Розвиток культури

Культурний розвиток відбувався у складних умовах. Поділені політично між Великим князівством Литовським, Польщею, Московським Великим князівством та іншими державами, українські землі опинилися під різними культурними впливами. Уповільнилися темпи формування самосвідомості українців. Поширення католицької культури в західному регіоні створювало певні труднощі для розвитку тут православних культурних традицій.

Протягом другої половини XIV–XV ст. збільшується кількість шкіл при церквах і монастирях, вчителями яких були дяки. Зміст навчання в них орієнтувався на давні київські зразки. У містах при католицьких костьолах, в яких існували єпископські кафедри, засновуються нові школи – латинські (кафедральні). Вони створювалися за зразком західноєвропейських шкіл середнього рівня. Основними предметами в них були латинська граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія; учні знайомилися з католицькими церковними обрядами, вивчали основи теології (богослов'я). Найбільш відомими серед шкіл були кафедральні у Львові, Перемишлі, Києві. Зростає кількість вихідців з України, які навчалися в європейських університетах. У Празькому й Краківському університетах засновуються гуртожитки (бурси) для українських і білоруських студентів. Окремі з них досягали значних успіхів. Так, Юрій Котермак (Дрогобич) із Дрогобича після закінчення Краківського університету, де здобув ступінь магістра, продовжив навчання у Болонському університеті. Тут отримав диплом доктора медицини й читав студентам лекції з астрономії та медицини, а в 1481 р. був обраний ректором. У 1483 р. він надрукував свою працю – астрологічний календар. Повернувшись у 1487 р. до Кракова, викладав астрономію в місцевому університеті, отримав титул «королівського медика».

Небачені можливості для поширення книг, розвитку освіти відкрилися з винайденням друкарства. У 1491 р. в Кракові німецький друкар і ювелір Швайпольт Фіоль опублікував кирилицею перші чотири книги церковнослов'янського письма («Часослов», «Осьмигласник», «Тріодь пісна», «Тріодь увітна»). У перших двох помітний вплив розмовної української мови.

З XV ст. відомий лише Литовсько-Білоруський літопис, складений із кількох окремих творів. Найбільш яскравими серед них є оповіді "Про Подільську землю» та «Похвала князю Вітовту». Ймовірно, їхніми авторами були українські книжники. Вони містять цінну інформацію про історичні події на українських землях у складі Великого князівства Литовського.

З середини XIV ст. споруджувалося дедалі більше фортець. У зв'язку з розвитком військової техніки й змінами у способах ведення воєнних дій необхідні були укріплення, збудовані з каменю чи цегли. Такі муровані замки споруджуються в Кам'янці-Подільському, Острозі, Сатанові, Хотині, Мукачевому та інших містах.

Нові тенденції з'явилися у спорудженні храмів і монастирів. Важливими пам'ятками мурованого будівництва виступають монастирська церква Св. Юра та вірменський кафедральний собор Успіня Богородиці у Львові, церква Різдва Христового в Галичі, кафедральна церква Св. Іоанна Богослова в Луцьку, вірменська церква Св. Миколая в Кам' янці-Подільському та муровані споруди в інших містах. У Поділлі храми зводилися водночас як культові й оборонні будівлі. На середину XV ст. поряд із традиційними кам'яними спорудами поширюються дерев'яні. Місцеві традиції мурованого церковного будівництва княжої доби поєднуються з європейською готикою. Першим зразком цього стилю слугує церква Різдва Богородиці в Рогатині. Помітні західні запозичення у відбудованому в 1470 р. Успенському соборі Києво-Печерського монастиря (відновлений у 2000 р.).

Кількість будівель у готичному стилі зростає з поширенням на українських землях католицизму. Це парафіяльний костьол та костьоли монастирів домініканців і францисканців у Львові, костьоли у Дрогобичі, Острозі, Кам'янці-Подільському, Берегові, Хусті.

Малярство залишалося провідним жанром тогочасного образотворчого мистецтва. Найвідомішим малярським осередком був Перемишль. Багато малярів працювало у Львові та Києві. На жаль, до нашого часу вціліло обмаль фресок. Найстарішою пам'яткою іконопису цього періоду є ікона Богородиці Одигітріі з Волині. Помітне місце в іконописі займали житійні композиції. З них унікальними є ікони з церкви в Станилі (кінець XV ст.), зокрема Св. Юрія, на якій зображено юного вершника на вороному коні, котрий вражає змія списом. У зовнішності святих з'являються риси звичайної людини.

З поширенням католицизму починає розвиватися скульптура. Статуями святих прикрашаються католицькі храми. Розвивається орнаментальне різьблення. У ньому поряд з традиційними рослинними й тваринними орнаментами поширюються геометричні фігури. Мало що відомо про книжкові мініатюри. Найвідомішою пам'яткою є Київський псалтир (1397 р.), у якому вміщена 301 ілюстрація, виконана Спиридонієм. Мініатюри відзначаються різноманітністю жанрових сценок тогочасного життя і характеризуються виразністю, індивідуальною особливістю облич, свіжістю кольорів.

У XV–XVII ст. на українських землях розгортався братський рух, пов'язаний із діяльністю створюваних православними міщанами братств. У XVI ст. в умовах розгортання насильницького покатоличення й національного гноблення православних українців діяльність братств зазнала змін. Вони стали виступати захисниками прав православного населення, займалися просвітницькою діяльністю: відкривали школи, друкарні, збирали бібліотеки. Перші братства – Благовіщенське (1542 р.) та Миколаївське (1544 р.) – виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Успенське ставропігійське братство у Львові. Братства – релігійні та культурно-просвітницькі товариства, створювані православними міщанами при церковних парафіях (приходах) України в XV–XVII ст. Львівське братство мало право зверхності над іншими братствами та контролю над духівництвом. Йому належала Львівська братська друкарня, у якій працював московський друкар Іван Федоров. Близько 1585 р. в місті з'явилася Львівська братська школа для дітей міщан і священиків. Вона утримувалася на кошти братчиків. Діяльність Львівського Успенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кремінці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.

Однією з перших книг, перекладених із церковнослов'янської тогочасною українською мовою, було Пересопницьке Євангеліє, написане в1556-1561 р. в монастирі в селі Пересопниця на Волині. Багатьох дослідників цієї унікальної пам'ятки вражають талант і сміливість його. Дещо пізніше з'являються інші переклади релігійних текстів українською мовою – Крехівський Апостол (60-ті p. XVI ст.), Волинське Євангеліє (1572 р.) та інші.

У XVI ст. на українських землях, як і в попередні часи, при церквах і монастирях діяли початкові школи. Дяки, які вчителювали там, навчали дітей читання й письма церковнослов'янською мовою, арифметики й співу. Діти заможних верств суспільства мали можливість отримати домашню освіту. За допомогою вчителів-бакалаврів окрім читання, письма й арифметики вони вивчали латинську та грецьку мови, основи філософії. У 70-х p. XVI ст. на українських землях відбувається становлення закладів середньої освіти. У Європі в цей час виникали середні школи, де навчали латинської мови і «семи вільних наук» – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії та музики. В Україні навчальними закладами такого типу стали слов'яно-греко-латинські школи. Першу таку школу відкрив князь К.В. Острозький у своєму замку близько 1578 р. Утримувалася вона на кошти князя. Острозький також відкрив у своєму замку друкарню, організував науковий гурток і започаткував вивчення у цій школі основ філософії. Це означало, що Острозька школа стала окрім середньої давати початки вищої освіти. Створений князем К.В. Острозьким освітній, науковий і видавничий осередок сучасники з повагою називали академією.

Слов'яно-греко-латинські школи засновували також православні братства. Перша така школа на українських землях була створена 1585 р. при Львівському братстві. Одночасно з братськими (православними) школами на українських землях виникають єзуїтські (католицькі), протестантські, а після Берестейської унії й греко-католицькі школи. Усі вони надавали середню освіту й одночасно сприяли поширенню впливу своїх церков в Україні.

У XVI ст. успішно розвивалося книговидання. Значний внесок у його становлення зробив московський першодрукар Іван Федоров (Федорович). Переїхавши до Львова, він видав за кошти Львівського братства в 1574 р. свої перші книги в Україні – «Апостол» і «Буквар». «Буквар» став першим шкільним підручником на українських землях. Особливо плідною була діяльність І. Федорова в Острозі, куди його запросив працювати князь К.В. Острозький. У 1581 р. він надрукував тут Острозьку Біблію – перше повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Окрім Острозької, до великих друкарень належала друкарня Львівського братства, що розпочала свою роботу 1586 р. її було створено на основі друкарні І. Федорова, викупленої братством після смерті друкаря.

Пам'ятки архітектури ХVІ ст. збереглися в Луцьку, Кам'янці-Подільському, Жовкві, Бродах та Львові. Унікальною пам'яткою ренесансного зодчества вважаються споруди на площі Ринок у центральній частині Львова – Чорна кам'яниця, будинок Корнякта, пам'ятки, пов'язані з діяльністю Львівського братства – Успенська церква, вежа Корнякта, каплиця Трьох Святителів, створені в 60-х pp. XVI–XVII ст.

Деякі православні монастирі на західноукраїнських землях також були оточені мурами з вежами й виконували роль фортець. На Волині такими фортецями були монастирі в Межиріччі, неподалік Острога, та в Дермані, поблизу Дубно. До відомих пам'яток православної церковної архітектури XVI ст. належать Богоявленська церква в Острозі та Троїцька церква в Межиріччі. Обидва храми є хрестово-купольними і продовжують давньоруські будівельно-архітектурні традиції. Однак тогочасні умови життя спричинили те, що обидві церкви були пристосовані до оборони.

Українське малярство цього періоду користувалося великим визнанням. Переважна більшість творів живопису була церковної тематики (фрески, ікони). Картини або портрети побутового характеру зустрічалися рідко. Митці продовжували розвивати давньоруські традиції. Проте в портретному живописі був відчутний вплив західноєвропейського, італійського й німецького мистецтва. У тогочасному українському іконописі пануючими залишалися традиції Київської Русі, але почали з'являтися також нові риси.

Високого рівня розвитку досягла книжкова мініатюра – виконані фарбами невеликі кольорові зображення в рукописних книгах. Особливе місце за своїм оздобленням посідає Пересопницьке Євангеліє. У ньому, крім заставок та ініціалів, майстерно виконаних у формах традиційного геометричного орнаменту, є чотири мініатюри із зображенням євангелістів. Кожну мініатюру прикрашено пишним рослинним орнаментом. Першими українськими гравюрами вважають ілюстрації до «Апостола» й «Букваря», виданих 1574 р. у Львові І. Федоровим.

У другій половині XVI ст. в українському малярстві відбувається відокремлення портрета від іконопису й перетворення його на самостійний жанр мистецтва. Це було пов'язано з новим тлумаченням образу людини, поширенням гуманістичних ідей Відродження і зрушеннями, що відбувалися в розвитку українського суспільства.

У цей період відроджується скловаріння, що занепало в попередні століття. У багатьох містах України поряд із ткацтвом починає розвиватися килимарство. Львівські майстри оволоділи мистецтвом виготовлення оббивки для меблів із тисненої шкіри. Вона вкривалася різнокольоровим малюнком, що поєднував східні елементи орнаменту й розкішні ренесансні візерунки. Керамічні вироби українських майстрів XVI ст. здебільшого вкриті геометричним орнаментом, зробленим спеціальним валиком, який нагадує мотиви вишивання. У той же час дедалі більше поширюється розмальовування посуду мінеральними фарбами, золотою та зеленою поливою.