінено правом руським, з одного боку, щоб прихилити українців, а з другого боку тому, що литовська культура не могла конкурувати з руською. Українські землі й далі зберігали свої права, автономію, а боярство – широку монополію в управлінні. Ці права підтверджувалися «земськими привілеями» .

Інші обставини склалися на землях, що перейшли під владу Польщі. Протягом XV-XVII ст. Польське королівство перетворилось на шляхетську республіку. Влада короля обмежувалась сеймом, що складався з сенату та палати послів. Виборному королю заборонялось приймати важливі рішення без згоди сейму.

Правлячі кола Речі Посполитої намагалися не допустити появи політичної опозиції в середовищі українських панів і шляхти, що могла висунути програму автономії України, тож провадили щодо них обережну й гнучку політику, зрівнявши їх, насамперед, у правах з польською шляхтою. Відкривши шлях до консолідації єдиного панівного стану на основі польської політичної доктрини, вони всіляко сприяли її покатоличенню й полонізації, що вело до відриву еліти від національного кореня, відмови її від захисту національних інтересів і в підсумку до асиміляції. На середину ХVІІ ст. панівний стан українського суспільства остаточно втратив історичну функцію політичної еліти нації, що обернулося для нього великою трагедією.

В містах (особливо в Західному регіоні) відбувалося усунення українців, котрі залишалися вірними православ’ю, від участі в самоуправлінні, яке зосереджувалося в руках поляків. Масовими стають перешкоди (обмеження й заборони) у занятті ремеслами, промислами, торгівлею. Внаслідок цього на середину ХVІІ ст. у сфері економічного життя найбільших міст Західного регіону й Правобережжя провідні позиції посідали поляки, вірмени, євреї та представники інших національних груп. Гальмувався процес формування української буржуазії. У містах переплітались класові протиріччя з національними i релiгiйними. Це зумовило виступи міщан у середині ХVI ст.: у 1536 р. – у Києві i Черкасах, у 1541 р. – у Вiнницi, у 1560 р. – у Луцьку та iн.