Мезоліт

В епоху мезоліту( з грецької «мезос» – середній, «літос» – камінь) – X-VI тис. до н.е. – відбулися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тис. років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасного вигляду. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень. Це сприяло розвитку людства. У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ – біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, в Криму. Населення стає відносно осілим. Середня тривалість життя сягала 20-23 років.

Зі зникненням великих стадних тварин розпочинається криза мисливського господарства. Пошуки виходу з неї велися різними шляхами, зокрема – за рахунок вдосконалення знарядь мисливства. Спостерігається широке впровадження вкладишевих (набірних) знарядь на ґрунті мікролітичної індустрії. Малесенькі гострі крем’яні пластини закріплювалися в кістяній чи дерев’яній основі; таким чином виготовлялися різноманітні знаряддя: ножі, списи, гарпуни, стріли. Провідним мисливським знаряддям цього часу лук із стрілами. Мезоліт – це час полювання з луком. Лук із стрілами був одним з перших механічних пристроїв, винайдених людиною, що надавав принципово нових можливостей у полюванні. Розвиваються нові прийоми полювання. На перше місце виходить індивідуальна майстерність мисливця. На цей час припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім – свині.

Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток збиральництва рослинних продуктів. Активізацію збиральництва відбито, зокрема, появою жнивних ножів. З цього часу розпочинається активне освоєння водних ресурсів, споживання молюсків і риби. Саме за мезоліту було винайдено рибальський гачок, човни-довбанки; рибу почали ловити сітками, бити її гарпунами.

За мезоліту в межах України виділяються три господарські системи, пов’язані з північною лісовою смугою і двома південними – степовою та гірського Криму. В лісовій смузі переважало мисливство. В південних районах мисливство значною мірою доповнювалося збиральництвом та рибальством. У багатій ресурсами при порожистій частині Дніпра виникають смуги осілості. Тут з’являються поселення зі стаціонарними житлами (Осокорівка, Ігрень 8) та могильники.

Такі зміни зумовили відповідну перебудову соціального життя. Індивідуалізація виробництва і споживання піднесла роль парної сім'ї, хоча вона ще й не стала економічним осередком суспільства. Ним залишалася родова община. Деякі дослідники вважають за можливе говорити про початок у мезоліті процесу формування племінної етнічної спільності (плем’я – це декілька родів, які мешкають на спільній території та пов’язані загальними звичаями та віруваннями), тобто протоетносу. Його характеризували такі чинники, як спільна територія проживання, спільна або схожа мова, усвідомлення власної своєрідності та відмінності від інших спільнот.

Отже, мезолітична доба хоча й позначена кризовою ситуацією, але воднораз є найвищою сходинкою в розвитку мисливства. Активна діяльність людей призвела до виснаження природних ресурсів, зокрема – до винищення звірини. Це змусило первісні колективи шукати нових засобів пристосування.

Неоліт

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (з грецької «неос» – новий, «літос» – камінь), котра тривала з VI до ІV тис. до н.е. й характеризувалася великими змінами в економіці. Відбувається, так звана, «неолітична революція» – перехід від привласнюючих видів господарювання до відтворюючих. Поряд з традиційними її формами – мисливством, рибальством і збиральництвом – зароджуються й поширюються нові – скотарство і землеробство. Відтворювальне господарство заклало підвалини подальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла.

Цей кардинальний поворот в історії людства докорінно змінив усе життя людей і викликав зміни в усіх його сферах: у господарстві, побуті, соціальній організації, світосприйнятті, культурі загалом. З цього часу життя набуло значної стабільності, а історичний процес – динамічності.

Завдяки землеробству та скотарству з’явилися небачені перспективи для збільшення кількості їжі, можливості контролю за її виробництвом. Землеробство дало людині нові продукти харчування – зерно, боби, овочі, фрукти, приправи тощо. Скотарство не лише постачало м'ясо і жири; з часом люди навчилися доїти худобу і виготовляти різноманітні молочні продукти. Худоба давала шкури (вівці – ще й вовну), а з певного часу стала помічником людини в її тяжкій праці: її запрягали в плуг, на ній їздили верхи.

Зросли селища з добротними оселями й господарськими спорудами. У побуті, а також для потреб різноманітних виробництв активно починає використовуватися глина. Нею обмазували стіни будівель; згодом їх почали зводити із цегли-сирцю, а ще пізніше – з випаленої цегли; з глини виготовляли речі домашнього вжитку й ритуального призначення.

Спричинений новими знаряддями праці, прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їх асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю – шліфування, розпилювання, свердління.

Велика подія неолітичного часу – початок виготовлення керамічного посуду. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментом. Винайдення посуду докорінно змінило харчування людей, покращило якість продуктів, урізноманітнило страви. Виготовлення кераміки надало нових можливостей для консервування продуктів – квасіння, соління.

За неолітичної доби людина опанувала прядіння і ткацтво. З’являються перші примітивні верстати, виробляють тканину із вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини збереглися на глиняному посуді – як орнамент.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський і культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-рибальська). Перша охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга – лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецька (друга зона).

В соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу, що засвідчено, зокрема, матеріалами могильників. Відбувається перехід від матріархату до патріархату (на чолі общини стояв чоловік). Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці, а в зоні відтворювального господарства – і на певну територію, тобто землю. В цей період різко зросла роль сім'ї – генеалогічної основи роду. Власність на землю зумовила значний розвиток процесу складання територіальних зв'язків, що, в свою чергу, вело до виникнення сусідської общини, а згодом і племені. Ці нові інститути суспільної структури повною мірою виявляють себе в межах відтворювальної економіки. Общину цього часу називають первісно сусідською.

Отже, значення неолітичної революції полягає в тому, що вона заклала матеріальні передумови для розкриття нових творчих можливостей людини, для формування нових суспільних відносин. На ґрунті відтворювального господарства з’являються можливості для отримання надлишкового продукту, що з часом призводить до соціальної і майнової диференціації.