Палеоліт

Найдавнішим періодом в історії людства була давньокам’яна доба – палеоліт (1 млн. – 10 тис. до н.е.). Ця назва походить від грецьких слів: «палеос» – давній та «літос» – камінь.

Прадавні люди – архантропи – з’явилися на території Європи близько 1 млн. років за гюнцького похолодання, коли теплий клімат змінився помірним та прохолодним. Згодом вони проникли у Східну Європу, тобто й на територію України. В еволюції людини та її діяльності сталися нові зрушення. Це був період раннього палеоліту – ашельський час (1 млн. – 150 тис. p. до н.е.), який пов’язується з існуванням Homo erectus – людини з прямою ходою. За будовою тіла та кисті ця людина має велику схожість із сучасною людиною. Але череп видає ще досить примітивну істоту – меншою мірою за об’ємом мозку (у деяких різновидів він сягає понад 1 000 куб. см.), а більшою – за будовою черепа (похиле чоло, масивний валик над очима, важка нижня щелепа, великі зуби тощо).

Пам’ятки архантропів виявлено у Закарпатті, Наддністрянщині, Житомирщині, а також на Дніпрі, в Криму й Надазов’ї. Найдавнішу пам’ятку в Україні досліджено біля с. Королеве у Закарпатті київським археологом В. Гладиліним. Стоянки людини ашельської доби відомі також у Донбасі (в районі м. Амвросієвка), на Дністрі в с. Лука-Врублевецька.

Культурні накопичення на ашельських пам’ятках України представлені лише кам’яними знаряддями та відходами їхнього виробництва. Найбільш поширені знаряддя – рубила. Вони мають клиноподібну форму з часто повністю обробленою поверхнею та гострим робочим краєм. Верхній заокруглений був зручним для тримання в руці. Рубило було універсальним знаряддям, яким можна було колоти, різати, рубати. За цього часу значно урізноманітнювалися знаряддя, виготовлені з відщепів. Це всілякі шкребки, ножі, гостроконечники, стругачки. Отже, архантропи користувалися доволі досконалими і різноманітними знаряддями.

Проживання в помірній та прохолодній смугах викликало потребу користуватися вогнем. Архантропи ще не вміли його видобувати і використовували природний. Узявши, наприклад, головешку від палаючого дерева, яке зайнялося від блискавки, вони надалі старанно підтримували вогнище, переносили його з одного місця на інше. Це був перший крок до освоєння вогню.

Архантропи мешкали великими колективами й вели рухливий спосіб життя, постійно пересуваючись у пошуках їжі. Розсіяність на великих просторах дозволяла освоювати значні території. На якийсь час люди зупинялись у місцях, багатих на здобич або сировину для виготовлення знарядь праці, запам’ятовували їх і згодом знову сюди повертались. Незважаючи на похолодання, було багато теплолюбних рослин і тварин. Основними заняттями були збиральництво і мисливство. Полювали не лише на дрібних тварин, а й на великих.

Наступний етап репрезентує середній палеоліт, так звана мустьєрська епоха, яка датується періодом з 150 до 35 тис. p. до н.е. Початок цього періоду співпадає з початком останнього найсуворішого (валдайського) зледеніння. Тоді пониження температури супроводжувалося зменшенням вологості повітря, тобто посушливістю. Ліси зникли. На південь від льодовика простягалася тундра з украпленнями трав’янистих степів та рідколісся, а далі йшли холодні степи. Окрім мамонта, волохатого носорога та інших тварин, за цього часу поширилася полярна фауна: північний олень, мускусний вівцебик, песець, лемінг, а також степові різновиди – антилопа-сайгак, гризуни. Вижити в таких умовах було надзвичайно важко.

Людина цього періоду належить до «неандертальського» типу, названого так за р. Неандер (приток р. Рейн) у Німеччині, де у 1856 р. вперше було знайдено її череп. Неандертальці були невеликого зросту, присадкуватими, дуже фізично сильними, з низькочолим черепом, великими надбрівними дугами. Можливо, вони ще не володіли розчленованою мовою.

В цей час людина інтенсивно заселяє Східну Європу і досягає басейну Десни. На території сучасної України відомо понад 80 мустьєрських пам'яток у Донбасі, Криму, Подністров'ї, Подніпров'ї, на Десні, в Західному та Східному Прикарпатті. Особливо цікаві багатошарові стоянки Молодово І, V (на Дністрі), Кормань IV. На той час умови життя у Криму були кращими, ніж на рівнинах. Найбільш відомі знахідки зроблені в печері Кіїк-Коба. Серед крем’яних знарядь мустьєрського типу та кісток тварин знайдено руку та кістки дитини.

До цієї доби належить найбільше відкриття, яке будь-коли зробило людство: вміння здобувати вогонь. Людина використовувало його задля обігріву та освітлення житла, для печення та варення їжі. Глиняного посуду ще не було, тому для варення використовували черепи тварин. Вдосконалюється техніка обробітку каменю, ручні рубила замінюють скребла, наконечники. Починається використання кісток тварин для виготовлення знарядь праці та зброї. Крім того, неандертальці обирають шлях спеціалізованого полювання на певних тварин. Орієнтація колективу на один різновид – наприклад, на печерних ведмедів, зубрів або мамонта – дозволяла краще пізнати повадки тварин, використати слабкі сторони їхньої поведінки для успішного полювання.

Пошуки їжі змушували неандертальців переходити з одного місця на інше. У багатих на здобич місцях вони затримувалися довше. Тимчасова осілість та люті зими спонукали їх до влаштування жител. Найдавніші житла на нашій території було зведено саме неандертальцями. Основу житла – його своєрідний фундамент – у Наддніпрянщині викладали з кісток мамонта, а в Криму, крім того, з каміння. Поміж ними вставляли тички, гілля, накриваючи їх шкурами. Ними ж прикривалися від холоду й самі люди, а можливо почали виготовляти і якийсь примітивний одяг.

У неандертальців відбувається подальше розширення соціальної практики. У цьому переконує не лише влаштування сезонних стійбищ, інколи з житлами, а й поява поховань, які поки що виявлено тільки в Криму. Померлого клали на правий бік, під голову підкладали камінь та підгинали ноги, поруч залишали зброю та їжу. Появу поховань оцінюють як досить суттєве зрушення у свідомості тогочасної людини. Вони демонструють прихильність до членів свого колективу, з одного боку, і намагання позбутися небіжчика – з іншого. З цього виникають поховальні звичаї та релігійні уявлення, пов’язані з культом померлих.

В мустьєрській добі криються й витоки мисливської магії – комплексу ритуалів, спрямованих на успішне полювання, на біологічне відтворення тварин. Повною мірою ці ритуали розквітли вже за наступної доби. Неандертальці ж проводили якісь магічні ритуали навколо впольованих тварин, ритуали в яких використовувалися частини тварин чи їхні кістки. Археологами віднайдено скупчення певним чином складених кісток тварин, переважно черепів та кінцівок, або своєрідне поховання тварин у спеціальних ямах і кам’яних ящиках. Такі пам’ятки інтерпретують як відображення формування не лише мисливської магії, а й тотемізму – різновиду первісної релігії, сутність якої зводиться до ототожнення колективом себе з певною твариною чи рослиною. Тотема вважали пращуром роду, а отже до нього ставилися з повагою. Тому на тотемну тварину здебільшого не полювали. Але в разі, коли такої заборони не було, виявляли вдаване, надумане піклування про неї, здійснюючи різноманітні ритуали. В Україні невиразні сліди цього явища зафіксовано в Іллінці під Одесою, де в невеликому гроті виявлено величезне скупчення кісток печерного ведмедя. Поряд з магією та тотемізмом існують й інші проторелігії – фетишизм (віра в те, що усі оточуючи речі мають душу) та анімізм (віра в спорідненість душі людини та тварини).

О цій порі, певно, зароджується і образотворче мистецтво. На пам’ятках мустьєрського часу в Європі знайдено кістки та кам’яні плитки з насічками, нарізками, ямками, плямами фарби. В Україні такі речі представлено, наприклад, лопаткою мамонта із стоянки Молодова на Дністрі з густою сіткою різьблених ліній, в якій начебто окреслюються контури тварини.

Заключний етап епохи палеоліту (пізній палеоліт) датується періодом від 35 до 10 тис. p. до н.е. Клімат був суворим, що спричинило зледеніння. Порівняно з попередніми епохами населення пізнього палеоліту значно зросло. В Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Найвидатніші з знахідок: Деркул у басейні Сіверського Дінця, Пушкарі на Новгород-Сіверщині, Чулатів на Десні, Колесниково на Сіверському Дінці, Старий Кодак біля Катеринослава тощо.

На цей час припадає й завершення фізичного та розумового формування людини сучасного типу (Homo sapiens), яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) називають кроманьйонцем.

Суттєві зрушення сталися у виробничій сфері. Передусім, зросла технологічна оснащеність первісних колективів за рахунок удосконалення прийомів обробляння каменю: розвивалася техніка розколювання, ретушування, розпилювання, шліфування. Воднораз великого поширення набувають рогові та кістяні знаряддя, а також вироби із бивня мамонта. Мало місце не лише урізноманітнення знарядь праці, а й певний етап освоєння вогню. Тогочасні люди вже освоїли термічне обробляння предметів: наприклад, із бивнів мамонтів виготовляється спис. Зрештою, вдосконалення знарядь праці призвело до поєднання в одному виробі різних матеріалів: каменю й дерева, каменю й кістки, кістки й дерева. Так виникли складні знаряддя: дерев’яний спис із кістяним, роговим або кам’яним вістрям; кам’яний ніж із дерев’яним руків’ям тощо.

Але кістяні чи рогові знаряддя не були такими гострими, як кам’яні. Цей недолік було подолано винайденням так званої вкладишевої техніки. Кістку та ріг використовували як оправу для невеличких гострих крем’яних пластинок, вставлених у пази й закріплюваних смолою. Виготовлений таким чином спис був значно гострішим, а зламані пластини можна було поновлювати.

В цей період змінюються і форми людського співіснування: первісне стадо замінює родова община (рід – це колектив родичів, які ведуть єдине господарство та мають спільне майно). Першим етапом розвитку родової общини став матріархат (на чолі общини стояла жінка). Колективне виробництво й колективне споживання – сутність цієї епохи. Родові общини були невеликими і нараховували близько 30 чоловік. Вони вели досить замкнене життя, але змушені були спілкуватися з іншими колективами, зокрема з метою встановлення шлюбів.

Продовжували панувати привласнюючи форми господарства – збиральництво, мисливство та пізніше рибальство. Роль мисливства на нашій території обумовлювалася природними умовами при льодовикової смуги з її одноманітним рослинним світом та суворими зимами.

Духовне життя кроманьйонців зазнало великих змін – впевнено заявила про себе художня творчість: живопис, скульптура, рельєфи тощо. Ефективно використовувалися продукти мисливства, урізноманітнювалась та накопичувалась матеріальна культура. З кісток та бивнів зводили каркас житла, вони слугували паливом та сировиною для виготовлення всіляких речей. Будівлі характеризуються округлими формами, площею 20-25 кв. м., що у купі утворювали невеликі племінні поселення. Шкурами вкривали житла, користувалися як ковдрами, з них шили одяг. Саме в цьому часі виявлено найдавніші голки та застібки для одягу.

Саме мисливцями прильодовикової смуги полишено знаменитий печерний живопис. Яскравим прикладом є Кам'яна Могила. Давні наскальні зображення – петрогліфи (це давні зображення на скелях, окремих каменях, стелях і стінах печер) Кам'яної Могили відкрив і дослідив у 1890-1891 pp. археолог М. Веселовський (1848-1918 рр.). Такі зображення виконувалися різьбою, вибиванням заглиблень по контуру, продряпуванням з використанням фарби. На стінах печер Кам'яної Могили В. Даниленко відкрив зображення мамонта, інших представників фауни пізнього палеоліту. Використовувалась Кам'яна Могила лише в культових цілях. Це було найдавніше зі збережених святилищ на терені Східної Європи.

За пізнього палеоліту люди вміли виготовляти фарби різного кольору – червону, чорну, жовту й білу. Та найбільшу роль у культових обрядах і естетичних смаках відігравала червона фарба різних відтінків. Вона символізувала кров, тепло, а відтак і життя. Саме з цього часу виникає звичай посипати дно могили та небіжчика червоною вохрою, який надовго переживе палеолітичних мисливців.

В побут широко входять і прикраси – різьблені кістяні платівки, підвіски з просвердлених зубів невеликих тварин і черепашок та різьблені з кістки чи бивня, намисто з різних матеріалів, шпильки-заколки, браслети. Одним із шедеврів таких прикрас є браслети з Мізина.

Поширення отримала скульптура. В обрядах використовувались статуетки людей та тварин. Серед них переважають жіночі. Це, зокрема, так звані палеолітичні Венери, що передають образ пишнотілої жінки. На нашій території поки що виявлено лише схематизовані фігурки жінок. Їх укрито різьбленим орнаментом. Жіночий образ здавна виступав символом родючості, Землі, Праматері. Жіночі статуетки символізують також домашнє вогнище.

На підставі аналізу досягнень цього періоду, вчені дійшли висновку, що кроманьйонці жили родовими общинами.

Отже, за часів палеоліту людина залежала від умов навколишнього середовища. Конкретні умови існування спонукали до пошуків власної стратегії життєдіяльності, яка передусім була спрямована на забезпечення їжею. Саме це було запорукою виживання колективів, постійного їх оновлення.